Спочатку експерти рекомендували вирішити проблему силовим шляхом. Найбільш радикальні політики Євросоюзу пропонували знищити у Лівії інфраструктуру (порти, кораблі, автомобілі), яка забезпечує доставку нелегалів із глибин Африки до лівійського середземноморського узбережжя. Але дуже швидко з’ясувалося, що ЄС не має ні чіткого плану такої військової операції, ні надійних джерел її фінансування. Після цього обговорення почало схилятися від зовнішнього способу вирішення питання до внутрішнього.
Європейський Союз пропонує 28 державам-членам розглянути свою пропозицію щодо квотного принципу розселення емігрантів. Пропонується у відповідності до рівня валового внутрішнього продукту, рівня безробіття, чисельності вже прийнятих мігрантів, загальної чисельності населення і площі території розподіляти нелегальних втікачів до Європи по кожній країні.
Ця пропозиція була різко розкритикована насамперед маленькими країнами — членами Євросоюзу. Латвія заявила, що й без цього розселення серед інших країн Євросоюзу має найгірше співвідношення між автохтонним населенням і прибульцями. В пропозиції Європейської комісії держави-члени побачили порушення принципу свободи ухвалення рішень.
Але найбільш серйозний аргумент стосується можливого посилення під впливом нових хвиль міграції підтримки в країнах Європейського Союзу популістських ультраправих партій. Адже навіть у Великій Британії ультраправа партія Найджела Фараджа «Незалежна британська партія» на виборах 7 травня 2015 року здобула рекордні для себе 13% голосів підтримки, виступаючи за депортацію з країни нелегалів. Причому це сталося без участі Великої Британії у Шенгенських угодах про безвізовий режим. Але Британії вистачає нелегалів й з найбільш проблемних країн Британської співдружності націй.
Натомість серед країн — членів шенгенського простору найбільш трагічна ситуація з нелегальними мігрантами спостерігається насамперед у державах Півдня Європи: Італії, Португалії, Франції. Важка економічна криза, яку переживає Греція, втім, також не рятує Елладу від аналогічних проблем, які там стають ще гострішими.
Європейські скептики відразу звинуватили у загостренні проблеми нелегальної міграції чинні уряди країн Євросоюзу, які у 2012 році швидко ліквідували режим Муаммара Каддафі, замість якого отримали у Лівії хаотичну анархію, яка стала природним середовищем для організації бізнесу на нелегалах. Навіть подвоєння бюджетного фінансування європейської прикордонної морської служби, яка патрулює Середземне море вздовж узбережжя Італії, не вирішує проблеми в принципі.
Військова операція на території Лівії може спровокувати прямий збройний конфлікт між Євросоюзом та ісламськими радикалами з «Ісламської держави», які й є головними спонсорами навали нелегалів на Європу. Нестабільність у Північній Африці після ліквідації в Єгипті, Тунісі, Лівії автократичних політичних режимів залишається потужним фактором дестабілізації ситуації з мігрантами в Євросоюзі.
Хаос і непевність перешкоджають проектам у форматі «Середземноморського союзу», які намагався просувати колишній французький президент Ніколя Саркозі. Проте його наступник Франсуа Олланд переорієнтувався на країни Тропічної Африки, які входять до Французької співдружності — Франкофонії, відсунувши проект «Середземноморського союзу» на задвірки французької дипломатії. Більше успіху йому вдалося здобути в організації скандалу між Марін Ле Пен та її батьком Жан-Марі Ле Пеном у боротьбі за лідерство у Національному фронті Франції.
Однак сіяння розколу у середовищі ультраправих популістів, суто поліцейські заходи проти нелегальних мігрантів, спроби квотування мультикультурності у переважно мононаціональних країнах, таких як Польща, Словаччина, Словенія, або балтійських державах замість зміцнення європейської солідарності, навпаки, її підважує.
Вирішувати проблему з обмеженням нелегальної міграції неможливо без поліпшення рівня життя у найбідніших країнах периферії світової економіки. Утім, ця системна робота країн центру світової економіки фактично була припинена з початком глобальної економічної кризи 2008 року. Плоди такої недбалості Євросоюз наразі й пожинає.

Андрій МАРТИНОВ