Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Жовтень 17, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Лютий 2016 10:28

Турецько-курдська криза

Rate this item
(0 votes)

Після завершення Першої світової війни засновник сучасної Туреччини Мустафа Ататюрк установив жорсткі правила поводження з національними меншинами, які нова держава отримала у спадок від Османської імперії. Усім національним меншинам було запропоновано стати турками та відмовитися від власної ідентичності.
Дуже швидко цей асиміляційний курс зіштовхнувся з опором від найбільшої національної меншини Туреччини — курдів. Саме курди — найчисельніший народ на землі, який не має власної національної держави. Надія на її створення виникла після Першої світової війни, але згасла вже за її результатами.

На новій політичній карті Близького Сходу курди були поділені між новоутвореними державами: Туреччиною, Сирією, Іраком та Іраном. Причому до часів завершення холодної війни кожна з цих держав намагалась асимілювати курдів.
Найбільша критика за такий курс дісталася Туреччині, яка в 1952 році стала членом НАТО та оголосила про свої амбіції приєднатися до Європейського співтовариства. Відтоді за часів правління військових у Туреччині на Південному Сході цієї країни тривала безперервна громадянська війна.
Після відходу турецьких військових від влади на початку 80-х років ця суперечка загострилася. «Турецьких» курдів очолила найбільш радикальна їх частина на чолі з Робітничою партією Курдистану. Додаткових неприємностей Туреччині додали й процеси фрагментації території Іраку. Після 2003 року «іракські» курди створили свою автономію, що провокувало часті рейди турецьких військових на Північ Іраку.
Після першої перемоги на виборах у 2003 році турецька Партія справедливості на чолі з Реджепом Ердоганом узяла курс на посилення співпраці з Євросоюзом. Навесні 2005 року навіть розпочались офіційні переговори про вступ Туреччини до Євросоюзу. Серед вимог, які європейці висували Анкарі, було надання, принаймні, культурної автономії «турецьким» курдам. До революційних подій, які 2011 року розпочалися на Близькому Сході, турецько-курдські відносини загалом розвивались у напрямку нормалізації на основі визнання Туреччиною невід’ємних культурно-політичних прав курдів.
Після 2011-го війна у сусідній із Туреччиною Сирії вкрай негативно позначилася на ставленні Ердогана до курдів. Подальша радикалізація відбулась уже після прямого російського військового втручання у сирійську війну наприкінці вересня 2015 року, адже «сирійські» курди стали союзниками Башара Асада, який після перемоги у війні гарантував їм автономію, аналогічну тому статусу, який мають «іракські» курди. Зрозуміло, що навіть теоретично об’єднання «іракських» і «сирійських» курдів є абсолютно неприйнятним для Туреччини.
Тому не варто дивуватися, що президент Туреччини Реджеп Ердоган зажадав від США визначитись, чи вони підтримують «сирійських» курдів, чи союзника по НАТО — Туреччину. Звичайно, адміністрація Барака Обами не загострюватиме відносин із Туреччиною, але сам демарш турецького президента є показовим. Часу на залагодження турецько-курдської кризи обмаль, адже у липні 2016 року у Варшаві має відбутися черговий саміт НАТО. У разі неврегульованості цього питання, на саміті можна очікувати несподіваних кроків від Туреччини.
Найгірше у цій ситуації для Анкари те, що події набувають особливо небезпечного смислу. Усім зрозуміло, що військового вирішення сирійська криза, яка стала каталізатором загострення турецько-курдських відносин, немає. Але й дипломатичних засобів для її остаточного врегулювання теж не вистачає. Внаслідок цього влада президента Туреччини Реджепа Ердогана опиняється не лише перед складними зовнішньополітичними викликами, а й близькою перспективою загострення внутрішньополітичної кризи.

Андрій МАРТИНОВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».