Однак із часу здобуття Україною незалежності дане звання застаріло, а відповідного в Україні так і не з’явилося, хоча країна може пишатися своїми гідними спеціалістами.
Авіаторами ніхто не опікується
«У 50-х роках минулого століття, коли швидкими темпами розвивалася реактивна авіація, з’явилося чимало льотчиків-випробувачів. Саме в цей час була заснована висока нагорода «Заслужений льотчик-випробувач СРСР» та «Заслужений штурман-випробувач СРСР».
Після розпаду Радянського Союзу Росія стала спадкоємницею Міністерства авіаційної промисловості, в якому збереглися всі служби та підрозділи, а в Україні при Мінпромполітики не створили ні управління, ні відділу з льотних випробувань.
Документи з організації льотних випробувань, затверджені за радянських часів, прийняли відповідним наказом цього відомства й розповсюдили по різних підрозділах.
Питання ж соціального та нагороджувального характеру авіаторів залишилися поза увагою. Україна й досі немає органу, який би опікувався цим», — розповів ДУ директор авіапідприємства ДП «Антонов» Михайло Харченко.
Прикро усвідомлювати, що у державі, яка входить до десятки країн у світі, де вміють літаки проектувати, випробовувати, серійно випускати та обслуговувати (серед них — США, Англія, Франція, Німеччина, Росія, Китай), немає статусу заслужених льотчиків-випробувачів, який би міг стати певним стимулом для нової когорти авіаційних професіоналів.
Хоча льотний склад України ініціює встановлення такого почесного звання з 1997 (!) року, серед представників 36 звань «заслужених» в Україні авіаторів-випробувачів немає. Доля відповідного законопроекту є нещасливою.
Так, Верховна Рада 24 травня 2002-го ухвалила відповідний документ, але через непорозуміння між парламентом і Президентом України гарант Конституції наклав на нього вето.
У 2005 році у Верховній Раді цей документ розглянули на засіданні трьох комітетів і планували внести на розгляд парламенту, але... закінчився термін повноважень депутатів ІV скликання.
У 2007 році законопроект знов пройшов погодження та голосування у Верховній Раді, але вже інший Президент наклав на нього вето. Це трапилося, зокрема, через те, що число претендентів на звання заслуженого розширили за рахунок неавіаційних професій, що не відповідало галузевому принципу системи почесних звань згідно із Законом «Про державні нагороди України».
Проект Закону № 3356 від 26 жовтня 2015 року «Про внесення змін до статті 10 Закону України «Про державні нагороди України» (щодо почесних звань в авіаційній галузі)» був включений до порядку денного сесій Верховної Ради України VIII скликання, але руки у депутатів до нього так і не дійшли.
«Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради України неодноразово ініціював перед парламентом України включення зазначеного законопроекту до розкладу пленарних засідань ВРУ», — уточнили в цьому комітеті (до його компетенції належать питання державних нагород України).
На запит газети «Антонов» щодо ставлення депутатських фракцій до зазначеного законопроекту чотири фракції залишили відповідь без коментарів. У фракціях «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» відповіли, що «підтримують ініціативу необхідності підняття престижу професії льотчика-випробувача», а у «Народному фронті», що «не мають жодних заперечень щодо його внесення у порядок денний».
Високий статус вимагає підтримки
Законопроект № 3356 передбачає введення почесних звань для осіб льотно-випробувального складу України — «Заслужений льотчик-випробувач України» та для військових льотчиків — «Заслужений льотчик України».
«Вважаємо за необхідне доповнити цей перелік званням «Заслужений штурман-випробувач України» для штурманів-випробувачів. Прийняття даного законодавчого акта дуже важливе для підвищення престижу професії членів льотних екіпажів, випробувачів авіаційної техніки, забезпечення притоку нових кадрів та збереження за Україною високого статусу авіаційної держави», — розповів «ДУ» голова Громадської спілки «Льотчики-випробувачі України» Віктор Гончаров.
Тільки за роки незалежності в Україні, зокрема на державному підприємстві «Антонов», було створено декілька нових типів літаків: «Ан-140», «Ан-148», «Ан-158», «Ан-178», «Ан-132», «Ан-2-100». Це забезпечує статус України як авіаційної держави, що створює літаки.
Значний внесок у підняття її науково-технічного престижу робить льотно-випробувальний склад конструкторських бюро та авіаційних заводів. Це одна з найнебезпечніших професій.
Лише за роки незалежності України під час випробувань загинули екіпажі чотирьох експериментальних літаків ДП «Антонов» — 25 найкращих фахівців (майже третина льотно-випробувального складу України).
На жаль, в останні роки знижується престиж професії «льотчик-випробувач», «штурман-випробувач», що призвело до зменшення чисельності фахівців, які бажають присвятити себе випробуванню нової авіатехніки.
Щоб зберегти льотно-випробувальний склад, потрібно підвищити престиж професії через соціальні гарантії та моральні стимули. Одним із них є встановлення почесного звання «Заслужений льотчик-випробувач України».
«На сучасному етапі значення льотно-випробувальної роботи та її складність підвищилися, тому що сучасні літаки вимагають ще більше знань від їхніх випробувачів. До нашої професії йдуть за покликом серця, а не за довгим карбованцем.
Але держава не надає високої оцінки у вигляді відповідного почесного звання цій суспільно значущій висококваліфікованій праці при тому, що даний законопроект не потребує додаткових витрат бюджетних коштів», — зазначає Герой України, заслужений льотчик-випробувач СРСР Олександр Галуненко.
На проблеми, з якими стикаються випробувачі нової авіаційної техніки, українська держава звертає увагу недостатньо.
«Зокрема, потребує удосконалення українське законодавство щодо пенсійного забезпечення льотчиків та представників іншого льотно-випробувального складу, яке регулюється на загальних підставах, як і щодо простих громадян (без урахування специфіки професії та льотних ризиків)», — говорить президент «Юридичного бюро Рижого» Володимир Рижий.
На його думку, мінімальний розмір пенсії особи, яка відпрацювала на посаді льотчика-випробувача та льотно-випробувальній не менше 15 років, потрібно встановити незалежно від віку та місця останньої роботи не менше 85% зарплати (доходу), з яких обчислюється пенсія, але не менше п’яти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.
Нині світова авіаційна галузь відчуває нестачу кваліфікованих пілотів. І якщо українські законодавці й надалі зневажатимуть проблеми льотчиків-випробувачів, вони шукатимуть кращих умов у тих країнах, де їхню працю шанують.
Надзвичайно привабливі умови для пілотів створює нині, наприклад, Китай. За даними рекрутингової компанії Wasinc International, середня стартова зарплата іноземних пілотів у Піднебесній за останні десять років підскочила з $10 тиcяч до $26 тисяч на місяць, при цьому вони звільнені від сплати податків.
Це приблизно вдвічі більше, ніж отримують пілоти на Заході, і в чотири рази вище зарплат льотчиків у Латинській Америці та в окремих європейських країнах. За оцінками Міжнародної асоціації повітряного транспорту (IATA), до 2022 року Китай обжене США за числом перевезених пасажирів.
Згідно з прогнозом аерокосмічної корпорації Boeing у найближчі 20 років авіакомпаніям світу знадобиться 790 тисяч нових пілотів. Найзначніша потреба в кадрах у 2018–2037 роках буде в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — їм буде потрібна 261 тисяча льотчиків. Авіакомпаніям Північної Америки — 206 тисяч, Європи — 146 тисяч, Близького Сходу — 64 тисячі, Латинської Америки — 57 тисяч, Африки — 29 тисяч пілотів. Росії і країнам Центральної Азії потрібні будуть 27 тисяч командирів повітряних суден.
Причин дефіциту кваліфікованих членів екіпажу, перш за все пілотів, кілька. За словами професора кафедри машинобудування та авіакосмічної техніки в Університеті Західної Віргінії Пітера Галла, одна з них — зменшення кількості льотчиків, які приходять в авіакомпанії після служби в збройних силах.
У 80-х роках частка таких фахівців досягала 2/3, а зараз скоротилася до третини. Ще одним фактором збільшення дефіциту авіакадрів стало те, що в 2009 році американські законодавці знизили для пілотів із міркувань безпеки віковий поріг обов’язкового виходу на пенсію з 65 до 60 років.
Таким чином, 42% пілотів, які працюють у провідних американських авіакомпаніях, в найближчі 10 років повинні будуть передати штурвал молодим.
За оцінкою фахівців, сьогодні в Україні приблизно 100 спеціалістів, які здатні ставити на крило нові літальні апарати. Їхня кількість стрімко скорочується.
«Через відсутність випробувачів Україна може втратити статус авіаційної держави. Керувати літальним апаратом може тільки висококваліфікований пілот. Льотно-випробувальний склад — еліта авіації.
Саме вони, ризикуючи життям, випробують нові літальні апарати, застосовують різноманітні навички та унікальний досвід, удосконалюють літаки, працюючи на благо України та мільйонів її громадян», — підкреслює Віктор Гончаров.
Не хотілось би, щоб на тлі нестачі кваліфікованих пілотів у світі і через байдужість вітчизняних законодавців Україна втратила висококваліфікованих представників авіаційної еліти, які гідно презентують її крила всьому світу.
Вікторія КОВАЛЬОВА,
головний редактор
газети «Антонов»
