Запроваджений 1985 року режим вільного пересування кордонами на той час шістки країн — засновниць процесу європейської інтеграції — Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу Шенгенський простір після створення 1993 року Європейського Союзу став фундаментом Спільного ринку. Тому недотримання правових і безпекових норм Шенгену ставить під сумнів нормальність функціонування не лише Спільного ринку, а й зони євро та Євросоюзу в цілому.
Найбільшу стурбованість викликає питання недостатньої спроможності країн, які розташовані на кордонах Шенгенського простору з рештою світу виконувати зобов’язання щодо надійної охорони цих кордонів. Яскравим прикладом цього останнім часом є Греція. Знову Грецію закликали посилити контроль над припливом мігрантів до країни. Фінансову допомогу, яку Євросоюз направив Греції для відкриття пунктів початкової реєстрації біженців, адже саме Греція є першою країною Шенгенського простору на шляху мігрантів до Євросоюзу, Афіни використовували «не за призначенням».
Переважна частина цих коштів, як з’ясували європейські аудитори, пішла на нагальні фінансові потреби Греції, а не на розв’язання спільних міграційних проблем. Тому цілком логічно, якщо неможливо захистити зовнішні кордони Шенгенського простору на лінії Греції і Туреччини, тоді зону посиленого контролю потрібно буде перенести до Центральної Європи, а Грецію виключити з Шенгену. Саме такий варіант пропонує Австрія.
Натомість різко проти виключення Греції із Шенгену висловились інші Балканські країни. Зокрема, Болгарія і Румунія, які тільки мріють приєднатися до Шенгенського простору, виступають проти спроб його територіального зменшення. Вони посилаються на те, що стримали влітку 2015 року мігрантів, хоча отримали на це менше коштів, ніж Греція. Однак болгарам і румунам відразу нагадали, що численні потоки біженців, які тоді хлинули до Греції, були неспівставні з тими, які опинилися на території Болгарії і Румунії.
У свою чергу, Німеччина вважає, що проблему біженців Євросоюзу має допомогти вирішити Туреччина. Пропонується виділити близько трьох мільярдів євро, аби турки побудували у себе пункти прийому біженців.
На тлі стрімкого падіння рейтингу популярності серед німецьких громадян бундесканцлер Ангела Меркель намагається переконати співгромадян у тому, що проблема адаптації біженців є тимчасовою. Меркель запевняє, що після припинення війни на території Сирії більшість біженців туди повернеться. Однак прагматичний німецький громадянин не може знайти раціональних відповідей на питання, коли ця війна закінчиться, якою тоді буде Сирія, чи вона збережеться взагалі, чи не виникнуть у регіоні нові гарячі точки, з яких до Німеччини хлинуть біженці. Тому ця проблема, хоч як би того не хотілось Ангелі Меркель, неминуче залишиться на порядку денному німецької політики точно до чергових федеральних виборів, запланованих на вересень 2017 року.
Знервовано на це реагують і партнери Меркель по «великій коаліції» — соціал-демократи. Їхній лідер Зігмар Габріель запропонував посилити контроль над діяльністю позапарламентської опозиції, зокрема, з партії «Альтернатива для Німеччини» та громадського руху «Патріоти Європи проти ісламізації Німеччини» (PEGIDA).
Правда, ще більш нагальною є проблема відновлення довіри між партнерами по Європейському Союзу, адже не менш потужний полюс напруженості з біженцями склався у Франції. Спорадичні «бойові дії» спалахують між силами безпеки, місцевими мешканцями та біженцями, які намагаються усіма правдами і неправдами прорватися до Великої Британії. Британський прем’єр-міністр Девід Кемерон зазначає, що немає ніяких підстав змушувати англійців приймати євросоюзівські квоти на біженців. Франція — велика держава, і повинна вирішувати цю проблему.
Британський приклад ставлення до біженців є певним зразком для Польщі та інших країн Центральної Європи та Балтії. Пропозиція Федеріки Могеріні позбавляти фінансових дотацій ті країни Євросоюзу, які відмовляються приймати виділену їм квоту біженців, зустріла різке неприйняття. Тож Євросоюзу доведеться застосовувати до порушників увесь комплекс правових, фінансових і політичних засобів, аби відродити європейську солідарність у питанні розміщення та адаптації біженців.
Андрій МАРТИНОВ
