Після відставки Хуана Перона Аргентина опинилась у вирі соціально-політичних протиріч, наслідком загострення яких став військовий переворот та прихід до влади ультраправої військової хунти. Системні репресії на певний час «примирили» у в’язницях хунти пероністів і лібералів. Але перемоги над хунтою довелося довго чекати. Лише поразка Аргентини від Британії у війні за Фолклендські (Мальвінські) острови в 1982 році прискорила процес демократизації Аргентини.
30 років тому в авангарді демократичних перетворень у Аргентині були саме ліберали. Найбільш послідовним прихильником ліберального політичного та економічного курсу Аргентини був президент Карлос Менем. Правда, надто швидкі темпи лібералізації економіки Аргентини та її відкритості вітрам глобалізації дорого обійшлися суспільству. За президента Менема Аргентина стрімко збільшувала свій зовнішній борг, який наприкінці 1990-х років спровокував поспіль два дефолти. Виводити країну з кризи аргентинці довірили пероністам.
Найбільше у сенсі подолання кризи Аргентині прислужився президент-пероніст Нестор Кіршнер. Після його смерті президентом країни була обрана його дружина Крістіна Кіршнер. Багатьом аргентинцям, які добре знають власну історію, ця родина нагадала дружину Хуана Перона — Евіту Перон. Тому до пероністів аргентинці мають теплу емоційну прив’язаність.
Правди ніде діти: родина Кіршнерів виводила Аргентину з кризового економічного стану з використанням ліберальних рецептів. Зокрема, значна частина врожайних аргентинських земель була продана іноземним інвесторам, причому не тільки американським, а й китайським. Утім, позиції ліберального кандидата на посаду президента Аргентини із самого початку виборчої кампанії були послаблені його «кредитною» політичною історією.
Маурісіо Макрі вступив у виборчі перегони з посади колишнього губернатора найбагатшої провінції Аргентини — Буенос-Айрес. Відповідно особливої популярності на периферії він не мав. Тож показник голосів, відданих за кандидата лібералів, є об’єктивним маркером кількості успішних представників аргентинського середнього класу, орієнтованого на ліберальні цінності.
Ці президентські вибори показали, що не всі аргентинці готові працювати на обслуговування пенсій громадян США, з чим асоціювалася програма Маурісіо Макрі. Зокрема, він просував ідею приєднання Аргентини до ініційованої Сполученими Штатами зони вільної торгівлі, яка в ідеалі має поєднати країни Північної Америки і більшість країн Південної Америки включно з Аргентиною. Утім, переможцю цих президентських перегонів так чи інакше доведеться шукати компроміси з внутрішньою ліберальною опозицію та із США.
Андрій МАРТИНОВ
