Найбільшою проблемою Естонії, Литви і Латвії є ставлення до них Росії як до залежних від неї держав. На цей стан впливає факт, що значна частина населення цих країн російського походження.

Для балтійських держав кульмінаційною точкою, від якої розпочався прискорений темп розвитку і модернізації збройних сил, стала агресія Росії проти України у 2014 році. Модернізація концентрується на збільшенні особового складу і осучасненні оснащення та озброєння військ.
Головним фундаментальним фактором і гарантом безпеки балтійських держав є їхнє членство в НАТО і Європейському Союзі. Вони приєдналися до цих структур у 2004 році, а збільшення їхньої захищеності відбулося ціною значних зусиль нових союзників і економічних партнерів.

Становище Вільнюса, Риги і Таллінна з тактико-оперативної точки зору залишається вразливим: єдиним суходільним шляхом, який поєднує ці три країни з іншими членами НАТО, є так званий Сувалкський коридор. Пентагон вважає цей регіон нині найбільш вибухонебезпечним в Європі, а одночасно найслабшим пунктом в оборонних планах усього Північноатлантичного блоку. Залишаються також повітряний і морський транспорт, але у зв’язку з військовою загрозою з боку Росії (зростання потенціалу її військ у Калінінградській області) їх використання стоїть під великим питанням.
17 країн НАТО посилили свою присутність у Балтії. В естонській базі Тапа перебуває 1200 солдатів, у латвійській Адажі — 1138, а у Раклі в Литві — 1022. Вони створили батальйонні бойові групи на ротаційній основі. Наприкінці серпня 2017 року ці групи досягли повної операційної готовності і нині входять до складу окремих бригад держав, на території яких перебувають.

Відповідаючи на прохання Литви і Естонії щодо прикриття їх території парасолькою ППО, США вже надали комплекси протиповітряної і протиракетної оборони «Патріот» на маневри у ці країни, натомість уряди цих держав прагнуть до постійної присутності систем ППО.

У Таллінні з 2008 року функціонує Центр НАТО з кібербезпеки, який організує великі навчання в цій галузі.
Нині Естонія є одним із п’яти членів НАТО, які призначають на оборону 2% ВВП, а у найближчі роки перевищить 2% ВВП. Литва і Латвія досягнуть цього критерію у 2018 році. Ці країни призначають мінімум 20% своїх військових бюджетів на закупівлю нового озброєння і проведення науково-дослідних робіт у галузі оборони (наприклад, Литва у 2016 році призначила на це аж 32%, що є одним із кращих результатів у НАТО).

Литва і Латвія понад половину бюджетних ресурсів витрачають на особовий склад (Литва майже 65%), але у наступні роки планується зменшення цього стану до приблизно 40%. У випадку Естонії нині це приблизно 35% оборонного бюджету.
Збільшення особового складу (Литва у 2015 році відновила призов до війська) та розробка національних, а одночасно спільних оборонних стратегій — це один із засадничих напрямків змін у цих країнах.
Балтійські країни велику увагу приділяють також формуванню територіальної оборони: розміщення і структура підрозділів дозволяють швидко розгорнути їх для дій на небезпечних напрямках. Оснащення регулярних військ дуже різне: це в основному озброєння сухопутних військ, авіація чи ВМФ існують у символічній формі.

Балтійські держави ініціативно і наполегливо реалізують план зміцнення власних оборонних можливостей. З одного боку, вони мають виграти час, необхідний для розгортання союзників у випадку військової загрози, а з іншого — чинити самостійний опір гібридним загрозам.

Нині країни планують спільне придбання вертольотів, які мають замінити пострадянські машини. Існують також плани спільного придбання і експлуатації ракетних комплексів середнього радіусу дії, навіть з’явився задум придбання на таких самих умовах ескадрильї багатоцільових літаків.
З 2007 року існує система BALTNET, яка використовує інформацію з включених до неї радіолокаційних станцій окремих держав і творить інтегровану систему командування і контролю за повітряним простором цих країн.

Крім того, Литва разом із Польщею і Україною створили спільну бригаду. Кожна з цих країн виділяє у склад по одному батальйону піхоти, а офіцери спільно творять штаб у Любліні.
Попри великі зусилля з розбудови і модернізації збройних сил Вільнюс, Рига і Таллінн розуміють обмеженість своїх можливостей у конфронтації з Росією. Проте вони добре усвідомлюють, що навіть ці невеликі сили змушують потужного сусіда задуматись, а членство у НАТО і ЄС дає гарантію.

Маневри Trident Juncture 2017 показали, що швидка реакція з боку НАТО залишається проблемною, а захоплення цих столиць Росією може відбутися протягом 24–48 годин від початку збройної інтервенції. Після маневрів президент Литви Даля Грібаускайте заявила, що в разі зростання загрози з боку Росії НАТО в стані перекинути в регіон додаткові сили в кількості 5000 солдатів.
Якщо будь-яка звичайна форма нападу є радше малоймовірною, то інші форми агресії, не до кінця визначені у статті 5 Статуту НАТО, можуть статися. Гібридна війна, таємні спецоперації або економічний вплив, підтримані російськомовним населенням, мають значні шанси на успіх і служать не стільки захопленню цих держав, як підпорядкуванню їх Москві. Належить пам’ятати, що така дестабілізація буде впливати не тільки на інші країни Центральної Європи, а й навіть Західної.

У випадку нападу звичайними силами для його затримки, на думку аналітиків, треба виставити сім бригад з боку НАТО. Принаймні три з них мають бути танковими, а всіх їх повинні підтримувати відповідно організовані військово-повітряні сили, вогневі підрозділи і логістика.

Хоча для стороннього спостерігача військові можливості балтійських держав здаються незначними, проте за останні роки вони відчутно збільшилися. Ці країни, маючи невеликі фінансові можливості, прагнуть вміло їх використати. Вони це роблять послідовно, у першу чергу посилюють потенціал у галузі легких протиповітряних і протитанкових систем та протимінної війни.
Черговий етап — це подальше зміцнення ефективності ППО, потенціалу сухопутних військ (артилерійсько-ракетних) та кількісна розбудова сухопутних військ. Важливу роль у планах оборони виконують підрозділи територіальної оборони та програми навчання населення знань про можливі загрози і боротьбу з ними.

Евген ПЕТРЕНКО