Для правлячої Партії справедливості і розвитку (ПСР) антитерористична кампанія є засобом відновлення ослабленої позиції на внутрішній політичній сцені. Влада Туреччини розраховує за допомогою антитерористичної операції, спрямованої проти ППК, обмежити вплив курдів на внутрішню політику та консолідувати навколо себе суспільство.
Декларація про початок боротьби з ІД вважається прикриттям для боротьби з курдськими партизанами. Туреччина, ймовірно, уникатиме безпосередньої конфронтації з бойовиками джихаду. Одначе ризик ескалації конфлікту з ІД різко зріс.
Початок бомбардувань у Сирії та Іраку відкриває новий етап у близькосхідній політиці Туреччини. Зміна політики випливає з констатації Анкарою краху всіх попередніх розрахунків стосовно Близького Сходу. Всупереч очікуванням, бойовики джихаду не стали інструментом боротьби з сирійським режимом Асада і не заблокували експансію курдів, пов’язаних із ППК, у Північній Сирії. Навпаки, ПКК та ІД стали серйозною загрозою для Туреччини, що показала серія найкривавіших замахів, вчинених проти турецьких цілей у липні ц. р. Відбулося надмірне, з точки зору Анкари, зміцнення курдів на внутрішній сцені після виборчого успіху Народно-демократичної партії (НДП) на червневих парламентських виборах.
Для бойовиків ІД Туреччина стала головним транзитним коридором до Сирії та важливим тилом: зокрема, вони користуються турецькою медичною допомогою, здійснюють контрабанду палива на турецький ринок (важливе джерело доходів ІД). Здійснення операцій проти курдів та ІД має дозволити перехопити ініціативу у близькосхідній кризі, щодо якої Анкара залишалась останніми роками безпорадною і вбачала в ній дедалі більшу загрозу.
Порівняння дій проти ППК і ІД доводить, що боротьба з курдською організацією є головною метою Анкари. Проти ІД проведено до цього часу кілька нальотів (результати яких самі бойовики легковажили), зате впродовж перших трьох днів бомбардування позицій ППК в Іраку 75 бойових літаків уразили 400 цілей. Також серед тисячі арештованих осіб, підозрюваних у тероризмі, переважну більшість становили особи, підозрювані у зв’язках з ППК, а не з ІД.
Турецька влада порівнює діяльність ППК з тероризмом ІД і закликає курдську партію НДП розірвати всі зв’язки з ППК. 28 липня прокуратура розпочала слідство з метою вивчення наявності у висловлюваннях політиків НДП закликів до антидержавних дій. Санкцією може бути навіть заборона партії.
Безпосередні дії Туреччини проти ІД досі були обмеженими, і важко відмовитися від враження, що декларація про боротьбу з ІД служить, передовсім, прикриттям для дій проти ППК. На практиці ослаблення ППК діє на користь джихадистів, які борються з курдами в Іраку і Сирії. Найповажнішим, хоча і посереднім ударом по регіональній позиції ІД є згода на використання американцями військової бази в Інджирліку. Це значно скоротить відстань, яку мають долати літаки США на шляху до цілей, а в результаті посилить ефективність бомбардувань: з Інджирліку до Раккі, столиці ІД, усього 400 кілометрів, а з аеродромів у Перській затоці, якими користувались американці, до 1500 кілометрів.
Однак відкритим питанням залишається рішення Анкари про безпосередню конфронтацію з ІД всередині Туреччини і за її кордонами. Легкий доступ бойовиків на територію Туреччини робить її вразливою на відповідь з боку джихадистів. Досі це стримувало Анкару від провокування ІД.
Домовленість із США наближає перспективу створення зони безпеки у Північній Сирії, чого Туреччина давно домагається, але не задовольняє всіх очікувань Анкари і зводиться, головно, до створення простору, вільного від бойовиків ІД. У початкових планах Туреччини це мав бути форпост поміркованої сирійської опозиції для боротьби з Асадом і зона, заборонена для польотів, де гарантом безпеки антиасадівської опозиції буде авіація міжнародної коаліції (в основному США).
Компроміс дозволяє Анкарі сподіватися, що в майбутню зону безпеки вдасться перемістити значну частину сирійських біженців (2 мільйони перебувають у Туреччині). Витіснення ІД з цього регіону стабілізує прикордонний регіон Туреччини і дозволить запобігти об’єднанню розділених між собою курдських територій у Північній Сирії.
Активізувавши боротьбу з тероризмом, влада розраховує відновити повний контроль за внутрішньою політичною сценою. Після парламентських виборів ПСР так і не сформувала уряд (вперше за останні 13 років не отримала абсолютної більшості). Поразка правлячої з 2002 року партії викликана втратою частини електорату на користь курдської НДП і націоналістичної Національної Ліги (НЛ). Рішуча відповідь уряду на замахи, вчинені ІД і ППК, має консолідувати суспільство навколо правлячої партії як ефективної захисниці від тероризму.
Рішення про відновлення боротьби з ППК та початок дій проти ІД відкриває новий етап турецької політики. Характерними будуть більша непередбачуваність, ризик неконтрольованої ескалації конфліктів та внутрішньої дестабілізації. Головним джерелом загрози є відмова від турецько-курдського мирного процесу та реальна перспектива відновлення збройної боротьби та курдського тероризму на території Туреччини. Найближчим часом Анкара прагнутиме до військового розгрому ППК, її ізоляції на міжнародній арені та політичної маргіналізації курдської партії НДП.
Усі попередні дії проти ІД були дуже обмеженими, проте допуск США на військові бази може спровокувати Ісламську Державу до початку дій проти Туреччини і тим стимулювати серйозну ескалацію конфлікту з джихадистами в тих регіонах Туреччини, куди вони мають доступ через нещільні кордони і мережу місцевих прихильників.
Формальне зближення зі США і НАТО не означає, що бачення близькосхідної кризи Туреччини і Заходу зазнало зближення. Якщо для Вашингтона найважливішою метою буде перемога над ІД, Анкара нині зосереджена на нейтралізації ППК і діях, спрямованих на повалення режиму Асада. Ця різниця, очевидно, залишиться віссю дискусії між Анкарою і Заходом.
Євген ПЕРТЕНКО