Натомість прихильники ідеї піти з Євросоюзу «не говорячи: прощавай, Європо!» обурені фактичною згодою уряду Терези Мей виплатити до 2020 року британський внесок до спільного бюджету ЄС.
Політичного напруження додають кроки у відповідь із боку ЄС. Так, Євросоюз прийняв рішення про перенесення з Лондона до Мадрида штабквартири спільних військовоморських сил Євросоюзу FRONTEX, які відповідають за безпеку у Середземному морі.
Зважаючи на тривалу територіальну суперечку між Лондоном і Мадридом щодо статусу Гібралтара, це виглядало як черговий ляпас із Брюсселя.
Зрештою, Терезі Мей довелося терміново відправити у відставку міністра закордонних справ Бориса Джонсона та замінити всю команду, яка з британської сторони веде переговори про вихід з Євросоюзу.
Це потрібно було зробити терміново, адже ключові партнери Великої Британії також стурбовані політичною невизначеністю, яка панує навколо долі Брексіту.
Утім, новий міністр закордонних справ Великої Британії Джеремі Хант, який днями відвідав Пекін, устиг також «відзначитись».
На офіційній церемонії він назвав свою дружину японкою та китайкою, чим викликав регіт навіть серед стриманої китайської делегації.
На тлі таких «дипломатичних успіхів» уряд Терези Мей поки що рятує неконсолідованість парламентської опозиції та жорсткі дисциплінарні заходи щодо «дисидентів» у середовищі Консервативної партії.
У «лігві» парламентської більшості поки що не сформувалася внутрішня стійка опозиція, яка була б здатна скинути Мей із посади прем’єра.
Проте тривожні дзвоники вже пролунали. Зокрема, опозиція знайшла нарешті тему, яка здатна її консолідувати проти Мей. Реальними стають вимоги проведення референдуму щодо змісту Угоди про вихід Великої Британії з Євросоюзу.
Фактично, якщо опозиція виявиться спроможною організувати такий «змістовний» референдум, він стане альтернативою референдуму 23 червня 2016 року про вихід з ЄС.
Звичайно, що Тереза Мей докладає максимум зусиль, аби «повторний» референдум не відбувся, але все вирішиться на осінній сесії британського парламенту.
Політичне поле для маневру у Терези Мей залишається досить широким. Зокрема, вона намагається заручитися підтримкою канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Франції Емманюеля Макрона щодо пом’якшення варіанта виходу Британії з ЄС.
Найближчим часом стане зрозуміло, чи визріє внутрішньопартійна опозиція Терезі Мей, здатна на темі референдуму щодо змісту Угоди про Брексіт домогтись її відставки. Адже у Консервативній партії дедалі гучніше лунають думки про те, що сподівання на те, що Тереза Мей стане «другою Маргарет Тетчер», себе не виправдали. Утім, у самої Мей ще є політичний ресурс, аби довести зворотне.