Бо­йо­ві ба­таль­йо­ни не їдуть в Ки­їв
— Про­ко­мен­туй­те, будь лас­ка, си­ту­ацію під Му­ка­че­вим.
Ан­дрій Ша­рас­кін: Досі тривають перемовини про умови здачі наших хлопців правоохоронцям. Як тільки пошукові групи їх знайдуть, тоді на місце запросять провідника «Правого сектора» Дмитра Яроша. Він виступить гарантом того, що з ними нічого не трапиться. Окрім цього, наші вимоги залишаються в силі: це — усунення і залучення під варту очільника закарпатської міліції, всіх фігурантів, які там були.
Ми знаємо, що криміналітет, який був присутній там в кількості більше 100 осіб, зараз масово озброюється, вони стягують свої сили. Проте основні фігуранти залишають Закарпаття: хто їде за кордон, а хто в напрямку великої України. Ми хочемо наголосити, що поки вони не будуть взяті під варту, наступні кроки неможливі, адже залишається велика небезпека того, як тільки наші хлопці будуть виявлені, їх ліквідують як свідків протиправних дій, корупційної і контрабандистської схеми, яка десятиріччями працює в Закарпатті.
— Де за­раз зна­хо­дять­ся ба­таль­йо­ни Доб­ро­віль­но­го Ук­ра­їн­сько­го Кор­пу­су?
Ан­дрій Ша­рас­кін: Усі наші бойові батальйони виконують свої завдання: знаходяться на базі або в місцях своєї дислокації. Наші бойові батальйони та окремі тактичні групи переміщень у зону Києва та Закарпаття не здійснюють. Ми не хочемо проливати кров своїх побратимів військовослужбовців чи спецпризначенців. З іншого боку, ми не дамо топити нас у крові.
— Вам не го­во­ри­ли вій­сь­ко­ві, на­цгвар­дій­ці, спец­при­зна­чен­ці, чи бу­дуть во­ни ви­ко­ну­ва­ти на­каз, зок­ре­ма, стрі­ля­ти в доб­ро­воль­ців?
Ан­дрій Ша­рас­кін: Люди, які знаходяться на службі, мусять виконувати наказ. Інша справа, що дуже багато цих людей висловили свої позиції як через ЗМІ, соцмережі, так і в телефонному режимі, про те, що навіть якщо вони будуть на Закарпатті чи блокуватимуть наші бази, активістів мирних мітингів по містах України, то вони вважають своїм першочерговим завданням недопущення з двох сторін кровопролиття і будь-яких провокацій. Нацгвардія і спецпризначенці виконуватимуть наказ, приїдуть на місце, але стріляти в добровольців не будуть.
— Які за­хо­ди за­сто­со­ву­єте на Львів­щи­ні?
Оле­на Жив­ко: Біля ЛОДА триває безстрокова акція з вимогою до влади, оскільки неприпустимо, що Президент вже за десять хвилин після інциденту на Закарпатті звинувачує у всьому «Правий сектор». У цій країні ще ніхто правосуддя і слідства не скасовував. Якщо влада хоче називати винних, ми готові до справедливого рішення, але є неприпустимим те, що, не розібравшись в ситуації, без рішення суду, без будь-якого слідства визнаються винними хлопці з «Правого сектора». Ми не бачили такої реакції від влади, коли захоплювали Крим, брали Слов’янськ. Влада приймала своє рішення протягом трьох днів, тижнів, місяців. Коли справа стосується «Правого сектора», влада діє миттєво. Основною нашою вимогою у Львові є: звільнення керівників МВС, які причетні до даної події, відсторонення і звільнення Авакова. І ми наголошуємо владі: досить нас дискредитувати. Ми відстоюємо інтереси держави.
Нами були організовані блокпости, оскільки була інформація, що рухалася важка техніка в напрямку Закарпаття, а також була ймовірність стягування тітушок. На блокпостах ми зустрілися з представниками ЗСУ, які терміново були мобілізовані на ротацію до Мукачевого.
— Чи прав­да, що ба­зу Доб­ро­воль­чо­го Ук­ра­їн­сько­го Кор­пу­су в Ско­ле ото­чи­ли БТР?
Оле­на Жив­ко: В Сколе знаходиться наша база, де хлопці проходять вишкіл. Ця база розташована по дорозі на Закарпаття. Там була зосереджена велика кількість людей, що проходили підготовку до поїздки в зону АТО. База знаходиться високо в горах, під’їзди до неї важкі, але на одному з них було помічено військову техніку. Однак після довгих перемовин вони залишили позиції і поїхали в бік Мукачевого, оскільки дійшли висновку, якщо ми їм не вороги, то й вони нам теж не вороги.

У нас є за­пас­ні ре­зерв­ні ба­таль­йо­ни

— Ми пам’­ята­ємо, ко­ли ще ра­ні­ше бу­ло ото­че­но ба­зу ДУК. Роз­ка­жіть, як це бу­ло.

Ан­дрій Ша­рас­кін: Коли оточили базу ДУК, у нас відбулася термінова нарада. Всіх скликали до Києва. Було прийнято ряд ключових рішень. І вже з ранку наступного дня ми були на базі, що на межі Донецької та Дніпропетровської областей. Туди прилетіли генерал-лейтенант Бесараб, Дмитро Ярош. Коли прибули командири, ми об’їхали всі блокпости, 11 вогневих точок, побачили БТР останнього покоління, автоматичні гранатомети, кулемети інше важке озброєння. Все було націлено в бік виходів з бази. Оточили базу батальйон 25-ї окремої бригади, 13-й батальйон 95-ї бригади — це десантники, яких ввели в оману. Вони вважали, що їдуть на навчання. Справді, напередодні проводилися навчання поблизу Миколаєва, де вишколювалися ВДВ, але сюди їх, за їхніми переконаннями, відправили з навчальними цілями. Справжні цілі були відомі лише командирам батальйонів. Проте десантники запевнили, що стріляти не будуть. Натомість ми теж їх запевнили, що не відкриватимемо вогонь на ураження. Ситуація склалася дуже неприємна. Ми розуміємо, що в цей момент, якби якась зацікавлена третя сторона зробила один постріл, кинула одну гранату, то все закінчилося б зовсім інакше. Через три доби вони зібралися в маршеві колони і поїхали.
Це не поодинокий випадок, коли намагаються зіштовхнути нас лобами. Влада насправді перевіряє, наскільки в нас сильна громадська підтримка, як швидко зможемо зреагувати, чи насправді в нас є запасні резервні батальйони, чи здатні зібрати досить велику міць. Тепер вони знають, що зможемо це зробити. Україна повинна знати, що ми не включаємо режим негайної революції лише тому, що ми є відповідальними націоналістами і патріотами.
У нас достатньо сил, вояків, які зараз знаходяться в обласних резервних запасних батальйонах. Вояки пройшли за рік війни найгарячіші точки України. У них дуже простий і зрозумілий мотив — вони абсолютно жертовно пішли на цю війну, не заради грошей, не заради статусу, а заради збереження нашої країни, заради слави нашої України. Це єдина мотивація. Єдине, що ми просили завжди, — вшанувати наших загиблих, зрівняти їх у правах із загиблими військовослужбовцями і подбати про наших поранених, покалічених побратимів і про їхні сім’ї.
Сила, яка в нас є, проукраїнська, продержавна, і вона ніколи не буде повернута проти українців і держави Україна, на дестабілізацію нашої країни. Єдине, що можуть змусити нас зробити, дуже швидко поміняти цю владу. Вона починає стягуватися і обкладатися силовими структурами. Ми всі пам’ятаємо, як це закінчилося для попередньої влади. Сім’я Януковича повністю спиралася на силові структури. Ця влада намагається зробити те ж саме. Але вояків їм використати не вдасться, тому що це наші побратими, і вони це підтверджують.
— Був та­кож скан­дал з ме­дич­ним кор­пу­сом ДУК «Гос­пі­таль­єри». І те, що на­чеб­то доб­ро­воль­ці бра­ли участь в роз­стрі­лі двох пра­ців­ни­ків МВС у Ки­єві. Що ви ду­ма­єте про це?
Ан­дрій Ша­рас­кін: Це один зі способів провокації. Звісно, не можна допустити, щоб неконтрольовані та непідконтрольні сили ввозили зброю на мирну територію. ДУК — це єдиний підрозділ, який скуповує мисливські та інші карабіни, тому що в нас немає постачання зброї і везе це все ДУК на передову, а не в зворотному напрямку. Щодо «Госпітальєрів». Це не перший випадок. При в’їзді в зону АТО, а не при виїзді з зони АТО, зупиняють, обшуковують і вилучають зброю. Це взагалі дуже дивні ситуації. Одразу залучається спецпідрозділ МВС, а не військові. Ми не одноразово відмічали і передавали в СБУ інформацію про те, що на деяких блокпостах до недавнього часу стояли бійці, у яких нашивки були розформованого «Беркуту», які особливо цинічно розправляються з добровольцями і погрожують.

ДУК — єди­ний не­ле­га­лі­зо­ва­ний ба­таль­йон

— Май­же всі доб­ро­воль­чі ба­таль­йо­ни ста­ли у під­по­ряд­ку­ван­ня ЗСУ чи си­ло­ви­ків. Ви єди­ний ба­таль­йон, який ще не ле­га­лі­зовано. Чо­му?
Ан­дрій Ша­рас­кін: На сьогодні в нас залишився нелегалізованим тільки один Добровольчий Український Корпус (ДУК). Провокації направлені на те, щоб змусити всіх вийти на риторику, що тепер влада може забезпечити збереження цілісності нашої держави і переконати громадськість у тому, що ми діємо незаконно і нелегітимно.
Революція — це зміна системи. Був соціальний бунт, було кілька сил, які намагалися змінити систему і громадський запит був на те, щоб змінити цю систему. У результаті, коли виникла неприхована агресія Російської Федерації, анексія Криму, про революцію забули. До влади прийшли люди, які, на жаль, очолили ту систему, яка була й до них. Тому революції не відбулося. Нинішня влада дуже боїться, що всі патріоти, добровольці повернуться з війни і запитають у неї, що змінилося, як влада дбає про людей, де гроші, які вона не краде. Вони цього дуже бояться, тому всіма силами потрібно нас вивести за рамки закону.
Без допомоги держави, без забезпечення, тільки на ресурсах волонтерів, якими забезпечує громада, жив і воював ДУК, захищаючи українську землю. Ми не отримуємо жодного фінансування від держави, тому зараз нас хочуть розсварити з людьми і сказати, що ми можемо повернути зброю проти людей і завести в глухий кут Україну. Вони користуються тим, що ми, як справжні патріоти України, розуміємо, що розв’язування внутрішньої війни з владою сьогодні може призвести до громадянської війни всередині країни.
— Чи три­ва­ють пе­ре­мо­ви­ни вла­ди та ДУК? До чо­гось до­мо­ви­ли­ся?
Ан­дрій Ша­рас­кін: Перемовини ведуться ще з літа 2014 року про те, аби завести в правове поле існування феномену ДУК, який створений на зразок Січі, куди на випадок небезпеки сходилися люди, які з багатьох причин не могли потрапити до ЗСУ, в тому числі й ті патріоти, що неодноразово зверталися у військкомати, яких відфутболювали чи то за віком, чи за іншими причинами. Вони приходили до нас, проходили вишколи і воюють з нами досі.
Весь цей час перемовини саботувалися. Було створено безліч робочих та контактних груп. Всі схиляються до того, що треба завести в правове поле, але сьогодні немає законних підстав аби це зробити. Ніхто не розраховував на таку величезну міць, тому війна триває досі. Інакше були би здані території на кшталт Криму. Все, що ми хочемо зараз, це прийняти законопроект. Він вже тричі повертався з робочої групи Верховної Ради, з Міністерства оборони і Генерального штабу на доопрацювання. Як тільки закон про ДУК буде прийнятий як передумова створення добровольчої української резервної армії, все вирівняється.
На сьогодні остання версія вже затверджена. Ми сподіваємося, що остання редакція вже буде погоджена і винесена на голосування у Верховну Раду. Більшість депутатів ВР проанансувала, що теж за законне врегулювання цього питання.
— На яких під­ста­вах ДУК мав би увій­ти у ЗСУ?
Оле­на Жив­ко: Хочу розповісти про концепцію легалізації та участі добровольців в обороні держави, тобто те, що ми запропонували керівництву нашої держави. Пропонується зробити за аналогією естонської моделі державно-громадського воєнізованого формування з урахуванням українських особливостей. ДУК перебуватиме у сфері управління Міністерства оборони України, але не входитиме до складу Збройних Сил України, а буде своєрідним громадянсько-добровольчим резервом армії та правоохоронних структур, який залучатиметься за необхідності.
— Які ос­нов­ні зав­дан­ня та на­пря­ми ді­яль­но­сті ДУК?
Оле­на Жив­ко: Це військово-патріотична підготовка добровольців, участь в обороні, боротьбі з тероризмом тощо із залученням Генерального штабу України, профільних органів державної влади до охорони громадського порядку, охорони державного кордону, найбільш важливих державних об’єктів, боротьби зі стихійними лихами. Пропонується три категорії членства в ДУК: доброволець — громадянин України з 18 років; юний доброволець — громадянин України з 14 років; почесний доброволець — особа, яка має видатні заслуги перед ДУК. Юних добровольців ми навчатимемо фізичної та військової підготовки. Людина, що досягла 18-річного віку, — мужчина, який патріотично вихований, вміє тримати зброю в руках і може захистити свою сім’ю, себе і територію України.
— Як са­ме при­зна­ча­ти­муть­ся коман­ди­ри?
Оле­на Жив­ко: За даним законопроектом, призначення командира здійснюється Президентом України на конкурсній основі.
— А що вам про­по­нує влада що­до ле­га­лі­за­ції?
Ан­дрій Ша­рас­кін: Влада нічого не пропонує. Ми запропонували, а влада погодилася, що потрібно вносити нові законодавчі ініціативи аби врегулювати це питання. Вона погодилася формально. Що ж відбувається на практиці? Вони посилають генералів, які говорять: законодавчі ініціативи — ми в цьому не розбираємося, ми розбираємося у військовому статуті і в законах, які є. Тому підписуйте індивідуальні контракти, короткотермінові, довготермінові, у кого є вища освіта, той буде офіцером, а в кого немає — пробачте. Хто пройде комісію, той залишиться, хто не пройде — не підпише контракт.
Що ми отримуємо? Нічого. Люди, які хотіли піти в інші підрозділи, так і зробили. Ми нікого не тримаємо. У нас маса людей, які працюють. Наприклад, два місяці працюють, підтримують свою сім’ю, потім повертаються. У нас відбувається постійна ротація завдяки тому, що ми допомагаємо реалізувати обов’язок захищати Україну.
— Ва­ші прог­но­зи, чим це мо­же за­кін­чи­ти­ся?
— Є різні прогнози: оптимістичні, песимістичні. Сподіваємось, що влада хоча би заради інстинкту самозбереження мала б повернутися обличчям до людей і до їхніх проблем. Не тікати від них, а піти шляхом вирішення нагальних питань. Ці конфлікти відкрили дуже багато проблем. Перше: ні в кого немає сумніву, що всі силові структури працюють не для людей, не заради людей і ніхто ніколи не охороняв людей. Це все приватні охоронні структури, які охороняють лише владу і бізнес. Все! Друге: люди відкрили для себе, що таке Україна.
Що стосується силових структур, то тут також дуже просто. Ви пам’ятаєте момент, коли громадяни патрулювали вулиці міст від провокацій, тітушок? Рівень нашої самосвідомості настільки високий, що ми можемо гуртуватися в такі січі на місцях. І не треба вводити великі зарплати, а треба відібрати людей, які готові в себе в районі бути, як колись були дружинники. Слід брати до уваги досвід успішних країн. Наприклад, в Австралії немає навіть пожежних. За честь для громадянина раз на тиждень чи двічі на місяць прийти на вишкіл чи побути на чергуванні.
Ми сусіда, Росію, не поміняємо. Ми знову повернулися в сторіччя боротьби за самоідентифікацію нації. Тому реформи силових структур мають бути націлені не на нову форму і дизайн кашкетів, а на принципово інші позиції і засади. Те саме стосується й армії. Ми побачили, що для того, щоб стягнути армію і привести її в бойовий стан, нам і року мало. Професійні кадрові військові поміняли всі свої пріоритети, подивилися на свою службу під іншим кутом. Вони з більшим завзяттям хочуть робити реформи. Що стосується армії, то треба залишити професійних військових і зробити добровольчу українську резервну армію. І в нас є історичний шанс це зробити.
Роз­пи­ту­ва­ла Ін­на БО­РИ­СО­ВА,
фо­то ав­то­ра