Колишньому президентові вибачили навіть незграбну спробу призначити своєю наступницею молоду дружину.
Зрештою, справжнім наступником став організатор змови проти Мугабе — Емерсон Мнангагва. Вісім місяців він був виконуючим обов’язки президента та став кандидатом від правлячої партії «Зімбабвійський патріотичний фронт» на посаду президента країни.
Однак економіка Зімбабве після років «експериментів» Мугабе залишається у руїнах. Країна очолює рейтинги найбідніших держав світу. Корупція, родинноплемінні суперечності, непотизм залишаються сутнісними ознаками правлячого у країні політичного режиму.
Тому зрозуміло, що знекровлене десятиліттями економічної катастрофи та злиднями населення сподівалося на виборах на перемогу єдиного опозиційного кандидата Нельсона Хаміси.
Утім, дива справжньої зміни влади не сталося: Центральна виборча комісія Зімбабве оголосила про перемогу з перевагою майже у п’ять відсотків Емерсона Мнангагви. Відразу після цього на вулиці столиці вийшли невдоволені прихильники Нельсона Хаміси.
Сталися збройні сутички, внаслідок яких чимало зімбабвійців загинули. Досить цікавою за цих обставин стала міжнародна реакція на результат виборів. На час виборчої кампанії в Зімбабве була присутня нечисленна місія спостерігачів від Євросоюзу. Її члени визнали вибори недемократичними.
Млявою була реакція колишньої метрополії Зімбабве — Великої Британії. Лондон ще п’ятнадцять років тому виключив Зімбабве з Британської Співдружності Націй через диктаторський режим, який правив країною.
Не проявив особливої зацікавленості у результаті голосування й Африканський Союз, формальним членом якого є Зімбабве. Тобто фактично зімбабвійська опозиція на виборах мала лише ті ресурси, які зібрала сама.
Зрозуміло, що за відсутності системної зовнішньої підтримки дуже важко перемогти «машину голосування», яка понад 30 років працювала на Роберта Мугабе. Залишками цього адміністративного ресурсу скористався його наступник, що засвідчило провал спроби демократизації однієї з найбідніших країн Африки.