Рішення каледонців швидко прокоментував Емманюель Макрон. «Я гордий, також як керівник держави, що мешканці архіпелагу суверенно і з повним розумінням значення цього питання вибрали Францію.
Виграв дух діалогу. Франція була би менш красивою без Нової Каледонії», — сказав французький президент.
Макрон додав, що архіпелаг має для його країни «стратегічне значення». Відразу після референдуму 5 листопада у Нову Каледонію прибув прем’єр Франції Едуард Філіпп, щоб обговорити з каледонською владою відносини з Парижем.
Майбутнє Нової Каледонії було предметом живого зацікавлення не тільки у Франції, але й у розташованих недалеко від тихоокеанського архіпелагу Австралії і Нової Зеландії, а також у Китаї.
Пекін розширює свої інтереси у регіоні Меланезії, Полінезії чи Океанії і поява нової незалежної країни стала б для китайців нагодою для здобуття нових плацдармів. Незгода каледонців з ідеєю незалежності означає збереження в регіоні статускво і сильну французьку присутність, а тим самим також європейську.
Нова Каледонія розташована у південній частині Тихого океану, в так званому регіоні Меланезії, тобто приблизно 1,4 тис. кілометрів на схід від побережжя Австралії і приблизно 1,5 тис. кілометрів на північний захід від Нової Зеландії.
Архіпелаг складається з головного острова, який називають саме Нова Каледонія (у Франції часом вживають також назву Гранд Терр — Grande Terre) та кількох набагато менших прибережних островів.
Вони мають статус заморської території Франції, але у спеціальній категорії між так званою заморською спільнотою (а отже, дефакто французькою територією) і незалежною державою.
Дорогу до незалежності визначив підписаний у 1998 році у столиці Нової Каледонії — місті Нумеа — договір. Згідно з цим договором референдум мав бути організований 16–20 років після підписання договору. Термін минає саме у листопаді цього року.
Договір із Нумеа — це наслідок дуже бурхливих сутичок у Новій Каледонії у 80х роках ХХ століття. Тоді відбулися збройні сутички між французькими силами і підрозділами сепаратистських партизан, сформованих із корінних мешканців островів — канаків.
У 1988 році підрозділ Соціалістичного фронту визволення канаків взяв у заручники 27 французьких жандармів. Їх утримували у печері, розташованій у джунглях.
На допомогу Париж послав антитерористичний підрозділ. Хоча частина французьких військових наполягала на проведенні переговорів, але переважила опція силового вирішення конфлікту, бо у контексті цих подій були французькі президентські вибори.
Відбувся штурм командос на табір заколотників. Заручники, щоправда, втекли, але загинули два французьких вояки. Загинули також 19 заколотників.
Наступне розслідування виявило, проте, що більшість із них були взяті у полон, а потім жорстоко закатовані. Про ці драматичні події у 2011 році Матьє Кассовіц зняв добре зустрінутий французькою критикою кінофільм L’Ordre et la Moral.
Нині канаки становлять лише 45% із 275 тисяч мешканців Нової Каледонії: їх уже утричі менше, ніж у 1853 році, коли острів почали колонізувати французи.
Спочатку тут була створена французька карна колонія, потім відкрито багаті поклади нікелю і кобальту. Нині на Нову Каледонію припадає 8% світового видобутку кобальту і аж 12% видобутку нікелю. Очевидно, 1/4 світових запасів нікелю перебуває під землею саме в околицях міста Нумеа.
Інші мешканці Нової Каледонії — це привезені сюди для роботи в колоніальні часи полінезійці (10,5%) та французи (33,5%). Інші етнічні групи (японці, австралійці, англійці, італійці, араби і населення, яке походить із Вануату) становлять 11% мешканців.
Французи, яких називають кальдочес, у переважній більшості народились уже тут, у Новій Каледонії.
Тоді як більшість канаків хочуть незалежності Нової Каледонії, кальдочес переважно мають профранцузькі і міцно націоналістичні погляди. Тому тут добрі результати на виборах показує радикальна націоналістична партія Національний фронт Марін Ле Пен.

Петро ПЕТРІВ