Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Вересень 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 27 Листопад 2015 02:02

Відбудова чи дезінтеграція?

Rate this item
(0 votes)

Проб­ле­ма Єв­ро­пи по­ля­гає в то­му, що про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су во­на зма­гає­ть­ся з кри­за­ми на кіль­кох на­прям­ках, а од­но­час­но за­знає но­вих уда­рів. Зга­да­ні труд­но­щі на­кла­даю­ть­ся од­на на од­ну і все час­ті­ше при­во­дять до по­си­лен­ня дез­ін­тег­ра­цій­них тен­ден­цій.

Ударом по Європі стало сповільнення китайської економіки і наростаюча криза у багатьох так званих економіках, що піднімаються. Азіатські валюти — найслабші від часу кризи 1997 року. Зі світових бірж за кілька місяців «випарувалось» 11 більйонів доларів. Останній квартал був для них найгіршим від 2011 року (тобто від апогею кризи в зоні євро).
У цій ситуації зменшиться європейський експорт, який є головним важелем поліпшення кон’юнктури в зоні євро. Меншим буде також профіцит німецького бюджету, який зазнає додаткового тиску через міграційну кризу. Зменшиться, напевно, готовність німецьких еліт до фінансової підтримки євро і до скасування боргу Греції. Це дуже характерний наслідок криз, які накладаються одна на одну: Німеччина, замість того щоб спрямувати бюджетний профіцит у Грецію, буде змушена розв’язувати власні проблеми.

Складно звинувачувати Ангелу Меркель у всіх європейських негараздах. Але, безумовно, вона зробила свій внесок в ескалацію міграційної кризи, коли кілька тижнів тому оголосила про готовність Німеччини прийняти всіх біженців. Німецька держава донині не може впоратись із наслідками цієї декларації.
Головним методом протидії кризі було розділення квот біженців між державами — членами ЄС. Певною мірою це вирішує проблему імміграції, особливо у світлі очікуваних чергових хвиль утікачів. Натомість вона несе сильні дезінтеграційні тенденції в середині Євросоюзу.
Передовсім «одноразовий» прийом біженців, як переконують чиновники ЄС, є ілюзією. Належить сподіватися, що це не буде одноразовий механізм, а повторюватиметься при наступних хвилях іммігрантів. Він був також примусовий, бо досягався попри гостру незгоду кількох країн із Центральної Європи.
Зруйновано міф про консенсусне прийняття рішень у Раді Європи: держави, які там політично домінують, просто нав’язали своє бачення незгодним у цій дуже неоднозначній справі. В результаті менші і бідніші країни мусять ділитися коштами з найбагатшими країнами. Це творить небезпечний прецедент в інтеграційних процесах.
Показово, що точно таку саму ситуацію ми спостерігали під час кризи в зоні євро. Багатші держави перекидали кошти економічних невдач на найбідніші і ще більше вразливі на кризу країни. Одночасно дбали про власні інтереси, турбуючись передовсім про повернення наданих кредитів.
Наприклад, німецький уряд тиснув на Грецію у справі реалізації військових контрактів і нереалізованих процесів приватизації. Інші держави хотіли збільшити преференційне оподаткування підприємств, зокрема в Ірландії та Греції. Це віддавна викликало неоднозначну реакцію в Європі, але під час кризи могло погіршити конкурентоспроможність обох країн і тим самим ускладнити відбудову їх економік.
Частина держав Центральної Європи оголосила, що не буде дотримуватися рішень стосовно розподілу іммігрантів: Словаччина звернулась в Європейський суд, а інші можуть просто бойкотувати законодавство ЄС. Це — черговий дезінтеграційний сигнал, який стосується правових об’єднавчих чинників Європи.
Але варто зауважити, що вже раніше правові засади Євросоюзу застосовувались окремими державами та європейськими інституціями залежно від потреб, а інколи їх навіть оминали. Так було у випадку договорів, які мали оздоровити ситуацію в зоні євро і спеціально створювалися без урахування права ЄС.
Також щодо імміграції європейське право на практиці перестало діяти. Це стосується Дублінської конвенції та Договору про Шенген. Більше того, якщо кризу не буде подолано, держави будуть намагатися рятуватися самостійно, не оглядаючись на ЄС, а також не враховуючи ситуації у сусідніх країнах.
Можливо, найгіршим наслідком обговорюваної кризи стало зростання євроскептицизму. Проявом цієї тенденції є петиція, яка з’явилась у Чехії і стосується референдуму щодо виходу цієї країни з ЄС. Протягом кількох днів її підписали понад 65 тисяч осіб.
Чи є надія для Європи? Чи можливе відновлення інтеграційних процесів при існуванні таких сильних деструктивних тенденцій? Бодай найбільше пропозицій з’явилося щодо зони євро. Французький міністр економіки Еммануель Макрон при кожній нагоді закликав до створення нових інституцій для цієї зони: міністерства фінансів, парламенту, а також постійного механізму перерозподілу між країнами, які мають найбільше перевищення експорту над імпортом і тими, хто має значний торговельний дефіцит.
Раніше подібні пропозиції оголосили керівники європейських інституцій, спочатку у 2012 році, а останнього разу — у 2015-му. Відразу можна додати, що їхні пропозиції роками не реалізуються або перебувають на початковому етапі розгляду.
Європейський Союз, який ми знаємо, може бути поглинутий валютним союзом. Так буде з європейськими інституціями, які поступово будуть замінюватися паралельними інституціями із зони євро, але з незрівнянно більшим політичним авторитетом. Решта інституцій будуть відсунуті на маргінес або перебуватимуть під впливом держав зони євро.
Окремі країни можуть прискорити вступ у зону євро, інші оберуть вихід з ЄС, особливо якщо це буде, на думку їхніх еліт, єдиний спосіб зберегти відносну економічну і політичну автономію.
В одному можна бути впевненим: дезінтеграційні і реінтеграційні процеси в Європі відбуваються дуже динамічно і не завжди згідно з нашими очікуваннями. Це вимагає відповідної дискусії в країнах, які не входять у зону євро, як членів ЄС, так і тих, що співпрацюють на умовах асоціації.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».