Після 18 років перебування на чолі німецького Християнсько-демократичного союзу Ангела Меркель оголосила, що на грудневому з’їзді партії не буде кандидувати на посаду голови партії.
Після завершення цієї каденції бундестагу — незалежно від того, чи завершиться воно, як планується, у 2021 році або раніше, — також не буде претендувати вчергове ні на посаду канцлера, ні на жодну іншу політичну посаду.
Тим самим вона припинила спекуляції на тему можливої заміни Берліна на Брюссель. «Я не народилася канцлером і ніколи про це не забувала», — додала Меркель, яка займає канцлерське крісло вже 13 років.
Меркель завжди повторювала, що з гідністю хоче виконувати свої обов’язки і з гідністю хоче покинути посаду. На відміну від своїх великих попередників — Конрада Аденауера і Гельмута Коля, які не спромоглися гідно розстатись із владою, Меркель скористалась, як здається, останнім шансом, щоб уникнути їхньої долі.
Результати виборів до ландтагів у Гессені і Баварії, а також падіння популярності християнських демократів посилили тиск на неї, але атмосфера ще не зіпсувалася настільки, щоб важливі сили в партії відверто поставили під сумнів лідерство Ангели Меркель.
Врешті, ХДС і їхні союзники із ХСС хоча і отримали незадовільний результат, утративши по 10% підтримки, продовжують залишатися при владі. Однак Меркель не збиралася чекати, щоб хтось набрався мужності і організував «палацовий переворот» — тому взяла ініціативу на себе.
Вона робить свій крок у сприятливий момент. Довіра до правлячої у Берліні колись великої коаліції християнських демократів і соціал-демократів падає у кур’єрському темпі. Останні опитування показують, що партії GroKo (великої коаліції) мають нині загальну підтримку неповних 40% виборців.
Німцям набрид хаос у Берліні: пусті суперечки щодо запровадження контролю на кордонах, дискусії про відставку, а передовсім — постійних повідомлень преси, що утворена лише півроку тому коаліція може в будь-який момент розвалитися.
Тому аж половина виборців у Гессені — землі, де роботу християнсько-демократичного прем’єра Фолькера Буфф’є позитивно оцінюють майже дві третини виборців, а економічну ситуацію доброю вважають майже 90% мешканців, визнали регіональні вибори доброю нагодою для «покарання» уряду в Берліні.
Криза Меркель і GroKo має глибші джерела, ніж тільки втому від політики. Хоча економічна ситуація є доброю, а емігрантська криза — всупереч тому, що заявляють європейські праві, не такою вже страшною, все одно німці перестали вірити, що дві правлячі партії здатні дати правильні відповіді на найважливіші запитання майбутнього.
Живеться нам добре, але хто гарантуватиме, що і надалі так буде? — питають самі себе німці. Чи і надалі можна довіряти німецьке майбутнє партіям, які обіцяли більше справедливості і солідарності, а дозволили створитися ситуації, коли ціни на житло підскакують до неба?
Чи можна і надалі довіряти партіям, які на своїх прапорах несли гасла енергетичної трансформації і захисту довкілля, тоді як у медіа інформація про вирубку лісу під відкриті кар’єри видобутку вугілля змагається з повідомленнями про скандали з отруйними дизельними двигунами?
Чому ніхто не розмовляє також щиро про виклики, пов’язані з прийомом біженців і інтеграцією, ламаючи — у більшості випадків фальшивий — поділ на добродушних ідеалістів і расистів?
А що з Європою? Чи вже завжди вона буде скакати від кризи до кризи, чи є якийсь інший шлях?
Виборці шукають більш виразних і ймовірних, хоча необов’язково радикальних, альтернатив. У Баварії і Гессені християнські демократи втратили велику кількість голосів на користь вкрай правої «Альтернативи для Німеччини» і зелених, до яких мандрують також виборці СДПН.
Останні загальнонімецькі опитування дають зеленим, яких партією центру вважає половина німців, друге місце з 20-відсотковою підтримкою (це лише на 5% менше, ніж у ХДС).
Меркель завжди повторювала, що здійснення влади розуміє як службу. Як слушно зауважила Анна Зауербрей із «Тагесшпігель», у цьому було щось від диктату: «Зійдіть мені з дороги, бо мушу служити!»
Нині Меркель доводить, що вона серйозно ставиться до змісту цих слів. Тим самим вона відкриває шлях до відновлення політичних дискусій, а передовсім творить простір для нового визначення їх змісту, але вже не через призму особи Меркель.
Чи їй дійсно пощастить відійти на власних умовах? Це — велике питання. Перший виклик чекає пані канцлер уже на початку грудня, коли на з’їзді партії буде обрано нову чи нового голову партії.
Важко уявити собі, щоб Меркель могла надалі перебувати на посаді канцлера, якби делегати поставили на лідера, який відверто піддає сумніву її курс. А таких кандидатів уже два.
Це — Єнс Шпан, міністр здоров’я і молодий лідер консервативного крила, та Фрідріх Мерц, керівник фракції ХДС у бундестазі на початку ХХІ століття. Список потенційних наступників доповнює генеральний секретар партії Аннегрет Крамп-Карренбауер (АКК), яку називають «міні-Меркель», яка була би гарантом упорядкованої передачі влади як соціальний консерватор, а одночасно прихильник ліберальної міграційної політики.
У списку ймовірних кандидатів з’явився також прем’єр Північного Рейну-Вестфалії Армін Лашет і навіть Вольфганг Шойблє.
Однак навіть якби Меркель удалося зберегти контроль за внутрішньопартійною зміною влади, то вона не може бути впевненою, що залишиться на посаді канцлера аж до 2021 року.
З думками про припинення участі у великій коаліції мучиться СДПН, яка кільканадцять років дрейфує від кризи до кризи. Можливо, врешті соціал-демократи пошукають порятунку в опозиційних лавах.
Тоді можливі два сценарії — нові вибори або новий коаліційний склад при тому самому розподілі мандатів. Христіан Лінднер із ПВД (Партії вільних демократів) уже сигналізував, що готовий до відновлення переговорів на тему коаліції (разом із зеленими) без участі Меркель.
Можливе також формування уряду меншості, але і тоді складно уявити собі, щоб Меркель могла йому патронувати. А може, канцлер знову здивує і здійснить черговий удар на випередження, торуючи шлях до влади близьким їй АКК або Лашету?
Коли у 2004 році Герхард Шредер віддав лідерство у СДПН Францу Мюнтеферінгу, щоб зосередитися на керівництві урядом, Меркель як керівник тодішньої опозиції заявила, що це — початок кінця його правління.
Не помилилася: через півтора року вона сама заступила Шредера на посаді канцлера. Тепер вона ініціювала початок кінця власного правління. З тією різницею, що Шредер не хотів віддавати владу, а Меркель з такою візією погодилася.

Євген ПЕТРЕНКО