80% загиблих і поранених — військовослужбовці ЗСУ
АТО в Україні триває понад рік. На цій війні, як і на класичній, гинуть і отримують каліцтва, поранення громадяни держави. Дуже прикро, що на кожній наступній війні відсоток тих, які отримують поранення і гинуть із числа мирного населення, зростає. «Війна не може вестися окремо в полі чи в лісі, де воюють лише військовослужбовці. Зараз війна ведеться кругом і в першу чергу в населених пунктах. Незважаючи на те що Львів перебуває в глибокому тилу від військового конфлікту, медичні спеціалісти як військові, так і цивільні, надають медичну допомогу на територіях, що межують із лінією фронту. Наш мобільний госпіталь розгорнутий у Красноармійську, що в 45 кілометрах від Донецька, на одному з основних напрямків бойових дій», — розпочав розмову начальник Військово-медичного клінічного центру Західного регіону полковник медичної служби Іван Гайда.
Завдяки 66-му мобільному госпіталю вдалося своєчасно надати медичну допомогу пораненим у бойових зіткненнях під Мар’їнкою та евакуювати всіх потерпілих в тил у Дніпропетровськ. Нині як ніколи цивільна та військова медицина єдині, адже всі роблять дуже необхідну справу — лікують, рятують, повертають у стрій і до життя українців.
Від того моменту, як відбувся постріл з піщалі, з’явилися проблеми лікування вогнепальних поранень. Ще рік тому Україна була достатньо мирною країною. Лідерами серед тероризму вважалися США і Ізраїль, де припадало по 130 загиблих на один мільйон населення. За останній рік Україна втратила по 200 осіб на мільйон населення — здорових, розумних, патріотично налаштованих. Якщо 150 років тому на сто вбитих припадало 2 цивільних та 98 солдатів, то у В’єтнамі була статистика абсолютно зворотною — на 2 вбитих солдати 98 цивільного населення. Під час І світової війни — 52 вбитих солдати та 48 — цивільних. Під час ІІ світової війни — 24 вбитих солдати та 76 — цивільних. На Майдані в Києві — 17 солдатів та 106 цивільних. Станом на 08.05.15 р. в АТО — 2000 солдатів та 6226 — цивільних.
В АТО — засоби масового знищення
На Майдані в лютому використовувалася низькоенергетична зброя, запальні суміші, газові гранати, а в АТО — засоби масового знищення (високоенергетична нарізна зброя, «Буратіно», «Град», Т-64 «Булат», «Смерч», «Піон»), які застосовують по великих містах, де не захищене населення. АТО проводить СБУ. В операції беруть участь Збройні Сили України, Внутрішні війська, прикордонники, Нацгвардія. Якщо проаналізувати структуру втрат силовиків, то майже 80% загиблих і поранених — це військовослужбовці ЗСУ. Станом на 21 травня офіційна статистика каже, що поранених у ЗСУ 6300 військових, загиблих — 1800, зниклих безвісти — 1300. Співвідношення загиблих і поранених в АТО становить 1 до 3,5.
Це дуже низький показник, що стосується військових. Якщо подивитися на цивільне населення, а це дані ООН, то за офіційними даними станом на квітень — поранених майже 15500 осіб, а загиблих — 6500. Відношення до цивільних — 1 до 2,5. На думку Ярослава Заруцького, це дуже низький показник. У провідних арміях світу, які добре захищені від засобів впливу зброї супротивника, цей коефіцієнт коливається від 1 до 7. Але тут виникає ще одна проблема: дуже велика кількість легких поранень не підлягає обліку. Бійці з батальйонів звертаються до центральних районних лікарень, повертаються у стрій і ніде вони не зафіксовані як поранені. На сьогодні загинуло 26 військових медиків, з них 6 — військових, 18 — цивільних.
«Велика кількість наших поранених не доживає до того моменту, поки буде їм надана первинна хірургія. Питання медичного сортування — одне з найслабкіших місць. Наша проблема — це проблеми тактичної медицини. Ми не можемо, як не прикро, на сьогодні наблизитися до світових стандартів. У них існує таке поняття, як платина — це перші 10 хвилин і золото — це перша година. Лікувально-евакуаційне забезпечення АТО розгорнуто у два етапи — догоспітальний етап медичної евакуації та госпітальний», — прокоментував Ярослав Заруцький.
Догоспітальний етап медичної евакуації — там, де тактична допомога повинна надаватися за нульовим, базовим та І рівнем. Він представлений медичними пунктами військової ланки, в яких повинна надаватися перша медична, долікарська та перша лікарська медична допомога. Госпітальний етап медичної евакуації — це польові госпіталі, цивільні заклади охорони здоров’я, центральна районна лікарня, міські лікарні, а також лікувальні заклади територіальних госпітальних баз, в яких надають кваліфіковану і спеціалізовану хірургічну допомогу (згідно з міжнародними стандартами — це рівень допомоги ІІ, ІІІ, ІV).
Допомога пораненим
Якщо говорити про види медичної допомоги, то зараз єдиного підходу в цивільній і військовій системі охорони здоров’я немає. На блокпостах, взводних, ротних опорних пунктах перша медична допомога надається, як і долікарська. Окрім того, там надавалася лікарська допомога силами груп підсилення.
Госпітальна ланка була представлена лікувальними закладами трьох ешелонів — мобільні госпіталі, центральні районні лікарні, госпіталі ІІ ешелону (Військово-медичний клінічний центр Харкова, Дніпропетровський госпіталь, лікарня ім. Мечнікова). Кілька місяців тому відкрито ще один евакуаційний напрямок, представлений Запорізьким військовим госпіталем, а також лікарнею швидкої допомоги і обласною клінічною лікарнею. ІІІ ешелон госпітальної допомоги представлений військово-медичними клінічними центрами, розташованими у великих містах (Київ, Одеса, Львів, Вінниця).
У зоні АТО розташовано чотири військових мобільних госпіталі — це перший ешелон госпітальної допомоги. Далі поранених евакуюють у Харків, де Військово-медичний клінічний центр надає допомогу за ІІІ рівнем спеціалізованої допомоги. Там вона представлена майже всіма відділеннями. Наступний госпіталь — це Дніпропетровськ, на який іде зараз основне навантаження під час бойових дій в АТО. Він працює разом з обласною клінічною лікарнею ім. Мечнікова.
Третій напрямок — це недавно відновлений 100-ліжковий госпіталь у Запоріжжі, який синхронно працює з лікарнею швидкої допомоги і лікарнею № 5 Запоріжжя. З ІІ ешелону госпітальної допомоги поранені авіаційним та залізничним транспортом евакуюють в основні міста, а більш легкі поранені лікуються або доліковуються в інших лікувальних закладах.
Мобільні госпіталі перебувають на різних відстанях. Плече евакуації — близько 45 км, 110 км, 120 км від лінії зіткнення. «На сході воюють добре навчені батальйони найманців. Будь-який найманець, як і військо, йде заробляти гроші. Але він не піде воювати, якщо не буде впевнений, що здоров’я та життя його буде збережено. Тому наданню першої медичної допомоги і базового рівня приділяється велика увага. Є добре оснащені аптечки. Після виникнення поранення бригадами швидкої допомоги лікарень і міст, які перебувають у зоні, доставляються в лікарні, де надається перша хірургічна допомога за ІІ рівнем, тобто кваліфікована хірургічна допомога», — прокоментував Ярослав Заруцький.
Аеромедична евакуація
Медична евакуація — це одне зі слабких місць. Аеромедична евакуація — швидкий спосіб транспортування поранених і хворих у лікувальні заклади з використанням обладнаних вертольотів і літаків у супроводі медичного персоналу. Якщо період проведення АТО розділити на умовні періоди, то в травні-липні аеромедична евакуація переважала над наземною: терміни доставки до першої хірургії становили 6–8 годин, у той час основна маса поранених йшла через центральні районні лікарні.
У серпні-вересні у супротивника з’явилися засоби протиповітряної оборони, почали збивати авіацію, тоді наземна евакуація почала переважати. І середній термін медичної доставки збільшився до 12 годин. Хоча були випадки, коли доставляли поранених через 2–3 доби. Жовтень-листопад: уже працювали два українських мобільних госпіталі. Один був на півночі і інший — на півдні. Аеромедична і наземна евакуація були на паритетних умовах. Тоді через центральні районні лікарні йшло майже 50% поранених, але терміни евакуації зросли до 24 годин.
Грудень-лютий — негода. Аеромедична евакуація знову використовувалася у випадках вкрай тяжких поранень, але термін надання першої хірургії зменшився до 4–6 годин. Ці терміни доставки збігаються з міжнародними стандартами. Основна маса поранених надходила в центральні районні лікарні, де були групи підсилення з військових госпіталів і в принципі допомога надавалася в достатньому обсязі в ранні терміни.
40% — це травми голови
У сучасних військових конфліктах частка вогнепальних поранень кінцівок досягає 53–64%. За даними медичного департаменту МО України за період проходження АТО, в Збройних Силах України (2014–2015 рр.) вогнепальні поранення м’яких тканин становлять 60%, 40% — вогнепальні переломи кінцівок. Актуальність пов’язана зі збільшенням тяжкості цих поранень, що зумовлено застосуванням зброї масового ураження.
«Лікування вогнепальних переломів довгих кісток кінцівок повинне бути комплексним та етапним, з диференційованим підходом до вибору хірургічної тактики залежно від характеру ушкодження та локалізації поранення. Клініко-лабораторні обстеження поряд з іншими інструментальними методами дослідження дають можливість прогнозувати розвиток ускладнень при лікуванні постраждалих з вогнепальними переломами довгих кісток кінцівок», — вважає кандидат медичних наук Юрій Ярмолюк.
Щодо структури бойової хірургічної травми, то під час Майдану основна маса — це була травма голови. На сьогодні в АТО майже 40% також травми голови, із них черепно-мозкова травма становить 26%. Окрім того, велика кількість ушкодження органів зору, особливо на початковому етапі, коли не було тактичних окулярів у великій кількості, і травми лор-органів. Щодо тулуба, то переважають травми грудної клітки і живота.
Якщо поговорити про АТО, на етапі першої хірургії поранені доставлялися через 8–12 годин, питома вага тяжких і вкрай тяжких поранень була 9%. «Зараз вона зросла до 14%, тому що почали по-іншому трактувати. Наприклад, за старими підходами забиття двох гомілок вважалося пораненням середньої тяжкості. Вогнепальний перелом стегна — середньої тяжкості. Це неправильно. Це — тяжкі поранення. Чим краще буде працювати тактична медицина, тим більше на етапах медичної евакуації буде цей відсоток. Чим буде більший цей відсоток, тим буде більша летальність на госпітальній ланці», — прокоментував Ярослав Заруцький.
Інна БОРИСОВА, фото автора
