Аби заробити кусень хліба для молодших сестер, восьмирічний Матвій змушений був стати підпаском громадської череди. Незважаючи на злидні, він зумів закінчити сільську школу й одразу ж подався у Київ на заробітки. Працював поденником-чорноробом, підмайстром на кондитерській фабриці.
Революція знищила категорію «межі осілості» і всі пов’язані з нею принизливі стереотипи, першим з яких було жорстке обмеження у сфері освіти. Служба на кондитерській фабриці закінчилася для талановитого хлопчика в єврейському Педагогічному технікумі, після якого він став студентом літературного факультету Київського інституту народної освіти.
Поезія вабила Талалаєвського ще у дитинстві. Але серйозно він зайнявся віршуванням лише в студентську пору, коли познайомився з відомими єврейськими поетами Гофштейном, Квітком, Фефером. Саме вони і допомогли молодому початківцю стати на ноги.
Утім, уперше вірш шістнадцятирічного поета надрукували у стінгазеті, а з 1926-го його вірші друкувалися в ідишистському виданні «Юнге гвардія».
Майбутньому письменнику пощастило перебувати в епіцентрі розквіту єврейської культури в Києві 1920-х років, і в 22 роки він видав першу книжку віршів мовою ідиш — «Вулиці і вулички».
По закінченні інституту народної освіти Талалаєвський співпрацює з київським ТЮГом і Театром робітничої молоді, працює в редакції газети «Молодий пролетар» і видає вісім поетичних збірок: «Геслех ун гасн» («Провулки і вулиці», Київ, 1930); «Ком’югішер фармест» («Комсомольське змагання», 1932); «Ердн колвіртіше» («Землі колгоспні», 1934); «Аф дер вох» («Цього тижня», 1934); «Фун фулн харцн» («Від усього серця», 1935); «Ін майн Україне» («На моїй Вкраїні», 1937); «Хеймланд» («Батьківщина», 1939); «Лібе» («Любов», 1940).
Тридцяті роки були роками розквіту творчості письменника. Існування єврейської секції у Спілці письменників України тоді ще нікому не здавалося дивним, і Матвій Талалаєвський входив до складу організаційного бюро.
Його діяльність не обмежувалася поезією і журналістикою: бездоганно знаючи ідиш та українську, він написав ряд п’єс для дорослої й дитячої аудиторій драматичних, лялькових і музичних театрів; дві його постановки — «Серце матері» і «Честь» — перемогли на республіканських театральних конкурсах.
У перші дні війни Матвій Талалаєвський, евакуювавши дружину та дочку до Уфи, вирушає добровольцем на фронт. Він пройшов усю війну, до березня 1946 року співпрацюючи як військовий кореспондент із газетами «Радянська Україна» і «Сталинское племя». Матеріали єврейського письменника друкувалися також на шпальтах газет «Правда», «Літературна Україна» та інших. Праця Матвія Талалаєвського була відзначена двома орденами та трьома медалями.
Під час війни Матвій Талалаєвський також підтримує зв’язки з єврейською інтелігенцією, листуючись у тому числі і з поетом, секретарем Єврейського антифашистського комітету Іциком Фефером.
1942 року Фефер просить у Талалаєвського матеріали для газети ЄАК «Ейнікайт» («Єднання»): «Дуже прошу Вас, маючи найменшу можливість, пишіть для «Ейнікайт», для закордонної єврейської преси, для єврейського радіомовлення. Ваш нарис «Євреї на фронті» посланий нами в єврейську пресу Англії й Америки. Як бачите, Ваше слово звучить!»
У роки війни, працюючи в тандемі з журналістом і поетом Зіновієм Кацем, письменник видав спільно з ним кілька книжок нарисів і віршів російською мовою: «Разведка боем» (1941), «Сталинградские стихи» (1943), «Легенда» (1946), «Солдат и знамя» (1947).
Лейтмотивом творчості Талалаєвського у 40-х роках став ратний подвиг рідного народу в боротьбі з коричневою чумою.
Однак творчий злет поета перервали сталінські репресії. Антисемітська кампанія в СРСР 1947–1953 років у межах «боротьби з безрідним космополітизмом» спочатку оминула фронтовика, але восени 1951 року його заарештували і з вироком «до 10 років позбавлення волі з утриманням у виправно-трудових таборах суворого режиму» відправили у казахстанський табір Степлаг, де він провів майже три роки.
Розпачливе становище людини, зрадженої своєю ж країною, письменника і журналіста, орденоносного майора Радянської армії, вимушеного працювати прибиральником в їдальні, в листах до дружини та дочки м’яко визначається як «нещастя», що «знадобиться для майбутнього роману»...
Лише наприкінці 1954 року судово-слідча справа Талалаєвського була переглянута і припинена за відсутністю складу злочину. Вийшовши на волю, поет повернувся до творчої роботи.
У цей період він пише кілька п’єс для українських театрів — «Перші конвалії» (1957) і «На світанку» (1964), багато перекладає українською мовою єврейських письменників М. Даніеля, І. Бухбіндера, адаптує для української сцени «Маленького принца» А. Сент-Екзюпері, перекладає українською Януша Корчака, О. Толстого, К. Паустовського, Є. Шварца, М. Горького, А. Гайдара, Л. Кассіля, М. Твена, О. Дюма.
У 60–70-х роках проза і поезія письменника друкується у журналі «Советіш геймланд», він закінчує автобіографічний роман «Дер мамес бух» («Материнська книжка»), опублікований у «Советіш геймланд» у 1977 році, в якому описав життя єврейської родини.
Доля і творчість Матвія Ароновича сповна розкривають особливості українсько-єврейського літературного середовища радянських часів, доводячи, що цілісність характеру і неймовірна працездатність можуть подолати найстрашніші обставини.
Матвія Талалаєвського не стало 1978 року. Його роман «Йоршим» («Спадкоємці») посмертно опублікований на сторінках «Советіш геймланд» 1979 року. Родина у 1978 році видала збірку його віршів «Ін лебн фарлібт» — «Закоханий у життя». Життєлюбом, оптимістом, щирим художником залишається Матвій Талалаєвський у пам’яті й серці своїх друзів і читачів. Одне слово, закоханим у життя!