Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Листопад 26, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 23 Листопад 2018 18:39

Телевізійний диктор номер один

Rate this item
(0 votes)

28 ЛИСТОПАДА — 75 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРА СЕРГІЙОВИЧА САФОНОВА (1943), УКРАЇНСЬКОГО ДИКТОРА

Ве­ду­чи мо­ву про Олек­сан­дра Са­фо­но­ва, мож­на без пе­ре­біль­шен­ня ска­за­ти прос­то — Ле­ген­да. Мо­лодь, мо­же, і не знає, але лю­ди тро­хи стар­ші ма­ють пам’­ята­ти — і йо­го не­по­втор­ний го­лос, і зов­ніш­ність.

Сафонов 40 років заворожував глядачів своєю вишуканою вимовою: він був диктором Українського телебачення Державної телерадіокомпанії.

Життя Олександра Сафонова — воістину дивовижне і захопливе. Він був відомою людиною на Українському телебаченні — від грудня 1978 року був диктором і ведучим Державної телерадіокомпанії.
Сафонова любили мільйони не тільки за унікальний голос і красиву вимову, але й за елегантний стиль — на той час він був законодавцем моди. Красиві костюми тоді були у дефіциті, втім, Олександр якось примудрявся купувати їх у Польщі...
Олександр Сафонов народився у місті Погребище на Вінниччині. Працював у театрі. У 1967му став диктором на Львівському телебаченні. А ще він примудрявся підробляти диктором на стадіоні «Дружба». Тоді це було єдине місце в державі, де склади команд оголошували українською. А табло мало відповідний алфавіт.
Про нього львівський колега Роман Лемеха згадував як про інтелектуала і поліглота. «Так говорить польською, як у самому благородному Кракові. Англійську знає досконало. А його угорською мовою захоплювалися будапештці».
Через 10 років Сафонов переїхав до Києва і став диктором Українського телебачення. Згодом виріс до старшого диктора, завідувача, так би мовити, дикторського цеху. Отримав звання народного артиста. Вів найпрестижніші державні, урядові, партійні торжества і концерти.
До речі, перший футбольний репортаж по Львівському телебаченню, в якому львівські «Карпати» грали з володарем Кубка Бразилії «Палмейрасом», теж провів Олександр Сафонов.
А ще він провів безліч концертів у парі з ведучою Тетяною Цимбал, диктором Українського радіо Оленою Коваленко. Зі співачкою Оксаною Білозір вів перші фестивалі «Пісенний вернісаж».
Без нього не обходилися дні культури України в усіх республіках колишнього Союзу, закордонні поїздки діячів культури, концерти для делегатів партійних з’їздів, зачитування в новинах всіх державних постанов і офіційних документів. І не тільки. Причому сам ніколи не був членом партії. Та й що йому було там робити — ревному прихильникові напівзабороненого року?
Ось як згадує про витоки своєї закоханості у рок сам Олександр. «Взимку 1976–1977 років у зеніті слави польському рокеру Чеславу Нємену дозволили провести концертний тур по містах України. Він приїхав на батьківщину своєї матері — Анни Маркевич.
Українці завжди любили і чекали його: пісень, платівок, концертів, зустрічей. Аншлаги у Києві, Одесі, Донецьку, Криму, Львові. Львівська опера шаленіла від пісень Нємена, — розповідає Олександр Сафонов. — Чи не кожну пісню підспівували.
Принаймні так здавалося, хоча програма була новою. І я до сих пір із репертуару Чеслава можу легко заспівати десятки пісень, які вивчив з його платівок, що у Львові мали велику популярність, звичайно, і відповідну ціну!
Нас познайомили після першого концерту в Оперному театрі, а на наступний день ми домовилися про зустріч: він хотів побачити наш Львів, мене попросив бути екскурсоводом. Від емоцій і від несподіваної пропозиції я не міг заснути до ранку.
Хоча на дворі був грудень, ми спокійно пройшлися вулицями, заглядали у магазини, пообідали в ресторані. Здавалося, що спілкуємося все життя. З ним було легко і цікаво. Весь він світився добром. Таке не забудеться ніколи!»
Авторський шлягер Чеслава Dziwny jest ten swiat чи не щодня тепер наспівує Олександр Сафонов. І кожен раз плаче і витирає сльози, що течуть стрімко. А як кожне слово ранить таку чутливу душу творчої людини, яка потребує розуміння, милосердя, добра, тепла більше за інших.
Цікаво, як Олександр вирішив стати диктором. За власними спогадами, в його виборі життєвого шляху «винний» диктор «Голосу Америки» Уїлліс Коновер, який підкорив юного Сафонова своїм дивовижним тембром. Сам Олександр завжди радів, коли йому вдавалося досягти подібного в ефірі.
На формуванні особистості диктора позначилися його культурні захоплення — у 1960х Сафонов зачитувався книгами Ремарка, Стейнбека, Олдінгтона, Осборна...
І хоча в родині скептично ставилися до його вибору професії, він прагнув довести всім, що здатний вижити й відбутися незалежно ні від чого і ні від кого. І йому, як тепер ми всі знаємо, це вдалося з успіхом.
У Києві сидів на воді та хлібі при стипендії у 20 карбованців, але оплачував свій окремий куток і хизувався у польських краватках, модних тоді. Його бабуся була полька і польський гонор часом виручав Олександра у найскладніших життєвих ситуаціях, не давав занепасти духом.
Дехто з пелюшок знає, ким буде, а ось Сафонов губився у здогадах. Він дуже любив історію, без помилок писав диктанти, думав піти на істфак Львівського університету, але мистецтво переважило.
Спочатку він навчався у театральній студії при Київському театрі імені Івана Франка, а потім — при Львівському театрі імені Марії Заньковецької. Після вступив на режисерський факультет Ленінградського інституту культури.
Після армії у Львівській філармонії був лектором музичних лекторіїв. Об’їздив усю Львівщину. Це був перший крок до творчості. Тоді його помітив Мирослав Скочиляс і запросив на обласне телебачення.
Сафонов провів першу програму у вересні 1967 року, вона називалася «Співають львів’янки». Уже тоді Олександр був ведучим концертів у Львівській філармонії.
Вів Сафонов помітні на ті часи передачі — політичну «Два світи — дві системи» й атеїстичну «Кому вони служать?», які виходили в ефір чи не кожен день. А ще були «Вечорниці» та «Сонячні кларнети» — єдині програми в Україні про збереження національних традицій. Їх транслювали не тільки на Київ, а й на Москву.
У Києві Сафонов дуже швидко опинився на перших ролях. Став вести інформаційні випуски, йому довіряли урядові концерти, що транслювалися по УТ, інтерв’ю з різного роду діячами культури і мистецтва.
Саме тут у столиці він завоював серця багатомільйонної аудиторії України. І тоді ж Олександр Сафонов по праву став телевізійним диктором номер один у нашій країні.
Нині народний артист України зустрічає свій ювілей. На жаль, останніми роками ветерана підводить здоров’я і він рідко вибирається у світ. Але любов і наша пам’ять такі ж щирі та пристрасні, як і роки тому. Побажаємо ж Олександру Сергійовичу віри, твердості духу і, звичайно, одужання.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».