Саме в такому стилі обидві сторони підписали договір щодо Ірландії. Цей острів ділиться на Ірландську Республіку та Північну Ірландію, частину Великобританії. Теоретично разом із Brexit між ними повинен відновитися кордон. Але Дублін побоюється, що це може зруйнувати Великодній договір, який завершив громадянську війну на острові.
Тому Ірландія погрожує зривом переговорів із Лондоном, що може закінчитися жорстким Brexit і зведе економічні відносини до нульового стану у випадку відсутності договору на 31 березня 2019 року.
Грудневий договір, який завершив першу фазу переговорів щодо Brexit, не вирішує жодної проблеми. Вони відкладені на потім не тільки тому, що обидві сторони не поспішали. Так учинено згідно з принципом, що з часом якесь рішення «само народиться» або проблема зникне (не буде Brexit?).
Це може стати доброю моделлю для всіх переговорів — врешті, Норвегія розпочинає 25-й рік «тимчасового» компромісу між перебуванням і неперебуванням в ЄС.
Де-факто норвезька модель означає участь у спільному ринку і митному союзі без права голосу. Це не підтримується британцями, але які інші опції? Облюбована прихильниками Brexit канадська модель означає свободу обміну товарів, але не послуг, ключових для британців (фінанси).
У випадку обіцяного Лондоном формату Канада+++ (товари плюс послуги) необхідною є ратифікація договору всіма членами ЄС. Політично це неможливо. Згаданий договір із Канадою ледь не став у 2016 році жертвою кільканадцяти тисяч валлонів, а у випадку Великобританії говоримо про набагато складніший — економічно і політично — договір.
Ставка дуже висока. Великою загрозою може стати викликана Brexit політична криза і дострокові вибори. Опитування показують, що за цих умов британці можуть отримати прем’єром Джеремі Корбіна.
Букмекери вважають лідера Партії праці (ПП) майже певним наступним прем’єром Великобританії. Його партія потребує лише сім мандатів, щоб усунути від влади консерваторів. Вважається, що це лише питання часу, бо партійні рейтинги практично однакові, але тенденції на майбутнє на користь ПП. За опитуваннями групи YouGov, понад 60% британців молодше 25 років хочуть бачити прем’єром Корбіна.
Навколо нього виник своєрідний культ. На вересневій конференції ПП у Брайтоні не було повної програми партії (бракувало фрагменту про майбутні відносини з ЄС), натомість продавалися кружки, ручки, футляри для мобілок та багато інших сувенірів із зображенням Джеремі (завжди по імені, ніколи за прізвищем).
Корбін не має наміру повертатися до дебатів про членство в ЄС чи про повторення референдуму, бо Brexit йому на руку, як сам відверто визнає, безперешкодно будувати соціалізм у Британії.
Зокрема, він пропонує «народне полегшення фінансової політики» і друкування грошей на публічні інвестиції. Ідея збалансованого бюджету для нього — «буржуазний пережиток».
Він хоче не тільки значно підвищити мінімальну зарплату, але й також ввести максимальну. Корбін не визнає роль ринку для бізнесу — підприємці мають поводитися так, як скаже уряд.
У Корбіна амбівалентне ставлення до приватної власності. У партійній доповіді «Альтернативні моделі власності» є пропозиція, аби власниками найновіших винаходів були не їхні автори, а люди, яких найбільше стосується їх запровадження.
Лідер ПП — як сам говорить — має проблему з поєднанням слів «демократія» і «ліберальна». Це характерно як для правих, так і для лівих популістів — їх зближує непорушне переконання, що вони представляють увесь народ проти еліт. Під час партійної конференції він говорив: «Наступний лейбористський уряд змінить Британію, віддавши владу в руки народу».
Британська лівиця 30-х років ХХ століття стояла на ґрунті ліберального інтернаціоналізму. На практиці це означало поширення в країні і за кордоном ідеї гідності і прав людини, підтримку боротьби за свободу за кордоном.
Концентровано цей світогляд виражали: один із найбільших прихильників заснування НАТО, повоєнний лейбористський прем’єр Клемент Еттлі, який не бачив помітних розбіжностей між фашизмом і комунізмом. Інший прем’єр — Гарольд Вільсон — вважав, що британській лівиці ближче до методистів, ніж до марксистів.
Корбін пориває з цією традицією. Вину за російську анексію Криму він покладає на Захід, який спровокував Путіна, підтримуючи демократів у колишніх радянських республіках. Він неодноразово заявляв, що посткомуністичні країни Європи не можна було приймати в НАТО.
Якщо Трамп називає альянс застарілим, то Корбін вважає небезпечним. Рік тому на запитання, чи як прем’єр захищав би члена НАТО, який зазнав агресії, Корбін відмовився відповідати. Лідер лейбористів хоче не тільки позбутися британської ядерної зброї, а й розпустити армію.
Проте Корбін перестає бути пацифістом, коли стосується дружніх або підтримуваних ним автократичних режимів. Восени кілька десятків членів ПП відверто закликали Корбіна засудити венесуельський режим, який розстрілює демонстрантів, ув’язнює опозиціонерів і скасовує вибори. Але той відмовив, зазначивши, що венесуельська влада надихає його.
«Всі сторони повинні зберігати поміркованість», — один із його улюблених риторичних прийомів. Коли Башар Асад жорстоко бомбардував Алеппо, Корбін знову поспішив із засудженням усіх сторін.
Лейбористами, які незабаром можуть сформувати уряд, керує політик рівня Невілла Чемберлена: угодовець щодо диктаторів і терористів, здатний виправдати кожний їхній злочин, поки вони стоять на позиції антиамериканізму. Звідси близькі зв’язки Корбіна, зокрема, з ХАМАСом і Хезболлою та платні виступи на режимному іранському телебаченні.
Схильність Корбіна до ісламських фундаменталістів пояснює, зрештою, дозвіл на поширений у його партії явний антисемітизм. Згідно з доповіддю, підготовленою комісією британського парламенту, ПП «стала полем негідного ставлення до євреїв». А керівництво «послідовно ігнорує антисемітські інциденти у своїх рядах, що робить партію антисемітською».
Корбін ввів у керівництво партії багатьох близьких товаришів. Автор нового маніфесту ПП Ендрю Фішер колись закликав до націоналізації всіх банків. Радник Корбіна в останній виборчій кампанії Ендрю Мюррей — колишній функціонер Компартії і фанат північнокорейського режиму.
Сеумас Мільн, нині головний стратег Корбіна, був першим пером «Морнінг Стар» у 80-х роках, коли газету спонсорував СРСР (тоді у ній пописував і сам Корбін).
І, як вишенька на торті: міністр фінансів у тіньовому уряді Джон Макдоннел в одному з інтерв’ю визнав, що сформувався під впливом «найважливіших марксистів, самого Маркса, Леніна і Троцького», а під час парламентських дебатів не соромився цитувати Мао Цзедуна.
Brexit став (а може, завжди був) виразом ідентичності, а не наслідком розрахунків. Адже в ньому не йдеться про ВВП, економічну свободу, брюссельську бюрократію чи можливість підписання нових торговельних договорів.
Brexit — це тотем, під яким кричать про ображену ідентичність. Ці крикуни викликали очікування, яких ніхто не може здійснити. І саме тут найбільшим бенефіціантом може стати Джеремі Корбін.

Євген ПЕТРЕНКО