Кожна зі сторін мала власні пріоритети порядку денного. Німеччина найбільше зацікавлена у стабілізації воєннополітичної ситуації у Східній Європі, що дасть можливість повернутися до більш інтенсивної реалізації спільних німецькоросійських економічних проектів.
Звичайно, провідним таким проектом є побудова другої черги газопроводу «Північний потік». До речі, у липні консорціум, який займається реалізацією цього проекту, вирішив будувати газопровід в обхід територіальних вод Данії, так і не отримавши від неї згоди на проходження труб у датських водах Балтики.
Пріоритетним питанням для Володимира Путіна є поглиблення протиріч між Німеччиною і США, підставами для чого є запровадження Вашингтоном санкцій проти фірм, які беруть участь у реалізації проекту газопроводу.
Правда, Німеччина зі свого боку сподівається знайти із США компроміс, суть якого полягає у згоді Берліна профінансувати в одному з європейських портів будівництво терміналу для приймання американського скрапленого газу.
Тобто Німеччина намагається мінімізувати ризики масштабної торговельноекономічної війни із США, що може загрожувати статусу ФРН як світового чемпіона за обсягами експорту.
Ще однією помітною темою німецькоросійських консультацій стала ситуація в Сирії. Берлін зацікавлений у наданні гуманітарної допомоги з метою якомога швидшого відновлення інфраструктури в Сирії, що дасть підстави відмовляти у наданні статусу біженців сирійцям, які прибули до Німеччини в розпал конфлікту влітку 2015 року.
Кремль також намагається залучити Німеччину і Францію до сирійського врегулювання не в останню чергу заради демонстрації контрасту між сирійською ситуацією «замирення» і «непоступливістю» України на Донбасі та особливо щодо Криму.
Переговори Меркель і Путіна збіглись із черговим загостренням ситуації в Азовському морі та спробами Росії нагнітати воєнну напругу на Чорному морі.
Німецька дипломатія займає принципову позицію щодо неприйнятності насильницьких територіальних змін та відновлення суверенітету і територіальної цілісності України.
До речі, аналогічна позиція у Німеччини щодо політики Росії в Абхазії і Південній Осетії. Це вкотре було підтверджено, коли Ангела Меркель 23–24 серпня відвідала Грузію.
Там бундесканцлер заявила про принципову німецьку позицію щодо неприйняття силових дій Росії на пострадянському просторі. Крім того, стало відомо, що Німеччина наполягає на розробці чіткого календарного плану введення на Донбас міжнародної миротворчої місії під егідою ООН.
Відкритим залишається питання ролі США у процесі врегулювання на Донбасі та повернення Криму Україні. Зокрема, радник із питань національної безпеки президента США Дональда Трампа Джон Болтон на День Незалежності України відвідав Київ.
Він фактично підтвердив жорстку позицію спеціального представника США в Україні Курта Волкера щодо потреби покарання Росії за систематичну відмову повернути Крим Україні та вивести війська з Донбасу.
Така позиція США дає підстави казати про виконання Берліном і Парижем щодо Кремля ролі «доброго поліцейського», відповідно Вашингтон грає роль «злого жандарма». США декларують намір розглянути позитивно питання прийняття України до НАТО, якщо така норма буде включена до Конституції України.
Правда, невизначеною щодо такої перспективи залишається позиція країн так званої старої Європи, передусім Німеччини і Франції, які декларують намір вибудовувати автономні від НАТО військові потуги Європейського Союзу.
Утім, зазначені переговори поки що не додали оптимізму щодо наближення часу вирішення конфлікту. Зокрема, незмінною неконструктивною залишається позиція Росії щодо вироблення мандата введення миротворців ООН на Донбас.
Скоріше за все, наближення чергового виборчого циклу в Україні робить перспективу вирішення цього питання ще більш віддаленою.