Iншi розділи
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Лютий 26, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Середа, 21 Сiчень 2015 18:42

Микола Гриценко: локальні ринки вирішують стратегічні завдання

Rate this item
(0 votes)

По­ло­ви­на сіль­сько­гос­по­дар­ської про­дук­ції, яку ви­роб­ляє віт­чиз­ня­ний аг­ро­про­мис­ло­вий ком­плекс, про­дає­ть­ся в се­ре­ди­ні кра­їни і стіль­ки ж — на зов­ніш­ніх рин­ках. Що­річ­ний при­ріст за­галь­но­го об­ся­гу ви­роб­ниц­тва цієї про­дук­ції ста­но­вить до 8%.
Екс­пер­ти прог­но­зу­ють, що пи­тан­ня її ре­алі­за­ції, яке вже ни­ні по­трап­ляє до роз­ря­ду проб­лем­них, най­ближ­чим ча­сом ще біль­ше за­гос­трить­ся. І як­що не взя­ти­ся за йо­го ви­рі­шен­ня вже за­раз, то не­вдов­зі в аг­рар­ній га­лу­зі мо­же склас­ти­ся кри­зо­ва си­ту­ація, по­в’яза­на з бра­ком ка­на­лів ре­алі­за­ції ви­роб­ле­ної про­дук­ції.
Фа­хів­ці твер­дять, що та­ко­го вкрай не­ба­жа­но­го пе­ре­бі­гу по­дій мож­на уник­ну­ти, як­що як­най­швид­ше пос­та­ра­ти­ся ство­ри­ти пов­но­цін­ну ме­ре­жу ор­га­ні­зо­ва­них рин­ків, які за­без­пе­чать про­су­ван­ня сіль­сько­гос­по­дар­ської про­дук­ції від її ви­роб­ни­ків до спо­жи­ва­чів, в то­му чис­лі й за­кор­дон­них.
Чіль­не міс­це в цій ме­ре­жі ма­ють по­сіс­ти не тіль­ки мас­штаб­ні оп­то­ві рин­ки, які вже до­во­лі три­ва­лий час функ­ціо­ну­ють в окре­мих ре­гіо­нах Ук­раї­ни, а й ло­каль­ні та міс­це­ві.
Про стра­те­гіч­ну роль ло­каль­них рин­ків по­го­во­ри­мо з ке­рів­ни­ком на­прям­ку «Роз­ви­ток рин­ко­вої ін­фра­струк­ту­ри» про­ек­ту USAID «Аг­ро­Ін­вест» Ми­ко­лою Гри­цен­ком.

— Чому останнім часом виникла гостра потреба в локальних ринках?
— Така потреба існує давно, але останнім часом ця проблема набула офіційного статусу, тому що питання розбудови локальних ринків передбачено в Коаліційній угоді. Там чітко сказано — необхідно розробити проект закону про локальні ринки.
— Тобто питання впирається в необхідність розробки та ухвалення закону про локальні ринки?
— Ні, до нього треба підходити ширше, оскільки закон про локальні ринки — це лише частина роботи, яку треба виконати.
Інфраструктура аграрного ринку — це мережа руху сільськогосподарської продукції. Саме так її треба сприймати. І ця мережа в Україні повинна будуватися за відповідними законами і принципами.
Якщо брати сьогоднішній день, то ця мережа мала б складатися з потужних ринків національного рівня, ринків середнього і нижчого рівнів. Ідеться про трирівневу систему, в якій локальним ринкам відводиться вагома роль.
До першого (найвищого) рівня належать оптові ринки сільськогосподарської продукції національного масштабу. Їх створення і діяльність регулюється Законом «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції», ухваленим Верховною Радою 2009 року.
До другого рівня належать локальні ринки. За розрахунками експертів, на теренах України їх мало б бути 70–80. Це — ринки міжрайонного значення. Відтак на рівні області залежно від концентрації виробництва сільськогосподарської продукції могло б бути від трьох до п’яти таких ринків.
І третій рівень — це місцеві оптово-роздрібні ринки. Їх, за різними підрахунками, в Україні налічується десь 1,5–2 тис. Частина з них створюється просто посеред вулиць. Вони мають напівофіційний характер і тому не присутні в офіційній статистиці.
На відміну від оптових, ринки другого і третього рівнів законодавчо не врегульовані, що негативно позначається не лише на їх роботі, а й на збуті сільгосппродукції та забезпеченні нею споживачів.
— Як же регулюється діяльність таких ринків на сьогодні?
— Їх діяльність регулюється спільним наказом Міністерства економіки, Міністерства внутрішніх справ і деяких інших відомств. Він датований ще 2002 роком. Відтоді суттєво змінилися економічні умови, санітарні, ветеринарні вимоги до якості та безпечності сільськогосподарської продукції тощо. Але всі досі користуються тим наказом. Зважте — навіть не постановою Кабінету Міністрів.
Тож нині виникає нагальна потреба законодавчо врегулювати діяльність локальних і місцевих ринків. Як на мене, було б доречно ухвалити єдиний закон. Він міг би називатися «Про продовольчі ринки» або «Про ринки сільськогосподарської продукції». Цей закон мав би складатися з трьох розділів. Перший би присвячувався оптовим ринкам, другий — локальним, а третій — місцевим.
Та мушу сказати, що не всі фахівці поділяють цю думку. Є й такі, які схиляються до необхідності створення окремого закону для локальних ринків. В цілому ця ідея є слушною, проте слід розуміти, що за такого підходу доведеться готувати окремий закон і для місцевих ринків. Тож, на мій погляд, доцільніше було б мати комплексний законодавчий акт, який би врегулював усі ці питання системно.
— Хто продаватиме на локальних ринках сільськогосподарську продукцію?
— Ми передбачаємо, що локальні ринки повинні бути ринками виробничого типу. Так заведено в Європі. Ці ринки максимально наближені до виробників сільськогосподарської продукції. Тому переважно саме вони і мають бути основними операторами (продавцями) на таких ринках.
Продавати на локальних ринках можуть також представники об’єднань виробників сільськогосподарської продукції. У даному разі йдеться про об’єднання особистих селянських господарств, які гуртуються в кооперативи. Отож відпадає потреба кожному селянину продавати на локальних ринках власну продукцію.
— Як структурно можуть виглядати локальні ринки?
— Вони повинні складатися з майданчиків для торгівлі з фермерських автомобілів і логістичних центрів. Це дозволить формувати товарні партії сільськогосподарської продукції, яка вирощується дрібними виробниками. Дрібнооптовими покупцями можуть виступати власники кафе, ресторанів, приватні підприємці, які займаються роздрібною торгівлею, тощо.
Свою нішу на локальних ринках можуть знайти й більш серйозні трейдери — представники оптових ринків, представники інших регіонів. Вони будуть здатні формувати товарні партії і переміщати їх у ті регіони або на ті ринки, де потреба в тій чи іншій сільгосппродукції особливо зростає.
— Чи можуть на локальні ринки як продавці заходити великі виробники сільськогосподарської продукції?
— Звичайно, можуть, але, скоріш за все, вони це робитимуть не регулярно, а в міру необхідності.
Річ у тому, що великі виробники, наприклад такі, як тепличні комбінати, мають стійкі відносини з торговельними компаніями, з мережами супермаркетів і постачають їм свою продукцію прямо зі складів. Але якщо в якийсь момент у них виявиться надлишок такої продукції, вони можуть запропонувати її до продажу на локальних ринках.
— На оптових ринках сільськогосподарська продукція мусить продаватися оптовими партіями. Щоправда, у нас цей принцип досі не працює повною мірою. Так, на київському оптовому ринку «Столичний» запропоновану до продажу продукцію можна купити і в роздріб. Який принцип торгівлі буде застосовуватися на локальних ринках?
— Якщо говорити про оптові ринки, то справді — за міжнародними стандартами продукція на них має продаватися оптовими партіями. Проте, на жаль, в Україні дотепер відсутнє чітке визначення, що таке оптова партія. Тому на оптових ринках продукція продається як оптом, так і в роздріб.
На сьогодні статус оптового ринку національного рівня в Україні отримали 12 об’єктів. З них лише два — працюють. Це — львівський «Шувар» і київський «Столичний».
Донецький оптовий ринок не працює, маріупольський — також, інші не побудовані або їх будівництво призупинено.
Що стосується локальних ринків, то, на думку фахівців, це мають бути оптово-роздрібні ринки. Левова частка (а це десь 70%) має припадати на оптову торгівлю і логістичний майданчик, а решта — на роздрібну торгівлю. Ці ринки створюються в регіонах виробництва, і ми не бачимо потреби забороняти на них роздрібну торгівлю. Але для неї необхідно виділити окремий майданчик.
— Чи здатні локальні ринки гарантувати безпечність сільськогосподарської продукції, яка пропонується до продажу?
— Ми вважаємо, що ця контрольна функція є однією з основних, яку повинні виконувати оптові ринки національного рівня і локальні ринки. І вони спроможні її виконувати доволі успішно. Річ у тому, що на такі ринки повинна надходити продукція з документальним підтвердженням її походження. А це вже перший елемент її безпечності, тому що завдяки йому завжди можна відстежувати, звідки вона надійшла на продаж.
А по-друге, ринок — це місце цивілізованої торгівлі, де присутні служби контролю. Вони роблять відповідні аналізи. Це один із найважливіших елементів організованого збуту сільськогосподарської продукції.
— Чи спроможні локальні ринки просунути українську сільськогосподарську продукцію на зовнішні ринки?
— Однозначно так. Це друга функція цих ринків — створення платформи для формування товарних партій. І якщо на цьому ринку ще буде сформовано підрозділ щодо надання сервісу з передпродажної підготовки (пакування, фасування за міжнародними стандартами) і служба підтвердження походження та якості, такий ринок може бути майданчиком для збуту продукції не лише в межах країни, а й за кордон.
— В яких українських регіонах локальні ринки вже функціонують?
— На сьогодні працює близько 20 таких ринків. Серед них — «Декор-агро» в Полтавській області, «Хмельницька універсальна компанія» — в Хмельницькій області, «Харківський оптовий ринок сільськогосподарської продукції» — в Харківській області, «Букотрейдінг» — в Чернівецькій області, «Домекс» — у Тернопільській області.
— Кому мають належати локальні ринки і хто мусить долучатися до їх створення?
— За організаційно-правовою основою локальні ринки можуть бути кооперативними, муніципальними і приватними.
В Європі до 90% ринків є муніципальними. Подібне вже практикується і в Україні. Так, нині розробляється проект створення ринку у формі комунального підприємства Тернопільської районної ради. Зазначу, що це дуже перспективний проект.
У Херсонській області «АгроІнвест» супроводжує створення локальних ринків кооперативного типу. Фермери об’єдналися в кооперативи, домоглися виділення земельних ділянок і створюють кооперативні ринки.
У багатьох випадках є й приватні локальні ринки. Вони також успішно працюють.
— Які проблеми стримують створення та розвиток локальних ринків?
— Я не говоритиму про всі проблеми, бо їх дуже багато. Зупинюся лише на одній, але найсуттєвішій. Йдеться про неврегульованість питання виділення земельних ділянок.
Річ у тому, що земельні ділянки, які виділяються під оптові ринки, не потребують зміни їх цільового призначення, бо оптові ринки залишаються об’єктами аграрної інфраструктури.
З локальними ринками все складається інакше. Через відсутність законодавчого забезпечення досі не визначено їх офіційний статус. Відтак виникають проблеми з виділенням для них земельних ділянок, зі зміною їх цільового призначення. І навіть якщо ви залагодите всі ці питання, то в підсумку мусите заплатити до бюджету чималеньку суму, ще не розпочавши будівництва.
— Як зараз вирішується проблема законодавчого забезпечення локальних ринків?
— Торік проект «АгроІнвест» спільно з партнерами розробив комплексну програму розвитку ринків сільськогосподарської продукції в Україні, включаючи попереднє техніко-економічне обґрунтування, що базується на відповідних дослідженнях. Цей документ має стати відправною точкою для розробки комплексного законопроекту.
Ми сподіваємося, що цього року робота піде набагато активніше. Тому що необхідність розробки і ухвалення закону про локальні ринки передбачена в Коаліційній угоді, а також у плані роботи Міністерства аграрної політики і продовольства. Тож налаштовуємо себе на результативну співпрацю, на те, що локальні ринки таки отримають законодавче підґрунтя.
Максим НАЗАРЕНКО, національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».