Книга Галини Сагач «Храм Слова» — це її духовний вимір. Книга, яку хочеться читати й переповідати. Книга спостережень, міркувань, наукових узагальнень, книга-заклик до Соборності, до взаєморозуміння й духовної співпраці усіх, хто відданий Богу й українському народу.
А закликати Галина Михайлівна вміє! Вона переможниця конкурсів ораторського мистецтва ще на теренах колишнього СРСР, а тепер і в Україні. Стажувалася в Англії, Данії, Італії, Польщі. Вона — наш український Златоуст. Професор КНУ імені Тараса Шевченка, академік АН вищої освіти України, перший у незалежній Україні професор-ритор. Автор багатьох унікальних видань: «Золотослів», «Риторика», «Слово животворяще» — класичної науки й мистецтва усної комунікації в період духовного відродження України.
Духовна десятина Богові
Найперше, найважливіше захоплення, що проходить через усю творчість Галини Сагач, — це образ і творчість Тараса Шевченка. Для неї родом він із закріпачених селян, але духом — лицар-пророк нації, її духовний батько.
Твори Тараса Шевченка стали знаковими в її, Галини Сагач, духовному зростанні, її поетичним Євангелієм. Поет-пророк, поет-гуманіст, розмірковує Галина Сагач, учив нас бути людьми за будь-яких обставин, являв світові взірці власної людської гідності, проникав у найпотаємніші куточки душі.
Автор ділиться сокровенним: «Драма страждань, нещасть народу з часом мені відкривалася у його особистісній драмі, трагедія поневоленого народу відкривалася у трагедії ув’язненого, забраного у солдати поета (без права писати і малювати!), рідкісні миті щастя поета від Бога осявали широкий шлях до щастя у Свободі Духу тих, хто слухав і чув поета:
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, Пречистая, на їх,
Отих окрадених, сліпих,
Невольників».
І закінчує: «Поет виростав у моїй ще дитячо-наївній уяві до велетенських розмірів святого пророка Іллі, бо сила його думки, слова, почуття проникала до глибин душі, збуджувала енергію діяння («кайдани порвіте») і милосердної молитви («не забудьте пом’янути незлим тихим словом»)». А результатом Кобзаревої присутності у творчості Галини Сагач стала опрацьована нею, як вона визначила, диво-тема «Тарас Шевченко у моєму житті».
Істинно духовний пастир
Ще одним одкровенням Галини Сагач є її розкриття образу Григорія Сковороди — філософа-мислителя, його народності і простоти, мудрості й праведності.
Я вишукую в книзі «Благословенний Григорій Сковорода», як на мою думку, головне, дуже важливе й актуальне для нашого сьогодення, і знаходжу в розділі п’ятому «Духовні аспекти життєвого успіху і філософія щастя Григорія Сковороди, або Вічність і час» наступне: «Багато молодих людей сучасності мандрують у пошуках щастя в далекі краї, заблукали у пошуках життєвого успіху в надрах гріховності, зокрема «успіху негайного і за будь-яку ціну», забуваючи, що ціною може бути душа, дух, чисте серце, совість, а часом і саме життя. Про це свідчать численні негативні явища сьогодення, як дзеркало духовно-моральної деградації особистості, в якої немає ІДЕАЛІВ, примарним, як фата моргана: нечесно нажиті гроші швидко зникають, людина не отримує істинного задоволення, впадаючи в численні страждання тіла, духу, душі...»
І далі наводить приклад: «Григорій Сковорода прожив подвижницьке аскетичне життя у невтомних пошуках істини, здолав тернистий шлях самовдосконалення, як «апостол горя й муки», як провісник ідей гуманності, солідарності й свободи, релігійної толерантності, як Учитель-просвітитель зубожілого, ошуканого українського народу, який вів із ним Вічний Діалог мудрої любові, залишивши на скрижалях історії своє ім’я як символ Неопалимої Купини — України, яка плекає духовну людину в складних умовах нищення людського в людині. Він зумів зробити власний ВИБІР життєвого успіху разом «з голяками», з народом».
І робить Галина Михайлівна такий висновок: «Отже, для нашого часу дефіциту духовно-моральних, інтелектуальних вершин людського успіху (їх не можуть «замінити» нав’язані ЗМІ персони «нових українців» з усіма їхніми атрибутами зовнішнього успіху), актуалізується роль і значення ІСТИННИХ ДУХОВНИХ ПАСТИРІВ народу, які мають внутрішні ознаки успіху й щастя, перевірені, відшліфовані рікою часу». Так, це дійсно переконливо й зрозуміло.
У матеріалі, вміщеному в книзі «Храм слова», Галина Сагач стверджує: «Він пішов у безсмертя, залишивши нам нетлінні скарби свого вселенського серця, планетарного розуму, ноосферного духу. Людство знову й знову відкриває для себе нового Сковороду — гуманіста, діалектика, мислителя, філософа майбутнього. Великий просвітник нових здобутків у ХХІ ст. і «Блаженний», хто святість серця, тобто щастя своє, закрив не ризою, а волею Господньою!» — заповідав наш Великий Учитель Вічності Григорій Сковорода».
Як член правління Українського фонду культури, член організаційного комітету Великого проекту «Григорій Сковорода-300», Галина Сагач самовіддано працює в українському культорологічному полі, бере в ньому найактивнішу участь. Саме їй належить ідея низки міжнародних Сковородинівських читань «Григорій Сковорода у світлі філології, філософії, богословія», присвячених ювілейним датам від дня народження великого українського філософа.
Вона також ініціатор створення Сковородинівської світлиці в Київській спеціалізованій школі імені А. С. Макаренка № 47 з поглибленим вивченням іноземних мов. На її ідею щиро відгукнувся педагогічний колектив школи на чолі з директором Світланою Нетецькою. Відбулося урочисте відкриття першої в Печерському районі міста та, мабуть, і в самому місті Києві шкільної Сковородинівської світлиці.
Чим більше вчитуюся в труди Галини Сагач про Григорія Сковороду, тим більше схиляюся до думки, що наш Великий Григорій Сковорода не самотній. Багато його попередників і послідовників пройшли такий самий, а може, ще й складніший шлях. Життя Григорія Сковороди стало прикладом для багатьох визначних українських філософів, його послідовників.
Часом можна почути з українського телебачення заяви про те, що Г. Сковорода належить і до русько-православної ідентичності, і до теорії космополітизму, що проповідує байдуже ставлення до батьківщини та свого народу, заперечує патріотизм, національну незалежність, рідну культуру й висуває ідею створення світової держави, встановлення світового громадянства. До речі, такий ярлик накидається не тільки в цьому випадку — є явна загроза перетворити Україну саме в космополітичну державу.
Тому Галина Михайлівна виписує Г. Сковороду такого, який за своєю суттю й виявом ототожнюється з українською ідентичністю, стає в ряд видатних філософів, які зробили науковий внесок в українську і світову філософію.
Нині, коли ми відбудовуємо, відтворюємо нашу незалежну державу Україну, усі повинні знати і пишатися нашим минулим, хоч яким би воно було. Світ пізнає Україну через феномен Тараса Шевченка і Григорія Сковороди. І цей феномен не міг не захопити таку дослідницю, якою є Галина Сагач. Користуючись приводом розглянути роль Григорія Сковороди в творчості Галини Сагач, яка покликана Долею, на одному ентузіазмі, по крупинках відшукує розсипані у світі відомості про Г. Сковороду, я тільки спробував наблизитись до теми впливу Григорія Сковороди на творчість його послідовників.
Риторика — цариця наук і мистецтв
Ще одним важливим одкровенням є її зачарування українським риторичним мистецтвом у контексті світового визнання цієї важливої науки. Галина Сагач подібна до українських філософів, теологів Йоаникія Галятовського (1620–1688) і Олександра (Йоасафа) Кроковського (1648–1718), які викладали курс риторики у Києво-Могилянському колегіумі, чи Феофана Прокоповича (Єлеазара, 1681– 1736), чи Степана (Стефан) Калиновського (1700–1753), чи Григорія Осиповича Кониського (1717– 1795), які також викладали риторику і піїтику в Києво-Могилянській академії.
Галина Сагач є найавторитетнішим теоретиком і критиком сучасного мистецтва риторики і красномовства в нашій незалежній Україні. Вона — один із найбільших діячів риторичного мистецтва загальноєвропейського рівня. Її організаторські здібності, ідейна сила і цілеспрямованість у питаннях відродження риторики є захоплюючими і цікавими в плані вивчення і засвоєння цієї незвичної і такої цікавої риторичної науки і мистецтва, яку вона розвиває на засадах християнської етики як багатолітня очільниця Центру риторики «Златоуст», як перша в демократичній Україні доктор наук з риторики (1993). Як доктор теології, вона захистила другу докторську дисертацію, присвячену синтезу риторики і гомілетики, чим прислужилася світським і церковним ораторам — усім, хто прагне оволодіти наукою і мистецтвом усної публічної переконуючої комунікації.
Тому ніяк не оминути п’ятитомник вибраних творів Галини Сагач: «Риторика: Златоуст»; «Хрестоматія: «Золотослів»; «Ділова риторика: «Добротословіє»; «Храм Слова: «Небо на землі»; «Риторичний квітник: «Нев’янучий цвіт» (усі видання: Рівне, ПП ДМ, 2006). Вона як першовідкривач розглядає історичні, теоретично-методологічні засади риторики, повертає її із тривалого забуття і дискредитації. Вона воскрешає, аналізує актуальні проблеми педагогічної риторики, будує ораторське мистецтво на вживаних людством істинах Добра і Краси.
Галина Сагач подає тексти кращих промов ораторів античності, українське риторичне мистецтво ХVІІ– ХVІІІ ст. Видання має велике наукове, історичне і практичне значення. Так, зокрема, для підростаючого покоління у другому томі, в розділі «Риторика Любові» подано тексти, присвячені мистецтву похвального красномовства від античності і до сьогодення. Особливу увагу привертають розділи, присвячені українським майстрам красного слова.
Не оминути й навчальний посібник «Слово животворяще». Духовні засади педагогічної риторики (К., Пошук, 2000). Посібник присвячений актуальним проблемам духовно-морального, інтелектуального становлення творчої особистості незалежної України, яка нині прагне удосконалити мистецтво творення й користування засобами усного й писемного животворящого слова на засадах Віри, Надії, Любові та часто вживаного слова Галиною Сагач «Софійності», а ще повторюю за нею: «Правди, Добра, Краси, Любові». Головним у змісті цієї книги є Слово.
Для самої Галини Сагач кожне вимовлене слово набуває філософської глибини. Через слово ми пізнаємо світ, прагнемо до максимального самовираження. Галина Михайлівна як творець національної ідеології і культури пише: «Мова — серце нації, а український народ споконвіку вирощує, плекає любов до «солодкомовної риторської мови й поетичної художності». І наводить рясні приклади із творів своїх сучасників. Мене вразили вдало дібрані приклади з поезії сучасних авторів, зокрема Ліни Костенко, яку автор щиро шанує й популяризує друкованим і усним словом у просвітницькій діяльності.
Понад п’ятдесят знакових книг і брошур, сотні публікацій, участь у численних конференціях, форумах, з’їздах. Галина Михайлівна щиро, від серця, несе свої знання, ділиться ними на різних конференціях, зібраннях, усе робить для відновлення школи риторського мистецтва, духовно-морального виховання молоді. Книги Галини Сагач — це її особиста свідомість і подвижництво духу, в її розумінні — це «золотий місток» переходу від долі однієї людини до долі всього українського народу.
Не можу також оминути увагою книгу Галини Сагач «Україна — Неопалима Купина: велети Духу і Слова» із серії «Бібліотека українознавця», видану за сприяння Товариства «Знання» України, координаційного Комітету допомоги Україні (США). Не можна не сказати про зміст цієї книги хоча б фрагментарно: тут знайшли своє гідне місце і постаті святої рівноапостольної великої княгині Ольги; і святої праведної діви Іуліанії, княгині Ольшанської; і постаті Т. Г. Шевченка, Г. С. Сковороди, М. І. Сікорського, а також глибокі роздуми над проблемами екології Слова у логосфері сучасної України. Великим громадянським пафосом заряджена глава під назвою «Інформаційний тероризм антириторики реклами у логосфері сучасної України». Окраса книги — передмова В. Я. Стадниченка «Слово охрещене серцем» і післямова протоієрея О. Діонісія «На ниві Слова Божого».
Тримаю в руках, гортаю наступну книгу «Риторичний квітник: афористичний золотослів». Книга крилатих висловів, сентенцій, медитацій, афористичних висловлювань про красномовство, їх значення, про силу й красу слова — від античних часів і до часів українських майстрів красного слова.
Як цікаво й приємно перечитувати і повторювати наведені приклади за Галиною Сагач: «Красне Слово — золотий ключ»! (Українське прислів’я); «Мовлення — ріка, а мова — джерело її» (Г. Сковорода); «Я на сторожі коло їх поставлю слово...», «Знать, од Бога і голос той, і ті слова ідуть між люди...» (Т. Шевченко); «Поводитись зі словом треба чесно», «Дивуєшся дорогоцінності нашої мови: що ні звук, то й подарунок — все зернисте, крупне, як самі перли, й правда — деякі назви ще дорогоцінніші за саму річ» (М. Гоголь); «Буду я навчатись мови золотої» (А. Малишко); «Слово, моя ти єдиная зброя...» (Леся Українка), «Велике діло — добре слово. Воно часом дорожче від усього, від усяких ліків, від багатства і потрібне людині, як хліб і мед, як жива вода» (О. Довженко); «Мова є вікова праця цілого покоління» (В. Даль). Дійсно, риторичний квітник! І кінця-краю цьому словоспіву немає, як і просвітницьким книгоподорожам академіка Галини Сагач.
Леонід АНДРІЄВСЬКИЙ, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, народний художник України
P. S. За словами філософа Григорія Сковороди: «Духовна зброя сильніша за тілесну!» Воістину! А в серці продовжує бриніти золотослів Григорія Сковороди, який найчастіше цитує Галина Сагач: «Любов є джерело всякого життя».
