Племена озброїлись і почали воювати між собою за контроль над нафтовими родовищами і портовими терміналами, звідки нафту можна експортувати на танкери.
За такими принципами логістики пройшли лінії фронтів лівійської громадянської війни. Причому протиріччя не вписуються у традиційне міжрегіональне протистояння Тріполітанії, Кіренаїки та Феццану. Адже в середині цих регіонів міжплемінна карта протиріч є ще більш гострою і кривавою.
Певний час здавалося, що у цьому хаосі порядок можуть установити залишки лівійської національної армії, очолюваної генералом Халіфом Хафтаром, або радикальні ісламісти. Але останні рік-два показали, що радикальні ісламісти пересварилися між собою, чим полегшили завдання бійцям Хафтара.
Проте політичне майбутнє самого генерала також під питанням, адже на політичну арену Лівії намагається повернутися старший син Муаммара Каддафі — Сеїф аль-Іслам аль Каддафі.
Складні перипетії лівійської політики органічно доповнюються міжнародними протиріччями: за лівійські нафтові запаси між собою продовжують конкурувати Франція, Італія, Росія, Китай і США.
Напередодні конференції у Палермо європейські засоби масової інформації стурбовано повідомляли про появу на фронтах лівійської війни російської приватної військової компанії. Кремль намагається грати на італійсько-французьких протиріччях у Лівії, аби зміцнити союз із генералом Халіфом Хафтаром.
На цьому тлі ООН закликала учасників конференції підтримати вирішення проблеми використання Лівії як транзитної зони для нелегальної еміграції до Європи з країн тропічної Африки.
Але, як і у випадку із Сирією, кожна з великих країн хоче чужими руками таскати каштани з вогнища лівійського конфлікту. Цей приклад доводить, що миротворчі місії ООН також не мають автоматичних шансів на успіх, якщо відсутній консенсус між усіма зацікавленими сторонами, які беруть участь у конфлікті.
Тому після конференції у Палермо шлях Лівії до миру видається знову набагато складнішим, аніж звичний спосіб силового перерозподілу сфер впливу. Внаслідок цього гуманітарна катастрофа знову актуалізує питання міграції лівійців до Європи та руйнує засади цивілізованого життя в регіоні.