Крім того, вибори можна було вважати й спробою «випустити пару» соціального невдоволення, стимульованого падінням цін на енергетичні та сировинні ресурси. Адже саме вони досі становлять головну частку казахського експорту на світовий ринок. Причому левова частка акцій підприємств, які видобувають корисні копалини у Казахстані, належить іноземним транснаціональним корпораціям.
Ось чому вже традиційними стали соціальні конфлікти на цих підприємствам між казахською робочою силою та іноземними управлінцями, які намагаються мінімізувати соціальні зобов’язання. У погоні за іноземними інвесторами казахські власті не передбачили дієвих механізмів запобігання та регулювання таких конфліктів.
Не меншу стурбованість викликає питання забезпечення внутрішньої стабільності у Казахстані. З цієї точки зору радикальні націоналістичні казахські організації залишилися під контролем спецслужб, а у парламенті представлені правляча партія «НурОтан», офіційна опозиція «АкЖол» та комуністи.
У сенсі конкурентної боротьби за право бути напівофіційним спадкоємцем Назарбаєва цікавим виглядатиме змагання за посаду прем’єрміністра Казахстану. Цій політичній особі також доведеться вирішувати ключове питання, пов’язане з диверсифікацією казахської економіки та мінімізацією її залежності від експорту сировини та енергоресурсів.
Певні досягнення у цьому сенсі є, але казахські виробники невдоволені правилами Євразійського економічного союзу та додатковою конкуренцією виробників із Росії і Білорусі. Зважаючи лише на вище наведені проблеми, скоріше за все, новому складу казахського парламенту доведеться стикнутись не з комфортними умовами соціальнополітичної стабільності, а з більш турбулентними часами та обставинами.
Андрій МАРТИНОВ