Загалом цей проект успішно працював, але 2003 року нова американська адміністрація Джорджа Буша спромоглася усунути від влади іракський режим Саддама Хусейна. Це було вагомим аргументом для керівництва КНДР у повному обсязі поновити свій військовий ядерний проект. І вже у 2006 році КНДР провела своє перше успішне ядерне випробування. Потім були успішні пуски балістичних ракет, які є засобом доставки ядерних боєголовок до заданих цілей.
За нинішньої президентської виборчої кампанії у США це було б добровільною грою Барака Обами у команді Дональда Трампа. Зрозуміло, що навіть уявити собі таке неможливо. Навпаки, аби пом’якшити критику з табору республіканців зовнішньої політики адміністрації Барака Обами, особливо зважаючи на той факт, що Гілларі Клінтон сама була його державним секретарем, доводиться терміново організовувати військові маневри на Корейському півострові. У відповідь КНДР офіційно оприлюднила список цілей у Республіці Корея, які можуть бути мішенями для ядерної атаки.
Зрозуміло, що така гра ядерними мускулами ще більше напружує й без того нестабільну ситуацію в цьому регіоні. Навіть найближчий союзник КНДР — Китай був вимушений зробити гучний дипломатичний демарш і закликати Пхеньян до більшої стриманості та відповідальності. Поки що зрозуміло одне: сподіватися на швидкі зміни у владних структурах КНДР після отримання її режимом контролю над ядерною зброєю безглуздо. Навпаки, цей факт створює максимально серйозні ризики для міжнародної безпеки.
Пхеньян насправді отримав універсальний інструмент для глобального шантажу. Неважко собі уявити ситуацію, коли північні корейці, у разі, коли їм на поступки не підуть у світі, продадуть радіоактивні елементи бойовикам «Ісламської держави», подавши ситуацію так, що це зробили не вони, а Пакистан. Далі будьякий апокаліптичний сценарій може здатися дитячою казкою. Поки «великі держави» не могли домовитись із тим, що їм робити з радикальними ісламістами в Сирії, вони проґавили ще більшу загрозу на Корейському півострові.
Андрій МАРТИНОВ
