Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Жовтень 17, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 26 Жовтень 2018 15:10

Талановитий майстер і справжній громадянин

Rate this item
(0 votes)

4 ЛИСТОПАДА — 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕГА КІНДРАТОВИЧА БАБИШКІНА (1918–1991), УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯ

Олег Бабишкін народився 4 листопада 1918 року в Переяславі Полтавської губернії (нині м. Переяслав-Хмельницький Київської області).
Тоді через це місто з глибокими й славними козацькими і духовними традиціями прокотилася революційна хвиля, руйнівна громадянська війна, а згодом — нещадною косою пройшла смертоносна примара Голодомору.

Після закінчення восьми класів протягом 1933–1935 років він працював робітником-швейником на 4-й взуттєвій фабриці в Києві, а навчався на робітфаці, на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Олег Кіндратович належав до того покоління студентів, які у червні 1941-го разом із дипломами про вищу освіту одержали «призначення» на передову. Фронтовими дорогами Олег Бабишкін пройшов сотні кілометрів — від донських степів через Україну до Угорщини й Австрії.
Був поранений, куля ледве не зачепила серце, але вижив, вистояв, переміг. За бойові заслуги згодом був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома медалями «За відвагу», медалями «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня».
З фронтів Олег Бабишкін повернувся до Києва і починаючи з 1945 року два десятиліття працював в Академії наук — в Інституті літератури та видавництві «Українська Радянська Енциклопедія», де захистив спочатку кандидатську, а потім докторську дисертацію (1964).
Головним опонентом на захисті його докторської був поет-академік Максим Рильський, який дуже високо оцінив наукову розвідку дисертанта про драматургію Лесі Українки.
Творчість видатної української поетеси найбільше цікавила О. К. Бабишкіна як літературознавця й дослідника, їй він присвятив десятки наукових праць і кілька книжок, серед яких вирізняється доробок зрілих літ «У мандрівку століть. Слово про Лесю Українку» (1971).
В українській літературі не було й досі немає авторитетнішого та більш знаного лесезнавця, ніж Олег Бабишкін. І вже тільки цими дослідженнями він залишив глибокий слід у національній культурі.
Крім видань про життя і творчість Лесі Українки, йому належать книжки про Ольгу Кобилянську, Юрія Яновського, Агатангела Кримського, Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Миколу Вороного, Володимира Самійленка, велика кількість журнальних і газетних публікацій про інших майстрів слова.
Здавалося б, при такому доробку в нього були всі підстави претендувати на високі наукові пости і звання. Та за роки роботи у літературному академічному інституті Олег Бабишкін вище посади наукового співробітника так і не піднявся. Він потрапив навіть під вогонь критики тогочасних генералів від літератури та деяких заздрісних, заповзятливих у «навуходоносорстві» колег.
Приводи для звинувачень «знаходилися» не тільки у творах Олега Бабишкіна, а й у його біографії. Пильні її дослідники виявили, що батька Олега Кіндратовича у тридцяті роки кілька разів арештовували. Отож на кар’єру в Академії наук годі було сподіватись.
Але і в ті часи він мужньо вистояв. Звільнившись за власним бажанням із видавництва «УРЕ», Олег Бабишкін перейшов на викладацьку роботу у рідний Київський університет ім. Т. Г. Шевченка. Прийшов він у стіни цього навчального закладу в 1965 році, уже будучи доктором філологічних наук.
Працював в. о. професора кафедри теорії і практики радянської журналістики факультету журналістики впродовж 1968–1988 років, обіймав посади професора, завідувача кафедр історії журналістики, теорії і практики радянської преси, літератури і журналістики.
Не уникнув Олег Кіндратович звинувачень на свою адресу в «націоналізмі» і в університетських стінах, особливо у часи всесвітнього успіху кінофільму «Тіні забутих предків» і гучної слави Гончаревого «Собору» (Олег Бабишкін високо оцінював ці твори під час своїх лекцій на факультеті журналістики, і це відразу ставало відомо у відповідних інстанціях).
Але ці наскоки прихованих і відвертих «доброзичливців» він зміг пережити значною мірою завдяки підтримці сім’ї, добрим ангелом і берегинею якої стала його дружина Зінаїда Павлівна. Не в останню чергу — й завдяки душевній опорі, яку він знаходив серед студентів факультету журналістики.
Крім історії літератури народів СРСР, О. К. Бабишкін читав ще на факультеті курс мистецтвознавства. Для цього йому довелось опанувати цілком нову для себе сферу наукових знань. І він не просто вивчив її, а й став у ній на рівень найавторитетніших знавців.
З-під його пера виходять не менш глибокі, ніж до цього про літературу, книги-дослідження «Амвросій Бучма у кіно», «Українська література на екрані», «Кіномистецтво сьогодні», «Кінематограф сучасного Заходу», «Олександр Довженко» та низка інших.
Єдине, перед чим не вистояв Олег Кіндратович Бабишкін, — це його затяжна, тяжка, невиліковна хвороба. Але й її переносив він стоїчно й мужньо, до останнього дня не відкладаючи пера. Не стало Олега Кіндратовича 17 грудня 1991 року. Похований талановитий майстер і справжній громадянин на Байковому кладовищі у Києві.

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».