Такі зміни відбулися передусім у двох найбільших латиноамериканських країнах — Аргентині і Бразилії. На лезі бритви продовжує балансувати венесуельський режим Нестора Мадуро.
Зважаючи на поглиблення економічної кризи, Венесуела втрачає можливості стабільно підтримувати Кубу, тож часи «соціалістичної згоди» між Фіделем Кастро і Уго Чавесом давно минули.
Утім, Росія намагається будь що зберегти свій вплив на Кубу і Венесуелу. Ще за часів Рауля Кастро на Кубі було відновлено роботу в містечку Лурдес російської бази радіоелектронної розвідки, яка діє проти США. Загалом Москву на антиамериканській основі влаштовує посилення підтримки кубинського і венесуельського режимів Пекіном.
Кубинські власті намагаються адаптувати китайський варіант економічних ринкових реформ за збереження політичного контролю комуністів. Натомість, на думку багатьох експертів, венесуельські власті не мали сприятливих можливостей для плавного переходу до реформ, зважаючи на той факт, що венесуельська антикомуністична опозиція значно потужніша за кубинських дисидентів.
За цих обставин Москва і Пекін зацікавлені в утриманні при владі існуючих у Гавані і Каракасі правлячих режимів. Росія намагається реалізувати на Кубі декілька важливих проектів. Планується побудувати атомну станцію, розширити військовотехнічне співробітництво. У Венесуелі зберігається присутність російського «Газпрому» і «Роснафти».
Але ці проекти підважуються внутрішньополітичною нестабільністю у Венесуелі. Існують ризики перетворення Венесуели на «латиноамериканський варіант Сирії». Країна продовжує балансувати на межі масштабної громадянської війни.
Нове кубинське керівництво намагається уникнути такого варіанта розвитку подій у себе вдома. Але головною причиною поступового обмеження російського впливу у країнах Латинської Америки є дія американських економічних санкцій проти самої Росії.