Але існує ризик, що така інтервенція може «зіткнутись» із діями росіян, які підтримують режим Башара Асада. За даними «Шпігеля», Анкара спиралася на положення, що у разі вибуху конфлікту з Росією, Туреччина матиме підтримку союзників по НАТО. Але такий сценарій виключає Німеччина, а президент Франції Франсуа Олланд заявив, що з усіх сил треба уникнути російсько-турецької конфронтації.
Найгірше у війні в Сирії є широкий геополітичний контекст, оскільки тут перехрещуються інтереси Заходу і Росії, що посилює ризик військового способу вирішення політичних чи економічних конфліктів. Західні держави намагаються уникнути збройної конфронтації з Москвою не тільки у Східній Європі, а й на Близькому Сході, здійснюють активні спроби деескалації напруження, зокрема між Туреччиною і Росією. Як вважають експерти, позиція частини держав НАТО є «попереджувальним сигналом» для Анкари через їхній страх перед подальшим загостренням ситуації.
Захід побоюється, що Туреччина може втягнутись у війну в Сирії, а це на руку Росії, яка хоче поставити НАТО в дуже складну ситуацію напередодні саміту у Варшаві. Москва, провокуючи Анкару, хоче тим самим втягнути весь Альянс у пастку, вважають експерти. Водночас це провокація відносно всього НАТО, тому Захід застерігає Анкару, що вона не в кожній ситуації і не беззастережно може очікувати на повну підтримку союзників.
То що в такому разі залишається від п’ятої статті Договору про утворення НАТО? Експерти відповідають, що його сутністю є відповідь на неспровокований напад на територію держави — члена НАТО. У світі, після завершення холодної війни, дії країн НАТО часто виходять за межі Альянсу. Туреччина вважає, що дії на території Сирії мають служити її обороні, але не всі союзники погоджуються з цією тезою.
Метою провокацій Росії є ослаблення Альянсу, а потім його розвал. Москва використовує кожну нагоду для руйнації єдності НАТО і роз’єднання його членів. Кремль хоче, щоб Захід сконцентрувався на боротьбі з «Ісламською державою» в коаліції з Росією взамін на скасування санкцій і поступки стосовно так званої російської зони впливу. На разі це видається малоймовірним, але в міру затягування криз та з приходом до влади нових лідерів у кількох державах НАТО не можна виключити послаблення рішучості.
Можлива коаліція з Росією може мати зависоку геополітичну ціну для Заходу — на пострадянській території та на Близькому Сході, де поволі формується нове співвідношення сил, така ситуація створить проблеми на східному і південному флангах НАТО. Альянс повільно посилює свою здатність реагувати на загрози з усіх напрямків, щоб зміцнити єдність. Водночас він не хоче втягуватись у пастку ескалації, яка на руку Росії, тому сигналізує, що готовий до відновлення діалогу.
Гра, яку нині Кремль веде з Туреччиною на тлі війни в Сирії, стосується не тільки Близького Сходу, а і Європи. Кінцевою метою Кремля є створення нової архітектури безпеки, що означає не тільки доведення до розпаду НАТО, а й до максимального послаблення Європейського Союзу. Вигідним приводом для Росії є також дестабілізація ситуації в Сирії, що посилює хвилю імміграції, яка ослаблює і Туреччину, і Євросоюз.
Петро ПЕТРІВ