Зокрема, зважаючи на особливі відносини Ірану з «Хезболлою», Ізраїль досі гостро критикує женевські домовленості щодо компромісу з питання іранської ядерної програми. Ізраїльтяни звинувачують Іран у постачанні зброї «Хезболлі».
Два тижні тому ізраїльські військово-повітряні сили бомбували аеропорт Дамаска під приводом ліквідації партії зброї, яку Іран поставив Асаду. За версією ізраїльської сторони, значна частина цієї зброї мала піти «Хезболлі». Показово, що російська сторона, яка досить широко висвітлює перебіг бомбувань своєю військовою авіацією Сирії, ні словом не обмовилась із приводу операції ізраїльських колег.
Взагалі, на думку ізраїльських військових аналітиків, Росія та Іран поділили сфери відповідальності у спробах порятувати режим Асада. Іран надав загони «стражів ісламської революції», які разом з урядовими сирійськими військами наступають на опозицію на суші, тоді як російська військова авіація підтримує цей наступ з повітря. Правда, поки що за майже два місяці бомбувань особливих успіхів у наступу на суші Асад не має.
Йдеться лише про тактичні успіхи, але досі під контролем «Ісламської держави» перебувають не тільки її «столиця» — сирійське місто Ракка, а й центр нафтовидобувної промисловості Дейр-аз-Зор. Запеклі бої тривають за колишню економічну столицю Сирії —місто Алеппо. Поки що головним успіхом Асада можна вважати відступ бойовиків опозиції та «Ісламської держави» з передмість Дамаска.
Окрім сирійської проблематики, тематика бесід Путіна в Тегерані стосувалася погоджень на ринку природного газу. Попри пряме російське втручання в сирійський конфлікт, бомбування нелегальних джерел постачання нафти «Ісламської держави» на світовий ринок, загальної дестабілізації ситуації на Близькому Сході Росія не змогла радикально підняти ціни на газ. Позаяк ціна на газ прив’язана на світовому ринку до нафти, російський бюджет зазнає суттєвих збитків, навіть більших, ніж від решти західних санкцій.
У енергетичному питанні позиції Росії та Ірану демонструють конфлікт інтересів. Іран, який повільно позбавляється режиму санкцій, намагається компенсувати свої збитки за рахунок збільшення квот продажу енергоносіїв. Однак такий демпінг ще більше зменшує ціни на енергоносії, тим паче що в умовах надзвичайно повільного зростання світової економіки попит на енергоносії й без того незначний.
Утім, Іран в енергетичному питанні не може абсолютно ігнорувати російські інтереси, адже Росія не просто добудувала першу іранську атомну станцію Бушер, модернізувала безпеку її комп’ютерної мережі, яка минулого року піддавалась атакам ізраїльських спецслужб, а й готова поставити Ірану системи протиповітряної оборони. Системи «С-300» суттєво змінюють на користь Ірану військово-технічний баланс у Перській затоці.
Скоріше за все, США будуть вимушені відповісти на російсько-іранське зближення аналогічним постачанням зброї своїм союзникам у Перській затоці. Отже, візит Путіна до Тегерана засвідчив факт продовження прагматичного російсько-іранського співробітництва, яке суттєво дестабілізує становище на Близькому Сході.

Андрій МАРТИНОВ