Умовою підписання мирного договору була названа згода Москви повернути під контроль Токіо два з чотирьох островів, а саме Ітуруп і Хабомаї.
Більші за територією острови Кунашир і Шикотан СРСР збирався залишити собі. У цьому був військово-стратегічний розрахунок, адже протоки між островами є такими, які не замерзають узимку, тому вони є природним виходом для Тихоокеанського флоту, включно з атомними підводними човнами у відкритий океан.
Утім, домовленість про передачу Японії двох із чотирьох островів була зірвана внаслідок негативної реакції СРСР на розміщення на території Японії додаткових американських військових баз. У підсумку СРСР розпався, але мирний договір з Японією так і не уклав.
Натомість російський президент Борис Єльцин спочатку запропонував Токіо купити всі чотири острови, але така «щедрість» викликала негативну реакцію російської громадської думки. Заключним внеском Єльцина у вирішення цього питання стала пропозиція відкласти його на розгляд нових поколінь.
До 2018 року аналогічну позицію займав і Володимир Путін, але ситуацію змінив японський прем’єр-міністр Сіндзо Абе, який запропонував підписати мирний договір в обмін на два з чотирьох островів.
За нормалізацію відносин Японія запропонувала інвестувати великі кошти у побудову моста, який має за проектом з’єднати материк із Сахаліном. Утім, ця ініціатива Сіндзо Абе неоднозначно була зустрінута в Японії. Впливові кола політичної еліти країни продовжують наполягати на безумовному поверненні відразу чотирьох островів.
Не встигли у Кремлі розглянути нові ініціативи японського прем’єр-міністра, як від російських ура-патріотів пролунали закиди у недоречності торгівлі територіями та відсутності гарантій нерозташування на спірних островах американських військових баз (договір між США та Японією від 1952 року про безпеку дає право США розміщувати бази на будь-яких японських островах).
Неоднозначною щодо російсько-японського зближення є позиція Пекіна. Китай має власні інтереси на російському Далекому Сході, тому японські конкуренти йому ні до чого. Крім того, Китай має власні неврегульовані територіальні суперечності з Японією і не готовий вирішувати ці проблеми на основі компромісів.
У підсумку чергова зустріч Путіна та Абе, цього разу в Буенос-Айресі, завершилась обопільними дипломатичними компліментами, але не конкретними домовленостями. Варто зважати й на те, що агресивна політика Кремля стосовно України ніяк не вписується у «компроміси» на японському напрямку.
Поки що проект повернення «північних територій» за грошову компенсацію або без неї виглядає так само фантастично, як і «викуп» за Крим. Адже в обох випадках Кремль не просто вкрав чуже, а й ментально не готовий виправляти свій агресивний курс.