А дідусь його був відомим громадським діячем, деканом і священиком Української греко-католицької церкви у Бучачі. Подейкують, що саме від нього хлопець успадкував чудове почуття гумору. Батько письменника загинув у концтаборі, коли сину було всього три роки. Чекісти заарештували його за те, що він був січовим стрільцем і воював на боці УГА.
Мама викладала російську мову і літературу ще до війни, потім стала сестрою милосердя у російській армії. Коли почалася Перша світова, їх із батьком розділила лінія фронту. У часи Другої світової війни та німецької окупації жінка відкрила підпільну школу, де її 11-літній син навчався з іншими дітлахами. Всеволод не дуже любив згадувати цей нелегкий час. Та воно й зрозуміло: кому захочеться пережити таке ще раз?
...Ішов страшний 1933 рік і сім’я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож усе своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: «І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б’ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом».
І все ж, незважаючи на важке дитинство, Всеволоду якимось чином удалося зберегти оптимізм і бажання дарувати усмішки. Хоча, хтозна, можливо, це протест проти відібраного та спаплюженого війнами, окупацією та радянщиною дитинства?
Через важкі реалії війни кілька класів школи Всеволоду довелося пропустити, надолужував усе що міг самотужки. Дуже любив читати пригодницькі шедеври Джека Лондона, Жуля Верна, Миколи Трублаїні й частенько мріяв про море, кар’єру капітана і мандрівки у далекі краї. Однак через проблеми із зором, нездатність розрізняти зелений та червоний кольори мрії так і залишилися мріями.
Закінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам’ятовуються на все життя.
П’ятдесятирічний шлях письменника почався з журналів «Дніпро», «Піонерія» і «Барвінок» та з видавництв «Молодь» і «Веселка». Тут йому пощастило познайомитись із відомими українськими письменниками: Наталею Забілою, Максимом Рильським, Павлом Тичиною... З 1956-го по 1987 роки він завідував редакцією у видавництві «Веселка».
Чому саме дитячі книги? Вочевидь, серйозність і рутина дорослого життя були не зовсім тим, чого прагнув письменник. Сам Всеволод про свій вибір казав так: «Коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше».
Дебютна книга Нестайка «Шурка і Шурко» вийшла у 1956 році. Загалом же у творчому доробку письменника понад 40 творів: оповідань, повістей, казок, п’єс. Кілька з них, а саме «Одиниця з обманом», «Тореадори з Васюківки» та «Чудеса в Гарбузянах» були екранізовані і здобули чимало міжнародних кінонагород. Зокрема, фільм «Тореадори...» демонструвався у 72 країнах світу, тільки не в радянській Україні. Чиновники вирішили, що у ньому є наклеп на радянські реалії, а головні герої не схожі на справжніх піонерів.
Цікаво, що самі юні читачі не поділяли цієї позиції бюрократів-дурисвітів і залюбки не тільки читали «Тореадорів...», а й захоплено перевтілювалися у його героїв — Яву Реня, енергійного й відчайдушного хлопця, та Павлушу Завгороднього, художника, який мріє стати льотчиком.
Всеволода Нестайка справедливо вважають класиком дитячої літератури. Соціологічне опитування, проведене у 90-х роках, засвідчило, що його казки та оповідання були на той час найпопулярнішими серед читачів. Його книгами і сьогодні зачитуються діти та дорослі з різних країн світу. Його твори перекладені 20 мовами, серед них арабська та бенгалі. «Тореадори з Васюківки» навіть потрапили до переліку видатних творів світової літератури для дітей. Щоправда, у 2004 році Всеволод трохи адаптував текст «Тореадорів...» під сучасного та майбутнього читача, позбавивши його будь-яких позначок минулого.
У 2010 році письменника нагородили орденом князя Ярослава Мудрого, не кажучи вже про багато інших відзнак, які письменник отримав за свою працю. А в містечку Дружківка на Донеччині є бібліотека, названа на його честь за рішенням дітлахів.
Останній його твір «Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки» вийшов з-під пера у 2009 році. Того ж року казка Нестайка «Дивовижні пригоди в лісовій школі» стала однією з найпопулярніших в Україні. Приємно, що Всеволод став одним із тих, хто таки отримав заслужене визнання ще при житті!
А серед афоризмів і просто мудрих думок від письменника хочеться відзначити такі: «Ось дивно: якщо ти зробиш людині добро, вона стає тобі приємною» і «Тільки оптимісти зможуть будувати вільну незалежну державу». Ось такий виходить нам заповіт залишив Майстер: творіть добро — міцною буде Україна!
Укрінформ