У рамках нового підходу чиновники міністерства оборони зосередилися на забезпеченні якнайкращого доступу до авіабаз, розташованих на далеких тихоокеанських островах. Ідеться про зменшення вразливості стратегічних баз на дію китайських ракет. Військові вважають, що китайські кораблі можуть піти на відкритий конфлікт, тож потрібна високотехнологічна сучасна зброя, щоб зберегти Сполученим Штатам перевагу на морях і океанах.
Американці збираються озброїти свої кораблі і підводні човни найбільш ефективними ракетами проти кораблів противника. На думку тамтешніх експертів, це допоможе уникнути наслідків застосування китайцями оборонних технологій. У січні науковці протестували модифіковані ракети типу «Томагавк», щоб визначити їхню здатність уразити морську ціль. Військові констатували, що тест завершився успішно. За словами Роберта Мейрса, речника ВМФ, ця ракета буде прийнята на озброєння «протягом найближчих кількох років».
Флот також досліджує можливість модифікації новішої зброї — ракет типу «антикорабель» з великим радіусом ураження. Вони сконструйовані так, що їх можна запускати з літака. Іншою опцією, зокрема, є ракети ПВО SM-6.
У зростаючому суперництві за владу і стратегічні впливи в регіоні Азії і Тихого океану, американські командири, здається, сповнені рішучості випередити китайську армію. Нагальна потреба, щоб збільшити вогневу силу американських надводних кораблів замість того, аби покладатися переважно на авіаносці та підводні човни для проведення атак, виражена в неофіційному гаслі, яке використовують вищі офіцери ВМФ: «Якщо плаває, то воює».
Сполучені Штати мають найбільш технічно досконалий флот у світі, який діє практично в кожному «закутку» Світового океану. Він має на озброєнні 272 кораблі і підводні човни та понад 150 кораблів резервного флоту. Китайський флот перебуває позаду, але корабельний наступ Пекіна означає, що, за деякими оцінками, Піднебесна може стати другою найпотужнішою морською силою до 2020 року.
Постійний ріст військових витрат протягом останньої декади — в середньому 9,5% щорічно — дозволив мати Китаю нині понад 300 кораблів. Приблизно третина зі 165 мільярдів доларів військового бюджету призначено на флот і витрачається на нові класи крейсерів, есмінців і підводних човнів, а також першого авіаносця.
Застереження щодо китайської гонки озброєнь — це добре повідомлення для американських контрагентів оборонної промисловості і всіх інших роботодавців цієї галузі економіки. У час зростання бюджетного тиску, ВМФ має мотивацію підкреслити китайську загрозу з моря. І все з метою гарантування безпечного фінансування. Але скептики твердять, що часте використання гасел, пов’язаних із загрозою з боку Серединної Держави, перебільшене.
Стан ВМФ був спірною проблемою під час президентської кампанії у 2012 році. Кандидат республіканців Мітт Ромні звинувачував президента Барака Обаму у занедбанні американського флоту, говорячи, що кількість кораблів зменшилася до небезпечно низького рівня. Але Обама іронізував над критикою Ромні. «Маємо менше кораблів, ніж у 1916 році, маємо також менше коней і багнетів»,— відповів Обама у кінцевій фазі президентських дебатів.
Відлуння цих постулатів продовжувало звучати у висловлюваннях республіканських кандидатів у президентській кампанії 2016 року. Проблема полягає, однак, у тому, що часто не вказують на джерело фінансування цих намірів. Після вересневих дебатів значно зросли рейтинги колишньої голови фірми Hewlett-Packard Карли Флоріни, яка закликала до розширення ВМФ максимально до 350 кораблів із нинішнього флоту, що налічує 272 кораблі.
Як переконує журнал Foreign Policy, крім необхідності розробки нової зброї для розміщення на кораблях, загроза з боку Китаю, який розвиває ракетне озброєння, змусила Пентагон змінити стратегічне мислення про панування на водах Тихого океану.
Вражаюча кількість і масштаб можливого ураження китайських протикорабельних і протиповітряних ракет робить для американських військових неможливим гарантувати США, в разі можливого конфлікту, необмежений доступ до західного регіону Тихого океану. Китайська зброя має радіус дії від 100 до 900 морських миль. Це потенційно може заблокувати американські претензії на спірні території.
Особливо турбує Пентагон балістична ракета Donfeng DF-21D, яка вперше була показана публіці під час вересневого параду на честь перемоги Китаю над Японією у 1945 році. Більше того, в Китаї якраз розпочали запровадження надзвукової ракети YJ-18, яка має бути встановлена також на підводних кораблях. Foreign Policy зауважує, що обидві ракети можуть «підтяти символ американської військової могутності», тобто змусити авіаносець, який там перебуває, залишатися на безпечній відстані від можливого поля бою.
Сценарії військових маневрів, під час яких Китай намагається взяти під військовий контроль Тайвань або розширити вплив на Південно-Китайському морі, враховують, що американська авіація і військово-морський флот концентруються в кількох великих базах в Японії або на острові Гуам. Проект полягає в тому, що ці місця дедалі більше стають уразливими внаслідок атаки китайських ракет. «Час діє проти нас. Незабаром може бути запізно, бо китайці зможуть сказати, що вже досягли своєї мети», — заявив Девід Охманек, військовий аналітик дослідницького центру RAND Corporation.
Щоб зменшити потенційний ризик ракетних атак, які могли б протидіяти ескадрі винищувачів і бомбардувальників на Тихому океані, американські військові стратеги пропонують роззосередити бойові літаки та інші види озброєння на більшій кількості авіабаз. Нова стратегія не вимагає великих постійних баз, натомість вони хочуть мати доступ до багатьох авіабаз у Тихому океані. Чиновники з Пентагону переконують: їх цікавлять навіть примітивні, з огляду на інфраструктуру, об’єкти.
У зв’язку з цим США сподіваються отримати доступ до кількох авіабаз на Філіппінах. У минулому році в Манілі було підписано переломний договір про співпрацю в оборонній галузі. Нині він розглядається Філіппінським верховним судом. Крім того, армія США розглядає також варіант будівництва додаткових аеродромів на далеких тихоокеанських островах, які колись відіграли значну роль у Другій світовій війні. В гру входять острови Сайпан і Тінян. Американські сили вже мають доступ до летовищ на острові Палау, на території незалежної держави, за оборону якої відповідають США.
«Це не так, що кожне з цих місць розташоване поза доступом атаки, але якщо розмістимо малу кількість літаків у багатьох місцях і розпорошимо наші сили, то можемо обмежити втрати від превентивного удару», — вважає Охманек.
Хоча конфлікт із Китаєм є, радше, неможливий, аналітики Пентагону вважають, що теза про втрату Штатами своєї військової переваги може мати шкідливий психологічний вплив на союзників і партнерів США. «Кожна ознака слабкості може підштовхнути Пекін до ведення експансивної політики територіальних претензій у Південно-Китайському морі та інших спірних водах», — такою є переважна оцінка експертів.
Китай навіть не приховує своєї мети, якою є створення сильного флоту з глобальним впливом, здатного до реалізації завдань на «далеких морях», а не тільки в ближніх водах. Офіційна військова стратегія Китаю проголошує головною метою Пекіна будівництво справжнього ВМФ. «Традиційна ментальність, що сухопутні війська є важливішими від флоту, відходить у минуле», — написано в китайському документі. Бо йдеться про ріст значення захисту прав та інтересів на морях і океанах. З метою захисту суверенітету країни і ключових судноплавних шляхів, влада Китаю вважає, що країна немає іншого виходу, як будувати морську потугу.
Євген ПЕТРЕНКО