Результат такого волевиявлення азербайджанців мало кого має дивувати. Навіть в умовах світової економічної кризи та падіння ціни на нафту правлячій еліті Азербайджану вдалося використати накопичені за часів високих цін на чорне золото кошти для диференціації національної економіки, створення нових робочих місць та мінімізації настроїв соціально-політичного протесту. Заради цієї політики були звужені права багатьох європейських політичних фондів, які намагалися підтримувати азербайджанську опозицію.
Пояснити феноменальний результат партії «Новий Азербайджан» на цих виборах можна також як фактами власної новітньої історії Азербайджану, так і актуальним міжнародним становищем. У пам’яті багатьох азербайджанців не стерлися сумні факти громадянської війни початку 1990-х років, яка коштувала поразки Азербайджану у війні проти Вірменії за Нагірний Карабах.
Тому будь-які радикальні пропозиції опозиції досі сприймаються насторожено. Не в останню чергу й тому, що практика арабських революцій 2010–2015 років зруйнувала Лівію, Сирію, Ірак. Більшість азербайджанців як люди раціональні не бажають своїй державі повторення як цього, так і власного сумного досвіду. Дестабілізація становища в Азербайджані може підпалити весь Кавказ і Середню Азію, не дивно, що Росія активно підтримала Баку.
Водночас успадкована після смерті батька Гейдара Алієва наприкінці 2003 року влада чинного президента Ільхама Алієва опинилася під західним тиском. Організація з безпеки і співробітництва в Європі, незважаючи на позицію Росії, критикує перебіг парламентської виборчої кампанії та її результат. Знадобиться певний час для нормалізації відносин Азербайджану із Заходом та його повернення до перевіреної часом зовнішньої політики багатовекторності.

Андрій МАРТИНОВ