Коли Краксі відбув із візитом у Китай, Грілло на каналі Rai Uno пожартував, що прем’єр не зрозуміє засад життя у Серединній Державі, бо буде задумуватися, кого можна обікрасти, оскільки там проживає мільярд людей і всі є соціалістами.
У 2009 році Грілло вирішив включитись у політику. І треба визнати, що досконало відчув момент. Шаліла фінансова криза, падали банки, росло безробіття серед молоді і розчарування традиційним, скостенілим (в Італії навіть більше, ніж де б то не було) політичним класом.
Грілло і міланський підприємець Джанроберто Казаледжіо вийшли назустріч цій фрустрації зі своїм Рухом «П’яти Зірок». Спочатку ніхто не ставився до них серйозно. Довго було невідомо, чи йдеться про політику, чи просто насміхаються над старими поважними партіями.
Сам Грілло поводився неоднозначно. То він оголошував захоплення парламенту, а потім з’являвся на курорті в Ріміні і питав пляжників, яку позицію має займати його партія з ключових проблем.
Рух тим часом будував структури, здобував перші успіхи. Перелом настав у 2016 році, коли «зіркові» прийшли до влади у кількох важливих міських центрах.
Символом тріумфу стала Вірджинія Раггі, обрана на посаду мера Рима як перша жінка в історії. Популісти виграли також у Турині — одному з найважливіших економічних центрів на півночі.
Підтримка зростала у загальнонаціональних масштабах, що при різкому падінні популярності лівиці і уряду Маттео Ренці відкривало цілком реальну дорогу на вершини італійської політики.
Вершини Рух досяг так само швидко, як із неї і падав. У 2018 році він уже був найпопулярнішим угрупованням у країні. Саме угрупованням, а не партією — Грілло наполягав, щоб до Руху ставились як до суспільно-політичного явища. 32,7% підтримки на парламентських виборах дали йому 227 місць у Палаті депутатів.
І хоча вибори він у принципі програв, бо його випередила широка коаліція радикальної правиці, складена з «Ліги» Маттео Сальвіні, «Форца Італія» Сільвіо Берлусконі і неофашистських «Братів-італійців», стало зрозуміло, що співпрацівники коміка будуть брати участь у визначенні майбутнього країни.
Романтична історія Руху пройшла коло. Коаліція із Сальвіні не витримала випробування часом, лідер крайньої правиці розірвав її у серпні минулого року, бо хотів правити самостійно.
Керівник «Ліги» з 2017 року Луїджі Ді Майо зберіг посади для «зіркових», увійшовши у ризикований альянс із лівоцентристською Демократичною партією і уникнувши прискорених виборів. Вони могли стати для популістів смертельними, бо їхня підтримка стала балансувати в межах 15–16%.
Завершився початковий ентузіазм, пов’язаний зі створенням нового угруповання, але жодної реальної зміни не відбулося. На додачу (хоча треба визнати, що не до кінця з вини Ді Майо) коаліція з «Лігою» не дала італійцям нічого, бо Сальвіні від самого початку набагато більше, ніж управлінням державою, був зацікавлений будівництвом власної партії і проведенням чергових виборів.
Підтвердженням цього стали недавні вибори органів самоврядування: їх проведення у восьми з 20 регіонів принесли компрометуючі результати для Руху.
У багатій провінції Емілія Романа на півночі, де сім років тому формування Ді Майо пробилось у місцевий парламент, а чотири роки тому взяло владу у Пармі, отримало лише 5% голосів. Так само драматичними були результати у Калабрії — біднішому регіоні, але традиційно прихильному до Руху: там підтримка становила 6%.
Причин поразки є кілька. Найновішою є відхід Ді Майо, тепер міністра закордонних справ, від керівництва угрупованням. Але коріння кризи є глибшим — його лідерство віддавна піддавалося критиці, багато провідних політиків критикували Ді Майо за коаліцію з Демократичною партією.
Окрім того, за понад десятиліття Рух не спромігся визначити хоча б у загальних рисах свою ідентичність та ідеологічну орієнтацію. Так, в економіці угруповання скакало: вимагало обмеження публічних витрат і одночасно їх збільшувало.
Неоднозначною була позиція у питанні іммігрантів. Ніколи не мав позитивного сприйняття їхній євроскептицизм, бо попри напружені відносини Рима і Брюсселя італійці не бачать себе поза спільнотою.
Рух «П’яти Зірок» поволі збирає свої речі. Не видно жодних ідей із вирішення проблем, а електорат повертається в лоно традиційних партій, особливо Демократичної партії. Другий із коаліціантів пив шампанське після місцевих виборів. Лівиця захистила «червону фортецю» в Емілія Романа від нападу Сальвіні (51% до 45% голосів у голосуванні на голову місцевої влади) і непогано проявила себе в інших регіонах.
У свою чергу, колишній віце-прем’єр і лідер крайніх правих став найбільшою невдахою на місцевих виборах. Від ефектної перемоги на півночі країни він хотів почати наступ, результатом якого мали стати дострокові вибори і одноосібна влада. Нині наступ затриманий — також завдяки винятковій мобілізації виборців лівиці і центру.
Активність виборців в Емілія Романа була на 23% вищою, ніж у попередньому голосуванні, а сприяв цьому Рух Сардинок — найновіший метод протесту проти радикальної правиці і фашизму у головному нурті італійської політики.
Сальвіні, напевно, не складе зброю, битви ще будуть — а з часом відбудеться найважливіша: за Палаццо Чіггі, резиденцію італійського уряду.
Євген ПЕТРЕНКО
