Нацистський злочинець Адольф Гітлер, умотивовуючи своїх поплічників до геноциду євреїв, у 1939 році посилався на занедбання пам’яті про геноцид вірмен. Цей аргумент є чи не найсильнішим в обґрунтуванні вірменських вимог визнати факт геноциду на міжнародному рівні та покласти на Туреччину відповідальність за його наслідки.
Однак одностайності в позиції світової спільноти з цього питання немає. Лише Франція, завдяки особливій активності вірменської громади у цій країні, особисто відомого співака Шарля Азнавура, визнала факт геноциду вірмен. Не випадково у траурних заходах у Єревані взяв участь президент Франції Франсуа Олланд. Проте навіть найближча до Франції в європейських і світових справах Німеччина займає з цього приводу обережну позицію, тому що у ФРН мешкає до трьох мільйонів етнічних турків, псувати стосунки з якими німецька політична еліта не горить бажанням. Крім того, Німеччина фактично заблокувала просування Туреччини до членства в Євросоюзі, тож іще більше псувати відносини з Анкарою з приводу вірменського геноциду в Берліні не готові.
Показовими в цьому сенсі є вірменсько-турецькі відносини. Після розпаду СРСР у 1991 році Туреччина відкрито підтримала Азербайджан у війні Баку та Єревана за Нагірний Карабах. Відтоді турки блокують вірменські кордони. Унаслідок цього нафтопровід для каспійської нафти з Баку до Джейхана довелося проводити через Тбілісі. У 2012-му Вірменія намагалася нормалізувати відносини з Туреччиною. Анкара була вмотивована до цього надіями на успіх переговорів про вступ до Євросоюзу. Заради цього турки були готові навіть частково пом’якшити свою позицію щодо заперечення геноциду вірмен.
Однак і переговори залишились у глухому куті, крім того Туреччина більше переорієнтувалася на протидію курдам та на вирішення сирійської проблеми. Зрештою, наприкінці 2014 року вірменсько-турецькі відносини відкотилися до конфронтації. Тож не дивно, що кожне добре слово на адресу пам’яті вірмен, загиблих у роки геноциду, Анкара сприймає як образу для турків.
Зокрема, Папа Франциск запевнив, що геноцид вірмен був, чим викликав бурхливу реакцію Туреччини, яка звинуватила лідера католиків світу у бажанні роздмухати ісламсько-християнський конфлікт. На тлі таких конфронтаційних емоцій державний департамент США відмовився визнавати відповідальність сучасної Туреччини за вірменський геноцид, скоєний османами. Вірменсько-турецькі війни пам’яті тривають, що не додає стабільності на Великому Близькому Сході та позбавляє моралі сучасну політику. Можливо, як свідчить практика, ставити надто високо моральну планку для політичних розрахунків знову занадто ілюзорно.
Андрій МАРТИНОВ
