Сприяння процесу ратифікації Стамбульської конвенції забезпечує проект Ради Європи «Запобігання та боротьба з насильством щодо жінок та домашнім насильством в Україні», який фінансує шведський уряд.
Про вагу Стамбульської конвенції, її особливості та про готовність нашої країни до ратифікації та подальшої імплементації цього міжнародно-правового документа розмовляємо з керівником цього проекту Ган­ною Хрис­то­вою.
— Як би Ви ви­зна­чи­ли го­тов­ність Ук­раї­ни до ра­ти­фі­ка­ції Стам­буль­ської кон­вен­ції?
— Вибір України стосовно підтримки Стамбульської конвенції був зроблений ще 2011 року, коли Конвенцію було підписано. Багато в чому це сталося завдяки позиції громадського сектора, злагодженій взаємодії між лідерами жіночого громадського руху, між правозахисними організаціями. Ще з 90-х років усі вони активно займалися питаннями протидії таким ганебним явищам, як насильство в сім’ї, жорстоке поводження з дітьми, а також насильство проти жінок.
До речі, саме завдяки злагодженій діяльності громадського сектора 2001 року відбулося ухвалення Закону України «Про попередження насильства в сім’ї». Підписання Стамбульської конвенції стало наступним логічним кроком для України, тепер слід посилювати партнерські відносини між державою та громадським сектором задля її ратифікації.
— На­скіль­ки Ук­раї­ні важ­ли­во ра­ти­фі­ку­ва­ти Стам­буль­ську кон­вен­цію?
— Давайте говорити про ті стандарти, які закріплює Конвенція, та відповідні обов’язки, що вона покладає на державу. Кожна держава реалізовуватиме ці стандарти з урахуванням внутрішніх факторів і умов, в яких існує, та матиме певну свободу розсуду щодо засобів виконання відповідних зобов’язань за Конвенцією. Тому її імплементація, звичайно, багато в чому матиме національний характер.
Але її цінність у тому, що, на відміну від багатьох попередніх міжнародно-правових документів, які переважно містили декларації та прагнення, Стамбульська конвенція визначає засадничі принципи та підходи до питання домашнього насильства і насильства щодо жінок, а також пропонує чіткі та зрозумілі інструменти, аби запобігати та протидіяти такому насильству.
Конвенція відстоює кілька дуже важливих нюансів. По-перше, насильство щодо жінок та домашнє насильство визнаються порушенням прав людини. Це показує рівень значущості цієї проблеми для суспільства, а також визначає характер обов’язків держави, бо вона зобов’язана не лише утримуватися від порушень прав людини, а й запобігати зазіханню на них із боку приватних осіб та забезпечувати ефективний захист постраждалих. Тобто йдеться про виконання державою своїх позитивних зобов’язань у сфері прав людини.
Далі. Конвенція вказує на те, що домашнє насильство і насильство щодо жінок є проявом дискримінації за гендерною ознакою. Від домашнього насильства переважно потерпають жінки. Хоча сама Конвенція зазначає, що від нього можуть страждати й чоловіки. В такому випадку за Конвенцією вони також можуть вимагати захисту.
І третій важливий підхід. Конвенція зазначає, що всі справи стосовно випадків домашнього насильства та насильства щодо жінок, які розглядає держава, мають враховувати гендерний фактор, гендерну складову. І держава має ставитися до кожного такого випадку виходячи з принципу due diligence, тобто принципу «належної уваги».
— Які інст­ру­мен­ти вті­лен­ня та­кої по­лі­ти­ки пе­ред­ба­чає Стам­буль­ська кон­вен­ція?
— Вона побудована за принципом «чотирьох пі». Це — перші літери англомовних слів, які ці принципи визначають. Насамперед prevention, тобто «профілактика», «запобігання».
Друге «пі» — це protection, тобто «захист», який надається жертвам і свідкам домашнього насильства. Якщо свідками стали діти, вони також вважаються жертвами, навіть якщо насильство не було спрямоване проти них безпосередньо.
Третє — це prosecution, тобто кримінальне переслідування та належне покарання осіб, які вчинили насильство щодо жінок або домашнє насильство.
Четверте «пі» — comprehensive politicies, тобто «всеосяжна політика». Це — комплексні, скоординовані та злагоджені дії відповідних державних органів та інституцій, а також громадського сектора, які поєднують зусилля для запобігання насильству або для ефективного захисту від нього.
Реалізація першого принципу передбачає формування в суспільстві нетерпимого ставлення до будь-яких випадків домашнього насильства, насильства щодо жінок. Необхідно підвищувати обізнаність із цією проблематикою у різних соціальних та вікових групах, готувати фахівців, які безпосередньо працюватимуть із жертвами домашнього насильства, сексуального насильства, інших форм насильства щодо жінок.
Окрема складова — це програми для кривдників. Ідеться про психологічну корекцію їх поведінки, а інколи й про допомогу тим особам, які самі не здатні подолати певні психологічні вади, що спонукають їх до вчинення насильницьких дій.
Варто зауважити, що в роботі щодо запобігання домашньому насильству та насильству щодо жінок величезна роль відводиться засобам масової інформації, громадському сектору.
Коли ми говоримо про захист від насильницьких дій, то жертва повинна мати можливість отримати ефективний захист із боку правоохоронних органів, а також дістати допомогу та підтримку від соціальних служб.
Стамбульська конвенція каже про два ключових інструменти захисту. Перший — це «терміновий заборонний припис». Він передбачає, що особа, яка вчиняє домашнє насильство, має залишити місце спільного проживання з жертвою і не контактувати з нею протягом нетривалого терміну, зазвичай до 10 діб. Цей припис за досвідом багатьох країн видається представниками поліції на основі оцінки ризиків, у тому числі ризику летальності.
Затим може йти судовий обмежувальний припис, який передбачатиме більш суворі заходи — більш тривалу заборону на проживання в спільному місці, обов’язок усунути перешкоди в користуванні майном, обмеження кривдника у спілкуванні з дитиною тощо. Вони спрямовані на вирішення конфліктної ситуації, яка провокує домашнє насильство.
І зрештою, надзвичайно ефективним інструментом захисту, на який вказує Конвенція, є надання притулку для жертв домашнього насильства та інших форм насильства щодо жінок.
— До сло­ва, хто має ци­ми при­тул­ка­ми опі­ку­ва­ти­ся — дер­жа­ва чи якісь не­дер­жав­ні струк­ту­ри?
— Притулок не слід розглядати лише як місце, де жертва насильства може переночувати кілька днів, бо це радше притулок для безхатченків. А особи, які потерпіли від домашнього насильства та насильства щодо жінок, потребують відповідного соціального захисту та підтримки, які вони можуть отримати в притулку.
Міжнародний досвід показує, що загальні соціальні послуги надають комунальні, муніципальні структури за рахунок державного чи місцевого бюджету. Але Стамбульська конвенція вимагає надання поряд із цим спеціальних послуг, які передбачають заходи з реабілітації жертви, сприяння психолога, допомогу юриста тощо. Такі послуги можуть надавати й фахові громадські організації, що фінансуються не лише за рахунок благодійних фондів, міжнародних організацій, але й держави в порядку, скажімо, соціального замовлення.
До спеціальних послуг можна віднести й запровадження постійно діючої гарячої лінії для осіб, що зазнали домашнього насильства та різних форм насильства щодо жінок.
— По­вер­та­ючись до інст­ру­мен­тів, які пе­ред­ба­чає Кон­вен­ція, чи не вар­то за­ува­жи­ти, що най­діє­ві­шим у ви­пад­ку про­ти­дії на­силь­ству мо­же бу­ти по­ка­ран­ня кривд­ни­ків?
— Що стосується покарання, то Стамбульська конвенція передбачає абсолютно чіткий перелік тих складів злочинів проти жінок або домашнього насильства, які мають бути криміналізовані. Але це в жодному випадку не означає, що Конвенція робить акцент саме на кримінально-правовій сфері, бо покарання кривдника — це лише третій крок після запобігання та захисту. Однак Україна має внести цілу низку змін до Кримінального кодексу для того, щоб відповідні злочинні діяння де-факто стали такими де-юре.
— Яку до­по­мо­гу в спри­ян­ні Ук­раї­ні ра­ти­фі­ку­ва­ти Стам­буль­ську кон­вен­цію на­дав про­ект, який Ви ко­ор­ди­ну­єте?
— Проект «Запобігання та боротьба з насильством щодо жінок та домашнім насильством в Україні» реалізується Офісом Ради Європи в нашій країні та фінансується урядом Швеції. Ключовий акцент проекту зосереджений саме на сприянні в ратифікації і подальшій імплементації Стамбульської конвенції.
Проект надає технічну допомогу та експертну підтримку державі на цьому шляху. Ми забезпечуємо організацію та проведення круглих столів, обговорень, розробку та поширення юридичних та інших досліджень, організаційно підтримуємо діяльність робочих груп, які розробляють проекти змін до законодавства відповідно до Стамбульської конвенції.
Окрім цього, проект зосереджується ще на кількох важливих компонентах. Це, зокрема, вдосконалення системи збору, узагальнення та поширення даних про випадки домашнього насильства та насильства щодо жінок. На жаль, статистичні дані з цього приводу, які нині збираються, не узгоджені між собою і не дають загальної картини, яка б відповідала вимогам Стамбульської конвенції. У межах проекту створено робочу групу, яка розробляє рекомендації щодо приведення статистичної звітності у відповідність із вимогами Стамбульської конвенції.
І ще один важливий компонент — це налагодження взаємодії органів влади, правоохоронних структур та недержавних організацій, які опікуються питаннями протидії домашньому насильству, насильству щодо жінок на регіональному рівні. З цією метою обрано два пілотних регіони — Львівська та Кіровоградська області, де ретельно вивчаються згадані проблеми, зокрема було проведено опитування жертв такого насильства, щоб з’ясувати, з якими перешкодами вони стикаються на шляху отримання допомоги.
Ми сподіваємося, що одержані результати допоможуть підготувати рекомендації щодо того, як має бути організована міжвідомча взаємодія на місцях. А крім того, розраховуємо на те, що зможемо запропонувати регіонам найкращі практики такої роботи, ґрунтуючись на досвіді різних країн.
— Що Ук­раї­ні на­ле­жить ще зро­би­ти для ра­ти­фі­ка­ції Стам­буль­ської кон­вен­ції і ство­рен­ня юри­дич­них пе­ред­умов для її успіш­ної ре­алі­за­ції?
— Експерти Ради Європи у співпраці з партнерами проекту підготували аналітичний звіт щодо відповідності окремих законів України вимогам Стамбульської конвенції. Офіційна презентація цього документа відбулася 26 травня 2015 року. Його текст розміщено на сайті Ради Європи у режимі загального доступу.
Цей звіт містить аналіз тих змін, яких потребує Україна, і пропонує 79 рекомендацій. Вони визначають ключові проблеми, які необхідно вирішити, щоб відповідати вимогам Стамбульської конвенції. Але те, яким способом ці рекомендації будуть впроваджені, це вже сфера відповідальності саме України.
— Чи має Ук­раї­на план що­до ра­ти­фі­ка­ції Стам­буль­ської кон­вен­ції?
— Важливо зазначити, що Україна на сьогодні визначилася щодо перспектив ратифікації Стамбульської конвенції і конкретних дат, в які це може відбутися.
2 червня 2015 року Верховна Рада України ухвалила постанову, якою затвердила план законодавчого забезпечення реформ в Україні. І в пункті 111 цієї постанови зазначено, що Україна бере собі за мету ратифікувати Стамбульську конвенцію в ІІ кварталі 2016 року.
В цьому документі також визначено парламентські комітети, що відповідають за підготовку до розгляду необхідних для цього законопроектів. Ідеться про Комітет у закордонних справах, Комітет з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму, а також Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.
— Чи хо­ті­ли б Ви на­при­кін­ці щось по­ра­ди­ти пред­став­ни­кам ук­ра­їн­ської вла­ди та гро­мад­сько­сті, за­ці­кав­ле­ним у ра­ти­фі­ка­ції Стам­буль­ської кон­вен­ції?
— Другий квартал 2016 року видається дуже обнадійливою перспективою. Водночас її реалізація вимагає вчинення конкретних дій, спрямованих на підготовку суб’єктами законодавчої ініціативи (якими можуть бути Президент України або Кабінет Міністрів України) відповідного проекту закону про ратифікацію Стамбульської конвенції та пакета супровідних документів.
Ми б хотіли закликати Українську державу активізувати цей процес, тим паче що вже зроблено суттєві напрацювання у цій площині (зокрема, Міністерство соціальної політики України вже фіналізує проект Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Внесення відповідних законопроектів до парламенту дасть новий поштовх до широкого публічного діалогу.
Я абсолютно впевнена, що спільними зусиллями парламентарів, представників уряду, експертного середовища Україна успішно витримає цей тест на відданість європейським цінностям, адже захист і безпека кожної людини як у публічній площині, так і у сфері сімейних відносин є безумовним пріоритетом сучасної європейської держави.
Ярослав ТРИПІЛЬСЬКИЙ,
Національний прес-клуб
«Українська перспектива»