— Начебто так, але насправді ці кошти часто йдуть просто на компенсацію збитків. Давайте розглянемо це на прикладі.
Візьмемо середнє українське господарство. Припустимо, воно має рентабельність виробництва молока +6%. Керівник задоволений: прибуток є. Власник, може, хотів би й більше, але якщо він не розбирається у тонкощах виробництва молока, то йому можна знайти 100 причин, чому це неможливо, починаючи від генетики і закінчуючи відсутністю «Ягуара». А якщо не заспокоїться і буде продовжувати тиснути на керівника, посилаючись на приклад сусідів, то тоді можна сказати: дай гроші — отримаєш кращий результат (бо не вистачає і того, і того, і того).
Часто власнику легше погодитися, ніж лізти в деталі цього справді надзвичайно складного молочного бізнесу. Врешті-решт, не кожен бізнес і не завжди дає 6% рентабельності, а тут усе-таки є. Але ж це з дотаціями! Тобто з доплатою до ціни за рахунок повернення ПДВ.
Звичайно, якщо держава і завтра, і післязавтра, і через 5 років, і через 10 платитиме цю дотацію, то господарство зможе існувати (і то не гарантія, бо світ швидко змінюється, а наше господарство — ні). А якби держава раптом припинила ці виплати, то рентабельність одразу впала б з +6% приблизно до -3%.
Що таке ці -3%? Це означає, що господарство трішки не дотягнуло б до рівня беззбитковості. У багатьох випадках, маючи бажання і доклавши певних зусиль, ці -3% можна перетворити спершу на 0%, а потім і на +5% і більше. Але на проведення більшості змін потрібні гроші. Отже, ми знову повертаємося до проблеми доступу до фінансів! Без її розв’язання ми не вирішимо нічого. От саме на її вирішення я і пропоную спрямувати усі наявні кошти. Я пропоную витрачати кошти не на гасіння пожежі, а на досягнення в секторі системного ефекту, на підсилення його внутрішньої спроможності і конкурентоздатності.
До речі, років 5–6 тому мені до рук потрапило дослідження: проводили опитування керівників молочних господарств щодо державної підтримки. У той час 100% коштів від поверненого ПДВ спрямовували на дотування ціни. Результатами дослідження я був просто вражений: виявилося, що 60% керівників господарств вважають, що вони взагалі не отримують ніяких дотацій!
З одного боку, це начебто можна зрозуміти: для керівника господарства важливо, скільки йому платять за кожен літр молока, а не з яких джерел. Але, з іншого боку, така необізнаність є небезпечною для керівника, бо вона не дозволяє йому зрозуміти реальну економіку виробництва молока, створює у нього ілюзію, що він керує стабільним конкурентоздатним господарством, а здебільшого це не так.
— А як, по-вашому, самі керівники господарств сприймуть те, що Ви пропонуєте, тобто скасування дотування ціни і спрямування коштів на розвиток?
— Я говорив із багатьма з них. Більше того, саму цю ідею мені один із них і підказав. І я можу стверджувати, що думки керівників господарств розділяться. Ті, хто не розуміє дійсного стану свого господарства, не знає, який фінансовий результат від виробництва молока насправді має, не планує нічого змінювати, — будуть проти. Однак ті, хто дбає про розвиток і використовує для цього будь-яку можливість, сприймуть ці пропозиції з радістю. І саме за останніми — майбутнє.
— Але ж новими можливостями хтось скористається, а хтось — ні. Оскільки господарство, яке вже провело реконструкцію, не потребує коштів на розвиток, відповідно, воно і не отримає нових пільг (наприклад, компенсації відсотків за кредитами)...
— По-перше, реконструкція — не головне. Головне — це кормова база. А саме — кормозбиральні комбайни і корн-крекери, косарки та прес-підбирачі, навіси та силосні ями, плівка, консерванти та технологія закладки й укриття ям, насіння спеціалізованих кормових культур, збалансовані раціони тощо. Далі йде доїльне обладнання, відтворення, генетика і технологія вирощування телят, а вже потім — реконструкція приміщень (хоча часто вона не потрібна зовсім — досить капітального чи навіть поточного ремонту). А є ще ветеринарне обслуговування, програми обліку стада і багато чого іншого, що потребує коштів.
Звичайно, такий порядок пріоритетів є умовним. Якщо, приміром, підлога у вашому корівнику така, що корови ламають ноги, то тоді її ремонт стане питанням № 1. Проте зараз важливо не це. Наводячи цей довгий перелік (а вказано лише ті речі, які безпосередньо впливають на кінцевий фінансовий результат), я хотів показати, що практично кожному господарству є що поліпшувати. А значить, йому потрібні кошти.
Але це лише по-перше. Утім, є ще одне, причому надзвичайно важливе, питання: про що ми взагалі говоримо? Про те, щоб якесь конкретне господарство отримало гроші, чи про вплив державних заходів на цілий сектор виробництва молока? Про ті зрушення в секторі, які є не просто необхідними, а критично важливими для виживання як вітчизняних виробників, так і переробників?
Припустимо, навіть є таке господарство, яке вже все зробило і не потребує нових інвестицій. Чудово! За таке господарство можна тільки порадіти! Воно ВЖЕ є конкурентоздатним! Але ж поряд із ним є багато інших господарств, які могли б і хотіли багато що змінити на краще, хоча не мають доступу до фінансів. Однак саме від них (тобто від основної маси, а не від окремих кращих господарств) залежатиме доля всього сектора в цілому. Тому саме їм ми й повинні допомогти у доступі до фінансів (звісно, якщо ми стоїмо на державницьких позиціях, а не лобіюємо інтереси окремих груп).
— Ви згадали про переробників. А як вони сприймуть пропоновану зміну системи дотацій виробників?
— Переробники теж розділяться на дві частини. Щоб побачити, хто з них до якої потрапить, давайте спершу зрозуміємо, якими є їхні інтереси в контексті повернення ПДВ.
Від чого залежить сума коштів, яку кожен переробник спрямовує на дотування закупівельних цін (нагадаю, це та сума, яку переробник мав би сплатити до бюджету у вигляді ПДВ, але повертає господарствам, доплачуючи до ціни кожного кілограма сирого молока)? Від двох речей: від вихідного ПДВ і від вхідного ПДВ і є фактично їх різницею.
У кого з переробників ця різниця буде більшою? Безумовно, у того, хто має менше вхідне ПДВ, тобто хто менше сплатив, розраховуючись за товари та послуги. Виходить, той, хто не купує нового обладнання та технологій, не будує, не розгортає мережі молокоприймальних пунктів тощо. Якщо ж узяти переробне підприємство, яке активно розвивається, то в нього різниця між вихідним і вхідним ПДВ може бути навіть від’ємною. Це означає, що воно не матиме джерела для виплати дотацій на кожен літр купленого молока.
Разом із тим таке підприємство не може платити за сире молоко ціну, меншу від інших. Тож, не маючи коштів на дотації, воно буде змушене платити всі 100% ціни зі своєї власної кишені. Таким чином, його реальні витрати на закупівлю сировини будуть більшими. Ось саме це і стримує інвестиції у переробному секторі, а отже, несе загрозу для конкурентоздатності всієї галузі молокопереробки. У результаті дотування ціни на сире молоко стримує розвиток не тільки виробників, але й переробників молока, що загрожує втратою як зовнішніх, так і внутрішніх ринків. Якщо ж це станеться, сире молоко буде взагалі нікому не потрібне.
Водночас перехід від дотування ціни до підтримки розвитку господарств поставить усіх переробників у справді рівні умови при закупівлі молочної сировини. Тому ті переробні підприємства, які вже зараз інвестують у свій розвиток або мають намір це зробити, будуть палкими прихильниками нової моделі підтримки виробників молока.
— Отже, підсумовуємо сказане...
— Як ми можемо бачити з викладеного вище, пропоновану зміну моделі державної підтримки виробників молока (спрямування коштів на сприяння доступу господарств до фінансів) підтримають ті виробники й переробники, які націлені на розвиток, на збільшення своєї конкурентоздатності.
Та є й інші оператори ринку та зацікавлені сторони. Візьмемо постачальників техніки та обладнання, комбікормів та шроту, насіння та миючих засобів. Усі вони зацікавлені у зазначених вище змінах, бо якщо інвестиції підуть у молочний сектор, це надасть їм можливість щось продати, отже, вони матимуть роботу. Так само зацікавлені в цьому й постачальники послуг — ветеринарних, з відтворення, з розчистки ратиць, експерти з управління та тваринництва тощо.
Є й інші учасники процесу: професійні громадські організації, наукові установи, державні органи тощо. Важливо почути й їхню думку.
Ось чому я хотів би запропонувати здійснити вільний обмін думками з питань державної підтримки виробників молока. Давайте проведемо відкриту дискусію на базі одного чи кількох професійних видань або інтернет-ресурсів. Нехай висловляться всі, хто забажає.
За результатами такого віртуального обговорення ми могли б провести кілька завершальних круглих столів і, врешті-решт, винести на розгляд Верховної Ради зважений законопроект, який би змінював саму модель державної підтримки виробників молока, робив би її ефективною і спрямованою на збільшення конкурентоздатності нашого молочного сектора, на його підняття до європейського рівня. А це — реально.
Ми­ко­ла ЛУ­ГО­ВИЙ,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
«Ук­ра­їн­ська пер­спек­ти­ва»