— Дотепер ні Міністерство аграрної політики та продовольства України, ні Державне агентство земельних ресурсів не працювали відповідно до стратегічного плану. Бо стратегічне бачення не надходило від Кабінету Міністрів. Він не пояснив цілей земельної реформи. А якщо немає головної мети, то немає і плану заходів для її досягнення.
Другий недолік відсутності такого стратегічного бачення полягає в запізнілій реакції на події. Роботи проводилися не на випередження, а заднім числом. А так не можна працювати. Будь-який бізнес має план і бачення, в якому напрямку слід рухатися. Кожна людина складає власний план. Він може стосуватися особистого життя, кар’єри. Так само й уряди мають формувати бачення, стратегію та відповідний план дій.
Така ситуація існувала дотепер. Нещодавно в Україні відбулися суттєві зміни. Спочатку пройшли президентські вибори, а потім і парламентські. Уже сформовано новий уряд. Теперішні міністри мають нову енергію. За підтримки ЄС українські експерти, бізнес-спільнота, громадські організації розробляють стратегічний документ розвитку аграрної сфери і земельних відносин. І що важливо — цю роботу вони здійснюють відкритим і прозорим способом.
Від імені Міністерства аграрної політики і продовольства за цю роботу відповідає як сам новообраний міністр пан Павленко, так і два його заступники. Міністерство представило свій підхід усій донорській спільноті. Він є доволі мудрим. Його автори запропонували спочатку оцінити ситуацію, що склалася в аграрній сфері, з тим, щоб потім визначитися, куди далі рухатися. ЄС не підштовхує Україну до якихось кроків. Ми лишень радимо, що слід зробити і як цього можна досягти.
— Одна з тих проблем, до якої привертають увагу експерти, стосується високого рівня земельної корупції. Чи поділяєте Ви таку їхню думку?
— Без сумніву, рівень корупції високий. Земельна сфера входить до трійки найбільш корумпованих в Україні. І це ускладнює реалізацію земельної реформи.
— Боротьба з українською земельною корупцією є одним із головних напрямів роботи вашого проекту?
— У нас є окремий напрям, спрямований на антикорупційну діяльність. Він зосереджується на робочих процедурах, що здійснюються в самому Держземагентстві.
— Чи здатна Коаліційна угода перевести земельну реформу в Україні на європейські рейки, прискорити її реалізацію, посприяти вирішенню складних земельних питань?
— Коаліційна угода містить багато вагомих положень, які формують нову аграрну політику. Зараз найголовніше — трансформувати коаліційні положення в стратегію і, відповідно, у план заходів.
Якщо Україна дійсно щиро хоче рухатися вперед, то їй треба ухвалювати непрості рішення. Деякі люди відчують їхні наслідки на собі. І саме уряд має вирішити, як знайти той баланс, який задовольнить громадськість.
Коаліційна угода досить потужно спрямована на підвищення продуктивності виробництва. А ще — на сприяння роботі бізнес-спільноти. Але в процесі розробки стратегічного документа, зокрема з питань, які стосуються земельної реформи, важливо почути голос кожного, а особливо — голос представників найбільш вразливих верств населення.
Безумовно, слід підвищити продуктивність агровиробництва, але за це доведеться заплатити певну ціну. Якщо уряд планує рухатися в цьому напрямку, то має це розуміти. А ще усвідомлювати, що певні групи від цього можуть постраждати.
Сільськогосподарський сектор України має дуалістичну природу. З одного боку, це великі агрохолдинги, в яких є доступ до капіталу, до знань і до сил лобіювання. Великі агрохолдинги зорієнтовані на максимізацію прибутків і досить обмежено забезпечують зайнятість сільського населення. Для них головне — світові ринки.
А з іншого — є дрібні землевласники, які, по-перше, переважно є людьми похилого віку, а по-друге, у них немає достатнього доступу до вкрай потрібної їм інформації. Дуже часто вони не знають, до кого звернутися, якщо мають скарги. Однак саме дрібні землевласники становлять соціальну структуру сільської місцевості. Продуктивність має бути головною метою, однак якщо керуватися лише нею, то негативні соціальні наслідки для України можуть бути досить серйозними.
— Як Ви оцінюєте дії нової української влади, яка в Коаліційній угоді віддала перевагу не можливостям купити чи продати землю сільськогосподарського призначення, а її довготривалій оренді?
— Я вважаю, що з часом від заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення треба відмовлятися. Та робити це поступово, покроково, інакше наслідком буде великий безлад. Треба визнати, що ситуація в Україні склалася нестабільна. Якщо ж із земельним мораторієм розпрощатися дуже швидко, то її можна ще більше загострити, а це суперечить інтересам розвитку сектора.
— Який могла б мати вигляд ця поетапність і які передумови треба створити, перш ніж знімати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення?
— Було б дуже корисно, якби був запроваджений нормально функціонуючий ринок оренди землі. Зараз реєстрація договорів оренди проводиться жахливо. Деякі компанії змушені тримати по кілька людей, які займаються тільки реєстрацією цих договорів.
Ключовим питанням також є необхідність спрощення цих адміністративних процедур, і добре, що вона відображена в Коаліційній угоді. Зараз законодавство не передбачає можливості використання договорів оренди як застави для банків для забезпечення позик. І це стримує розвиток аграрного сектора.
Чинне українське законодавство містить багато вимог щодо того, що орендар має робити із землею. І сівозміни передбачені, і як вносити добрива... І це при тому, що уряд не має можливостей відстежувати дотримання цих вимог. Тож краще це законодавство спростити і забезпечити відображення таких положень у договорах оренди.
Також надзвичайно корисним був би такий інструмент, як консолідація земель. Але тут треба бути дуже обережним. Якщо використовувати консолідацію земель лише для цілей підвищення їх продуктивності, то через 10–15 років можна буде відчути її негативні наслідки для соціальної сфери села.
Кадастр усе ще не наповнений усіма даними. Це також має бути пріоритетом. І, звичайно, всі транзакції із землею мають бути відкритими і прозорими. Наприклад, якщо в Голландії хтось візьме в оренду або купить якусь земельну ділянку, то інший громадянин може в онлайновому режимі подивитися, скільки він заплатив за неї або за її оренду.
Цей рівень прозорості забезпечує і правильність справляння податків. Приміром, земельна ділянка була куплена за однією ціною, а через тиждень хтось купує подібну за набагато меншу суму, то податковий офіс одразу почне розслідувати, що відбувається.
— В Україні з цим набагато складніше. До останнього часу доступу до інформації про землю та майно, що розташоване на ній, не було. Багато власників і особливо наближених до влади не хотіли, щоб громадськість дізналася, звідки у них стільки добра. Тому існує безліч незареєстрованих будівель. І лише оновлений Закон «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набув чинності 25 листопада, має змінити ситуацію на краще.
— Я можу навіть більше розповісти. Якщо зараз через Інтернет за невелику плату ми ввійдемо на сайт www.cadastr.nl, то можемо подивитися, чим володіє голландський прем’єр-міністр. Який будинок він купив, коли, за яку ціну, якою є площа цього будинку, чи поширюються на нього якісь обтяження.
Інший приклад. У Бельгії були особи високого рівня, які вважали, що закони про забудову на них не поширюються. Тому в обхід них побудували собі розкішні споруди, не отримавши відповідного дозволу. І уявіть собі, уряд подбав про те, щоб бульдозери зрівняли їх із землею. Звичайно, була запрошена преса, адже це мало послужити уроком для всіх інших громадян Бельгії, щоб усі зрозуміли: закони потрібно поважати і виконувати.
Це — один зі способів вирішення проблеми. Водночас потрібно запропонувати і якийсь законний вихід із ситуації для тих, хто має незаконно зведені споруди. Зокрема, їм можна запропонувати заплатити досить великі штрафи, щоб легалізувати ці будинки.
У Бельгії наведений мною приклад спрацював. Чи буде він прийнятним для України? Це вже вирішувати вам.
— Як ваш проект посприяв посиленню ринкових відносин у земельній сфері України? За якими напрямами співпрацюєте з державними органами влади? Чи вважаєте за потрібне, перш ніж щось їм запропонувати, обговорити це з громадськими організаціями, котрі також займаються розробкою земельної теми?
— Ми беремо участь у численних зустрічах, запрошуємо до себе представників різних технічних проектів, громадських та донорських організацій. Їх чимало, та про одну структуру хочу сказати окремо. Йдеться про проект USAID «АгроІнвест». Він уже тривалий час працює в Україні і зажив тут доброї слави. Проект досконало знається на земельних питаннях, докладає багато зусиль для формування організованих ринків збуту сільськогосподарської продукції, створення обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, надає консультаційну допомогу землевласникам. Ми тісно співпрацюємо з «АгроІнвестом».
Майже щомісяця зустрічі організовує Канадське посольство. На них донорська спільнота намагається якнайкраще обговорити і скоординувати свої заходи, які проводить у певних сферах.
Зараз особливо ілюстративною є спільна допомога українському Мінагрополітики у розробці стратегічного документа розвитку аграрної сфери і земельних відносин, оскільки в Україні працює дуже багато донорів. Це і Світовий банк, і Представництво Європейського Союзу, і Міжнародна фінансова корпорація, і навіть деякі країни, які мають тут двосторонні проекти. Усі вони об’єднали свої зусилля для того, щоб з’ясувати, які позиції в цій стратегії потрібно відобразити.
У попередні роки траплялося так, що донори реалізовували якийсь проект, але його результати не подобалися українському уряду, і він міг знехтувати ними. Тепер, коли всі донори об’єдналися і узгоджують з урядом спільну позицію, вони можуть сказати: дивіться, ось критерії, які ми схвалили, — або ви виконуйте свої, спільно узгоджені зобов’язання, або ми переглянемо програми донорської допомоги.
Та­рас ТЕР­НІВ­СЬКИЙ,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
з аг­рар­них та зе­мель­них пи­тань