Документ підготували Продовольча і сільськогосподарська організації ООН та Організація економічного співробітництва та розвитку. У звіті міжнародні експерти проаналізували дані з-понад 40 країн світу за 2015 рік. Саме на основі цього документа розроблятимуться прогнози розвитку світового сільського господарства на коротші терміни.
Згідно з розрахунками фахівців, ціни на продовольство у найближчій перспективі знизяться. І цьому є кілька причин: загальний економічний спад, зниження цін на нафту, а також зростання перехідних запасів продуктів в основних країнах-покупцях. Наступний висновок: попит на м’ясо, рибу і молочні продукти в цілому буде рости, а це означає — збільшення потреби в кормах.
Ще одна тенденція, на яку вказують ООНівські аналітики, зростаюча врожайність сільськогосподарських культур, яка відбудеться завдяки підвищенню продуктивності праці. Збільшення обсягів продовольства дасть змогу скоротити кількість голодних і тих, хто недоїдає з 788 до 650 мільйонів осіб.
Пом’якшити проблему нестачі їжі допоможе розширення площ зернових у Африці та сої в Південній Америці. Однак, за словами все тих же експертів ООН, продаж продуктів харчування на світових ринках здійснюватиметься силами невеликої групи країн. А по деяких видах культур взагалі домінуватимуть лише дві-три країни.
Серед постачальників продовольства, сподіваємося, буде й Україна. Вже нині вона поміж лідерів щодо постачання певних продуктів. Приміром, експорт олійних з вересня минулого року по травень нинішнього становив майже $ 444 млн. А загалом продукції рослинництва за цей час було вивезено на $ 2,93 млрд, що перевищує показник за аналогічний період минулого року на 1,7%.
Щоправда, часи нині не найкращі для вітчизняної економіки в цілому і для сільського господарства зокрема. Щодо останнього, то воно потребує підтримки з боку держави. А вона, підтримка, здебільшого надавалася великим підприємствам. І хоча новий міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий не проти цього (великі підприємства представляють країну на зовнішніх ринках та гарантують продуктову безпеку всередині), однак переконаний, що нині час допомогти тим, хто цього найбільше потребує, а саме — фермерам. Що стосується великих компаній, то їм слід забезпечити прийнятні ринкові умови.
— Допомога малому та середньому бізнесу — один із наших пріоритетів, — заявив міністр в одному з інтерв’ю. — У мене в перші дні роботи відбулася зустріч з прем’єр-міністром Данії. Так ось, ця країна, маючи вдесятеро менше орної землі, отримує на 50% більше доходу від свого сільського господарства, ніж ми. Ось це шлях, а не експортний вал сировини. Я хотів би пишатися не кількістю вирощеного і переваленого зерна, а продукцією з додатковою вартістю, яку ми зможемо продавати за кордон.
Аби досягти бажаного і виконати задекларовані обіцянки, Мінагропрод планує створити спеціальний офіс для інформування фермерів, де б кожний охочий міг дізнатися, на яку допомогу він може розраховувати. До того ж Тарас Кутовий хоче, щоб його відомство допомагало фермерам виходити на зовнішні ринки. Самотужки їм туди пробитися майже нереально. Якщо ж міністерство проведе перемовини з кимось із зовнішніх партнерів і озвучить перед фермерською спільнотою, чого потребує тамтешній ринок, то вітчизняному товаровиробнику під силу забезпечити кількість і якість затребуваної продукції.
А поки що український агрокомплекс торує шляхи поставок сільгосптоварів на пострадянських теренах. Скажімо, свіжу молочну продукцію найбільше постачаємо в Молдову. У червні, приміром, експорт у цю країну (навіть попри обмеження на ввіз м’ясо-молочної продукції, введений тамтешнім урядом, становив аж 62%, потіснивши поставки цих продуктів у Грузію (22%). Та й за імпортом сиру Молдова не пасе задніх. На неї припадає чверть поставок. Попереду лише Казахстан з 55%.
Тож якщо фермерські господарства отримають допомогу від держави — село оживе. Бо навіть за нинішньої напіввоєнної ситуації в країні та втрати значної території агрокомплекс поступово оговтується. Цього року в нашій країні значно активізувався продаж сільськогосподарської техніки. Принаймні так стверджує один із керівників компанії, яка працює у цій сфері, Асад Лапш. За його словами, вже до березня вони виконали річний план продажів і з тих пір двічі змінювали прогнози, щоразу збільшуючи їх.
Нині ємність на українському ринку сільгосптехніки коливається в межах 0,7—1,1 млрд євро. А якщо б вітчизняні аграрії змогли укомплектувати парк сільгоспмашин за міжнародними нормами, то протягом п’яти років можна було б продавати техніки на 2,5 млрд євро.
Однак це в ідеалі. Наразі ж добре, що продажі сільгосптехніки потроху зростають. Фахівці це пояснюють відкладеним попитом, який нині реалізується, і швидшою, ніж на Заході, зношеністю техніки, якої бракує, і яка використовується значно інтенсивніше, ніж у розвинених країнах.
Проте найбільший вплив на перспективи розвитку вітчизняного агропромислового комплексу може справити ринок земель сільськогосподарського призначення. Про його запровадження точаться розмови не перше десятиліття. Одні фахівці переконані, що це саме та конячка, яка витягне з глибокої ями не лише одну галузь, а всю вітчизняну економіку. Інші ж стверджують, що запровадження ринку землі за нинішніх умов остаточно поставить хрест на українському селі.
Хто з них має рацію, сказати важко. Обидві сторони наводять переконливі аргументи і роблять висновки, які не мають точок перетину. На чиєму боці уряд, можна судити з останніх його рішень: нещодавно Кабмін звільнив з посади першого заступника міністра аграрної політики і продовольства Ярослава Краснопільського, призначивши на його місце Максима Мартинюка. Той обіймав посаду голови Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру і завжди був прибічником ринку землі.
Одразу після призначення Мартинюк заявив, що одним зі своїх завдань на новій посаді бачить завершення земельної реформи. Мовляв, погодився на це крісло лише тому, що повноважень на колишній посаді бракувало для того, аби «пробити стіну нерозуміння щодо потреби запуску ринку землі».
Щоправда, додав: буде також сприяти розвитку дрібних фермерів. Як він поєднуватиме ці діаметрально протилежні вектори, чиновник не уточнив. Саме дрібні та середні фермери найбільше бояться ринку землі, оскільки мають у користуванні селянські наділи. Якщо продаж ділянок сільськогосподарського призначення дозволять, то збіднілі селяни чимдуж поспішатимуть їх продати. І якщо навіть не за ринковими цінами, у більшості фермерів коштів забракне, щоб викупити орендовані землі.
Знавці проблеми стверджують, що з тих семи мільйонів селян, які працювали на землі й отримали її у власність, немає хоча б 1–2% тих, хто виявив бажання купити землю.
Лариса ДАЦЮК