Проте Китай у кримському випадку зіштовхнувся з викликом власній політиці, яка полягає у невизнанні будь-яких «самовизначень», які загрожують територіальній цілісності національних держав. Тому китайський інформаційний супровід кримських подій залишається нейтральним.
У свою чергу, російські засоби масової інформації у кращих радянських традиціях намагаються посіяти розбрат між Євросоюзом і США. Приміром, зазначається, що «підступні» Сполучені Штати економічно зацікавлені у відокремленні Євросоюзу від російських ресурсів і ринку збуту, аби послабити європейських економічних конкурентів Америки.
На підтримку цієї тези працюють проросійські групи підтримки в бізнесових колах, зокрема у Німеччині. На превеликий жаль, на користь цієї пропаганди діє й інформація про нібито загрози терактів на об’єктах газотранспортної системи України, які здійснюють транзит російського газу до Європи.
Подібні заяви служать російським інтересам, які зараз полягають у наполегливому пошуку приводів для введення військ РФ не тільки до Криму, а й у інші регіони України. «Перетравлення» Росією території Криму планується здійснювати одночасно з провокуванням «народних повстань» у східних і південних регіонах України. Навколо вирішення цього завдання здійснюється потужна інформаційна кампанія російських мас-медіа.
Такий радикальний сценарій розвитку подій по волі чи по неволі стимулював реакцію Євросоюзу на дії Росії. 17 березня 2014 року міністри закордонних справ країн Євросоюзу погодили перелік санкцій, які збираються застосувати щодо Росії. Насамперед скасовано підготовку до саміту «великої вісімки», який у червні поточного року планувався у Сочі.
Крім того, призупинено процес підготовки до лібералізації візового режиму Росії з шенгенським простором. На додачу на невизначений час відкладено процес залучення Росії до Організації економічного співробітництва і розвитку, в якій представлено тридцять найбільш розвинених економік світу.
Однак найскладніше Євросоюзу визначитися з економічними складовими санкцій. Яскравий приклад у цьому плані становить Німеччина. Бундесканцлер Ангела Меркель за останній місяць більше десятка разів спілкувалася з президентом Росії Володимиром Путіним телефоном. Вона навіть висловлювала сумніви щодо здатності останнього раціонально розуміти ситуацію.
Утім, обережно ставитися до економічних санкцій проти Росії закликали Меркель німецькі бізнесові кола. Вони нагадують не лише про майже тридцять мільярдів євро німецько-російського товарообігу, а й про триста тисяч робочих місць у Німеччині, які зберігаються завдяки економічній співпраці з Росією.
Ці аргументи, без сумніву, розуміють й у Сполучених Штатах, бізнесові кола яких також стурбовані можливими фінансовими збитками у разі виштовхування західного капіталу з російського сектора видобування корисних копалин. Проте прихильники ідеї запровадження жорстких економічних санкцій щодо Росії небезпідставно вважають, що це може допомогти переконати більшість російських громадян у безглуздості та економічній збитковості імперського курсу. Адже кримський аншлюс теоретично може посприяти намірам російських силовиків закрутити гайки державного механізму та ізолювати правлячу російську еліту від впливу зовнішніх центрів прийняття рішень.
Інша справа, як довго найбагатші росіяни, чиї капітали перебувають у країнах Європи та в офшорах, негласно контрольованих США, демонструватимуть готовність із власних коштів оплачувати зовнішньополітичні авантюри президента Володимира Путіна. Не менш риторично виглядає питання швидкості реакції російської ліберальної громадськості на кримський аншлюс.
Донедавна вважалося, що антиімперіалізм російської демократичної громадськості закінчується там, де починається українське питання. Хоча антивоєнні акції, які час від часу відбуваються навіть у Москві, свідчать, що, говорячи термінологію закону про іноземних агентів, п’ята колона накопичує інформаційні та матеріальні ресурси, аби виступити проти президента Володимира Путіна. До того ж ефективність таких гіпотетичних виступів буде тим вищою, чим гіршим ставатиме економічне становище самої Росії та її громадян.
Насправді цілком прогнозований результат кримського референдуму є тільки початком тривалої дипломатичної боротьби навколо статусу Криму. Звичайно, Державна Дума Росії може в терміновому порядку здійснити формальні правові процедури анексії Криму, заплющивши очі на легітимність таких рішень.
Однак ціна такого кроку буде високою. Причому не лише тому, що енергетичне і водне постачання Криму залежить від доброї волі України, а й тому, що піратське поводження з українською державною власністю на півострові створює прецедент для такого самого поводження щодо російської власності як на території материкової України, так і в усьому світі. Цей фактор може стати тим мотивом, який поверне російську сторону до прямих переговорів із новою владою у Києві.
Не менш потужним аргументом на користь такого розвитку подій може бути й позиція Євросоюзу, який 21 березня 2014 року на засіданні Європейської Ради готовий підписати політичну частину Угоди про асоціацію з Україною. Відкритим залишається питання офіційного закріплення перспективи вступу України до Євросоюзу.
Але набагато важливіше, що торговельно-економічні зобов’язання щодо Угоди про створення зони вільної торгівлі Євросоюз бере на себе в односторонньому порядку, створюючи таким чином переваги для товарів українського виробництва. В умовах свідомої конфронтації з Україною нічого подібного Росія запропонувати не в змозі.
Загалом період до президентських виборів в Україні, скоріше за все, буде найбільш напруженим із точки зору спроб Росії силовими засобами змінити на свою користь розстановку внутрішньополітичних сил в Україні. Чітке розуміння цього вимагає справжньої національної консолідації всіх громадян України.