— Вони доволі оптимістичні. Кажу так, спираючись на безпосереднє спілкування з українськими фермерами. Особливо це стосується овочевої продукції в південному регіоні. Добре вродили й баштанні культури. Тепер головне — все вчасно зібрати і знайти шляхи збуту.

— Що спричинило проблеми збуту плодоовочевої продукції?
— Наведу приклад Херсонської області: це — основний виробник овочевої продукції в південному регіоні нашої країни. Він історично був зорієнтований на збут продукції до Криму та до Російської Федерації. Росія нині призупинила закупівлю української сільгосппродукції, зокрема плодоовочевої. Крим також вдавався до подібних заходів, зараз постачання частково відновили, але все робиться за досить складними процедурами і не всі фермери хочуть туди їхати.
Є навіть інформація, що ті, хто повіз продукцію на півострів, не завжди можуть привезти назад гроші, які вторгували, чи й узагалі повернути свій автотранспорт. Тому фермери досить обережно працюють із Кримом.
— Передбачалося, що втрати від ускладнення відносин із Росією та Кримом компенсуватимуться за рахунок ринку, який відкриває нам Європа. Чи сталося так, як гадалося?
— Питання досить складне. Європа дійсно відкрила нам ринок, дала економічні можливості збуту продукції. І частково Україна користується ними. В першу чергу — це поставка зернових. Практично вже вибрана квота з меду. Однак для нас найголовніше — збут плодоовочевої продукції.
Проблеми відчули і польські фермери, бо вони теж були зорієнтовані на російський ринок, а він нині закритий для них, тож вони шукають ринки збуту в рамках Європейського Союзу. Разом із тим ми маємо гарні приклади виходу наших фермерів з овочевою продукцією на ринки країн ЄС і Польщі зокрема лише завдяки гарній якості продукції та активізації в пошуку нових каналів та ринків збуту.
Але проблема номер один, з якою стикаються вітчизняні аграрії, — документальне підтвердження безпечності нашої плодоовочевої продукції, тобто сертифікація її виробництва за міжнародними системами. Щоб запровадити систему сертифікації, потрібен час на впровадження відповідних стандартів виробництва та необхідно вкласти чималі кошти, яких гостро бракує.
— Ви згадали ситуацію, в якій опинилися польські фермери. Однаковою мірою російські санкції торкнулися й французьких, іспанських та інших європейських фермерів.
— Так, у відповідь на санкції ЄС Росія запровадила власні. Приміром, відмовилася від закупівлі європейської плодоовочевої продукції. Це загалом зачепило інтереси тамтешніх аграріїв, ринки перенасичені плодоовочевою продукцією, ціни знизилися.
Наприклад, фермери Нідерландів, які традиційно є найбільшими експортерами плодоовочевої продукції, змушені безкоштовно передавати вирощену продукцію в так званий Харчовий банк або просто утилізувати.
Особливо негативно це позначилося на польських фермерах, садівниках, бо вони активно заповнювали цей сегмент російського ринку. Тепер Польща навіть формує гуманітарний яблучний вантаж, аби відправити до Калінінграда і показати свою добру волю.
— Виходить, європейські ринки знову віддалилися від нас?
— Я б не казав так категорично. Якісна українська плодоовочева продукція користується попитом в Європі, вона збагачує тамтешній асортимент, додає смаків. Хоча, звісно, європейські фермери не зацікавлені поступатися своєю ринковою нішею. Так само важко нам конкурувати цією продукцією і на азійських ринках, де більше сонячного тепла і де вирощують власні непогані врожаї.
Нині ми постачаємо свою продукцію до Білорусі, працюємо з країнами Прибалтики. Безумовно, ці ринки більш вузькі, але їхніми можливостями теж треба користуватися. Зрештою, боротьба за ринки збуту — цілком нормальне явище, і я сподіваюся, що українські виробники плодоовочевої продукції зуміють уже найближчим часом заявити про себе.
— Ми помічаємо, що і внутрішній ринок плодоовочевої продукції виглядає не так, як у минулі роки. Нема великого асортименту. Чи не пов’язано це з тим, що відповідна продукція не надходить цьогоріч із Криму?
— Якщо згадувати кримську плодоовочеву продукцію, яку ми не отримуємо, то йдеться насамперед про виноград. Решта не мала помітного впливу на наш ринок.
— Але ж так само були і персики, і дині, і червона ялтинська цибуля. Їх нині значно поменшало.
— Тепер можна спостерігати тенденцію, що українські супермаркети почали активніше брати фермерську продукцію, укладати договори на її системне постачання. Вони теж вимагають від фермерів сертифікувати їхню продукцію. І трапляється, навіть самі допомагають, бо зацікавлені в цих товарах.
У зв’язку зі стагнацією ринків збуту, їх зміною постало питання диверсифікації виробництва. Іншим стає асортимент продукції, він розширюється. Приміром, у тих же мережевих магазинах уже частіше можна побачити вітчизняну зелену продукцію — різноманітні салати, приправи тощо. Покупці виявляють до них інтерес, відповідно, збільшилася й пропозиція.
Природні умови дозволяють Україні вирощувати ту плодоовочеву продукцію, що користується попитом, але раніше завозилася з інших регіонів, які зараз зупинили це постачання.
— Як допомогти тим сільгоспвиробникам, які з об’єктивних причин втратили ринки збуту своєї продукції?
— На жаль, цим професійно мало хто займається. Обласним, районним департаментам агропромислового розвитку не до цього, нині вони переймаються іншими проблемами.
Щоправда, в окремих регіонах є консультаційні служби. Також активізували роботу регіональні інститути агропромислового виробництва. Зараз вони проводять семінари, навчання з фермерами, пропонують їм альтернативні напрями діяльності, в першу чергу орієнтують їх на виробництво ягідної продукції. Вона більш трудомістка, але тут можна отримати більший зиск з одиниці площі порівняно з овочевими культурами. Це, до речі, один з елементів диверсифікації виробництва, передусім малоземельних фермерів.
— Але чи запитана сьогодні на ринках ягідна продукція?
— Розумієте, нині відбуваються справді складні процеси, пов’язані з політичними рішеннями, з політичним тиском. Скажімо, зараз ринок консервованих продуктів теж перебуває в стагнації. У попередні роки багато консервованих овочів та фруктів йшло до Росії. Тепер закупівля перекрита. Проте ж нашими виробниками були інвестовані чималі кошти в цехи для консервації, заморозки продуктів. Треба думати, куди зорієнтувати ще й цю продукцію, не лише свіжу.
Фермери, з якими довелося спілкуватися, в першу чергу орієнтуються на країни Прибалтики. Вже укладаються попередні договори, ці країни потребують нашу продукцію. І, підтримуючи Україну, вони навіть лобіюють нашу продукцію на інших ринках.
Ми не маємо зациклюватися на труднощах сьогоднішнього дня. У будь-якому разі повинні дбати про день прийдешній, розвиватися, шукати нових партнерів.
— Тривалий час проект «АгроІнвест» докладав чимало зусиль для налагодження організації збуту сільгосппродукції. Йдеться про створення торговельних майданчиків для оптових ринків. Наскільки це питання актуальне з огляду на ситуацію, що склалася?
— Напрацювання, що були зроблені «АгроІнвестом», нині дають позитивні результати. Ми активно працювали в регіонах. Приміром, на півдні сприяли створенню фермерських ринків, тепер вони є активними майданчиками. Цьогоріч ми пішли далі: почали надавати допомогу фермерам у налагодженні зв’язків з оптовими ринками.
Зокрема, досить активно залучаємо фермерів до співпраці з оптовим ринком сільськогосподарської продукції «Шувар» у Львові, який має інструменти, фахівців, досвід експорту плодоовочевої продукції, представництва на європейських оптових ринках та широку мережу збуту в Україні.
Ми організували декілька навчальних поїздок груп фермерів із Херсонської, Запорізької областей, зараз готуються групи з Дніпропетровської, Одеської та Чернігівської областей на цей ринок для вивчення досвіду та встановлення прямих контактів. І навіть під час навчальних поїздок ними були укладені попередні угоди з ринком на дистанційну торгівлю.
Це на сьогодні для наших фермерів нова форма збуту продукції, коли фермер відправляє машину з продукцією і може дистанційно відстежувати та коригувати її збут торговими агентами ринку «Шувар», які мають досвід чи то просувати її на Захід, чи сприяти у збуті в західних регіонах України.
Ми вбачали своє завдання в тому, аби навчити фермерів готувати партії продукції, фасувати її, пакувати і рухати далі, за межі України. Зараз за допомогою фахівців така робота активно здійснюється.
— Відомо, що окремим фермерам чи селянам вийти зі своєю продукцією на організований ринок важко. Як можна вирішити цю проблему?
— На сьогодні дрібні виробники — особисті селянські господарства самотужки не можуть вийти на ринки збуту, в тому числі й на внутрішні, бо не можуть сертифікувати свою продукцію. Однак можуть це зробити через механізм об’єднання в сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, вироблення загальних правил вирощування продукції, її пакування, фасування.
Маємо приклад, коли за підтримки проекту «АгроІнвест» в одному із сіл Херсонської області більше сотні особистих селянських господарств, які спеціалізуються на вирощуванні баштанних культур, об’єдналися в сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, запровадили однакову технологію вирощування, створили невеликий логістичний пункт охолодження та передпродажної підготовки продукції. І в результаті зуміли вийти на експорт своєї продукції до країн ЄС.
Таким способом уже в цьому сезоні поставили туди близько 800 тонн динь. Попри те що дині постачають Італія, Франція, інші країни, наша продукція виявилася запитаною. Такий досвід треба враховувати та поширювати.
Цього року ми теж провели серію семінарів для дрібних виробників щодо впровадження основ системи НАССР з управління безпечністю харчової продукції. Європейські, світові виробники сільськогосподарської продукції її беззастережно дотримуються. І якщо ми хочемо долучитися до них, теж маємо сповідувати ці принципи.
— Які організаційні, структурні, правові заходи треба вжити, аби опанувати зовнішні ринки та зміцнитися на внутрішніх?
— Треба зважити, що левову частку плодоовочевої продукції в Україні виробляють дрібні виробники — особисті селянські господарства, які фактично не мають жодного юридичного статусу. Тому основне завдання — організаційно сприяти їх згуртуванню в об’єднання виробників продукції на зразок європейських для спільної роботи, прогнозування та планування виробництва, асортименту продукції, її обсягів, а також пошуку ринків.
У рамках таких об’єднань можна дбати про навчання виробників, їх консультування, про диверсифікацію їхнього виробництва. І найголовніше — про сертифікацію продукції. Йдеться про впровадження міжнародної системи сертифікації і виробництва сільськогосподарської продукції Global GAP, яка ґрунтується на вимогах НАССР. Без цього ми на жодні ринки системно не вийдемо.
Якщо ми дбаємо про розвиток галузі плодоовочівництва, то мусимо зміцнювати й позиції на внутрішньому ринку. Останнім часом в Україні призупинено розвиток системи інфраструктури аграрного ринку, системи оптових ринків — регіональних, місцевих, фермерських. Будуються лише ті ринки, які були започатковані й супроводжуються проектом «АгроІнвест», та й то є проблеми із залученням інвестицій до цих проектів.
На нашу думку, комплексне вирішення питання розвитку системи інфраструктури аграрного ринку є запорукою розвитку аграрного сектора в Україні. Більш активною має бути й підтримка з боку держави, уряд повинен серйозно дбати про розвиток цієї інфраструктури, сприяти залученню інвестицій.
За сприяння «АгроІнвесту» розроблено техніко-економічне обґрунтування проекту «Зелені ринки — створення мережі регіональних оптових продовольчих ринків». Його реалізація дозволить комплексно вирішити проблему збуту сільськогосподарської продукції по всій країні.
Нині підготовлено проект закону щодо системного підходу до розбудови інфраструктури аграрного ринку. Його ухвалення сприятиме запровадженню європейських принципів роботи української галузі плодоовочівництва і всього сільського господарства. Сподіваюся, що ухвалення цього закону не забариться, адже це дасть значний поштовх для розвитку однієї з ключових галузей економіки України.
Та­рас ТЕР­НІВ­СЬКИЙ,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
з аг­рар­них та зе­мель­них пи­тань