«Альтернативники» чи «відмовники»?
Правда, між простих людей їх називають швидше не «відмовниками», бо вони не формально відмовляються від служби, а «альтернативниками». Ці хлопці, котрі визнані повністю годними для військової служби, до армії так і не потрапляють, а проходять службу в різного штибу цивільних установах і організаціях — переважно в ЖЕКах, лікарнях, будинках для людей похилого віку тощо. Таку унікальну можливості їм надають власні релігійні переконання, котрі забороняють брати до рук зброю.
В Україні порядок проходження особливої служби визначає Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Згідно з ним, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих, згідно із законодавством України, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Щодо доцільності альтернативної (невійськової) служби у нашому суспільстві, де скрізь панують цінності дуже далекі від Божих заповідей, думки різняться. Так, доволі часто можна почути категоричну думку на кшталт того, що «альтернативники» — звичайні «сачки», котрі, маскуючись під віруючих, насправді «косять» від армії. Особливо зараз, коли через війну на Донбасі там майже щодня гинуть і калічаться українські військові, в яких, до речі, так само є свої переконання. І не лише патріотичні. Чимало з тих, хто щодня ризикує життям на передовій, теж щирі віруючі. І в найтяжчу годину, коли постає питання життя або смерті, вони так само звертаються до Бога по захист. Як звертаються до Всевишнього й ті, хто відмовився взяти до рук зброю, уникнувши служби на передовій, де на воїнів щодня чекає небезпека.
Проте, як кажуть, у кожного свій шлях до Бога. І завдання суспільства — забезпечити потреби кожного свого громадянина. У тому числі й релігійні. От тільки як визнати щирість тих, хто стверджує, що за релігійними переконаннями справді не може брати до рук зброю і перекладає тягар збройного захисту країни на інших? Чи є надійні методики в цій делікатній справі, які допоможуть не травмуючи психіки та не зачіпаючи гідності, не образити справді віруючу людину? І водночас не припуститися помилки, звільнивши від служби тих, хто маскується під віруючого...
Голова комісії з питань альтернативної (невійськової) служби при Полтавській ОДА Олег Пругло визнає, що помилки не виключені, адже члени комісії мають справу не стільки з «матеріальним об’єктом» — власне з призовником, який претендує на альтернативну службу, скільки з духовною субстанцією — вірою людини в Бога. Тому до складу комісії входять медики, юристи, психологи, педагоги, громадські активісти, представники релігійних громад тощо. Їхній життєвий досвід та вміння находити контакт із глибоко релігійною людиною допомагають членам комісії уникнути прийняття хибного рішення.
Хоча, не приховує О. Пругло, трапляються і помилки. Приміром, на засіданні комісії, яку збирали цими днями, розглядали питання про скасування свого ж попереднього рішення про направлення одного з молодих полтавців на невійськову службу. Після того, як його заяву задовольнили, той так і не прибув до місця проходження служби — в одну з комунальних установ обласного центру. Натомість виїхав з Полтави до Тернопільської області. Члени комісії одноголосно вирішили скасувати своє попереднє рішення і проінформувати про це військового комісара Тернопільщини.
На цьому ж засіданні члени комісії розглядали ще дві заяви, що надійшли від 20-річних полтавців з проханням замінити їм строкову службу в армії альтернативною службою. Претендентів запрошували на засідання комісії окремо. Пропонували сісти на стілець і всіляко демонстрували готовність до довірливої бесіди.
Обидва хлопці мотивували своє прохання тим, що за релігійними переконаннями не можуть брати до рук зброї. Причина стандартна: вони віруючі. А от аргументи, які наводили бажаючі стати «альтернативниками», членів комісії зацікавили. Приміром, обидва призовники прийняли обряд хрещення лише 2014 року. Це і викликало підозру в декого з членів комісії: мовляв, чи не тому вирішили хреститися перед призовом до армії, бо замаячила реальна перспектива служби в зоні АТО? Претенденти на альтернативну службу заперечили це і заявили, що хрестилися лише тоді, коли в їхніх душах зміцнилася віра в Бога. Відтоді вони ведуть дуже скромний спосіб життя: уникають звичних їхнім ровесникам розваг — вживання алкоголю, марнування часу на дискотеках тощо.
Цікавими для тих, хто брав участь у засіданні комісії, виявилися пояснення хлопців на запитання про те, чому вони не можуть брати до рук зброю, адже захист Батьківщини — священний обов’язок її громадян. Один із кандидатів на альтернативну службу відповів, що переконаний у тому, що за допомогою зброї не можна вирішити конфлікти. Навпаки, її застосування лише посилює насильство та поглиблює протистояння. А от слово Боже, переконаний юнак, значно міцніше і переконливіше за зброю...
Як повідомила секретар комісії, хлопці вчасно підготували і подали всі необхідні документи для проходження невійськової служби. Більш того, соціальні працівники разом із персоналом центру зайнятості вже підшукали їм місце, де вони проходитимуть службу в разі позитивного рішення комісії. Працювати обидва будуть у обласній лікарні санітарами.
Комісія одноголосно вирішила направити молодих полтавців на альтернативну службу, звільнивши їх від військового обов’язку. Правда, рішення комісії носить дорадчий характер, адже за законом на альтернативну службу направляють місцеві адміністрації. Тож хлопцям тепер необхідно отримати направлення, скріплене підписом глави Полтавської ОДА.
Служба для обраних Богом і комісією
«Альтернативники» подякували за довіру і пішли в своїх справах. Готуватися до альтернативної служби. А члени комісії ще деякий час дискутували щодо доцільності за нинішніх умов, коли кожен «багнет» на рахунку, невійськової служби в країні, яка веде війну з підступним агресором. Член комісії — представниця обласного департаменту соціального захисту населення Ліана Новосад, де опікуються тими, хто проходить невійськову службу, в розмові з кореспондентом «ДУ» зазначила, що насправді альтернативна служба на Полтавщині не має масового характеру. Як, приміром, у сусідніх Харківській та Дніпропетровській областях, де бажаючих не служити з релігійних переконань значно більше. Якщо на Полтавщині протягом року в середньому розглядають до двох десятків заяв про направлення на альтернативну службу, то в тих областях приблизно така кількість «альтернативників» у кожному районі. А в західних областях України, зазначила жінка, тих хто відмовляється брати до рук зброю з релігійних переконань, ще більше.
Тому держава мусить надати можливість таким призовникам пройти службу. Навіть і не в солдатських лавах. Правда, не все так гладко з направленням на альтернативну службу для всіх, хто цього прагне. Насамперед, значно звузилися можливості влаштуватися на невійськову службу. Якщо в обласному центрі «альтернативникам» ще можна підшукати роботу на державних або комунальних підприємствах — тільки там можна проходити альтернативну службу, то в сільській місцевості часто такої можливості немає. У селах взагалі сьогодні немає роботи, а до райцентрів, де місце двірника або санітара в лікарні підшукати ще можна, хлопцям добиратися важко. І недешево з огляду на вартість щоденного проїзду до місця служби. До того ж керівники комунальних та державних установ не охоче беруть на роботу «альтернативників». Для них ці «солдати» — зайвий клопіт: потрібно їх щодня контролювати, в разі потреби надати місце в гуртожитку, морочитися з відпусткою, регулярно звітувати перед соціальними службами тощо.
Не варто забувати й про психологічний аспект проходження невійськової служби. Часто «альтернативникам» дорікають за ухиляння від військової служби, кепкують з їхніх релігійних переконань тощо. А релігійні общини та їхніх керівників, де видають підтвердження про те, що кандидат на альтернативну службу справді щирий віруючий і регулярно відвідує богослужіння, підозрюють у небезкорисливих мотивах видачі таких паперів. (Реклама – спортивне харчування перейдіть за посиланням источник).
Подібне ставлення до важливої суспільної інституції, якою є невійськова служба в інших країнах, породжене через неготовність нашого суспільства сприйняти альтернативну службу й тих, хто її проходить, як цілком нормальний для цивілізованого суспільства процес. Тому не дивно, що українці неохоче ідуть на альтернативну службу. Експерти вбачають корені проблеми в тому, що кількість бажаючих у нас проходити невійськову службу штучно обмежена релігійними переконаннями. Причому призовник має відвідувати богослужіння лише конкретної релігійної общини — Свідків Ієгових, церкви Адвентистів сьомого дня, адвентистів-реформістів, християн віри, баптистів тощо.
Перелік визнаних державою релігійних організацій, членство в яких дає право на альтернативну службу, зафіксований у постанові уряду. Тому не дивно, що «альтернативників» у нас небагато. За офіційними даними, щороку таким правом вирішують скористатися не більше, ніж півтори тисячі призовників. Найбільше — із Західної України. За даними досліджень, найбільшим попитом у «альтернативників» користується служба в сферах екології, охорони здоров’я та сільського господарства. Разом із тим вони не дуже охоче погоджуються на службу в дитячих будинках, інтернатах для інвалідів тощо.
Проблемним стало питання проходження альтернативної служби в Україні під час мобілізації. Члени комісії з альтернативної служби при Полтавській ОДА зазначали, що непорозуміння, коли військкомати «гребуть» за планами мобілізації всіх, хто потрапить під руку, пов’язано з тим, що чинне законодавство не має чіткого механізму заміні військової служби альтернативною в умовах мобілізації. З огляду на це Рада Євангельських Протестантських церков України звернулася до Міністерства оборони з проханням розробити відповідні зміни до законодавства. Тож в релігійних організаціях тепер чекають, коли держава таки вирішить всі спірні питання щодо альтернативної служби в Україні, і невійськова служба матиме такий самий авторитет і повагу в суспільстві, як і служба тих, хто із зброєю в руках боронить цілісність нашої держави.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
