Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Жовтень 17, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Жовтень 2018 12:07

Совість українського кіно

Rate this item
(0 votes)

23 ЖОВТ­НЯ — 90 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ АР­ТУ­РА ЙО­СИ­ПО­ВИ­ЧА ВОЙ­ТЕЦЬ­КО­ГО (1928–1993), УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО КІ­НО­РЕ­ЖИ­СЕ­РА, СЦЕ­НА­РИС­ТА, ПЕ­ДА­ГО­ГА

На­ро­див­ся май­бут­ній ре­жи­сер 23 жовт­ня 1928 ро­ку у Він­ни­ці. Ви­хо­ву­вав­ся ма­тір’ю і ба­бу­сею, бать­ко пі­шов із ро­ди­ни, ко­ли хлоп­чи­ко­ві бу­ло два мі­ся­ці. Вій­ну сім’я пе­ре­жи­ла в оку­по­ва­ній Він­ни­ці.

У 1948–1954 роках Артур навчався на кіновідділенні КДІТМ імені І. Карпенка-Карого (майстерня Івана Чабаненка). У роки навчання взяв участь у зйомках фільму «Максимка».

У 1954 році Артур Войтецький закінчив кіновідділення КДІТМ імені І. Карпенка-Карого. З 1953 року він — асистент режисера, потім режисер Кіностудії імені Олександра Довженка. У 1966–1971 роках — викладає режисуру в рідному театральному інституті, серед його учнів — Вілен Новак, Ярослав Лупій, Іван Гаврилюк, Борис Савченко, Олег Гойда та інші.
Артур Войтецький виступив режисером майже двох десятків стрічок. Однак у перших трьох постановках він виступив як другий режисер. А перша самостійна його робота — фільм «Десь є син» — викликала жвавий інтерес у публіки та кінокритики до майстра зі своїм неповторним стилем і баченням світу.
Після виходу у 1967 році фільму «З нудьги» за однойменною повістю Максима Горького, який отримав диплом Всесоюзного кінофестивалю «За кращу екранізацію літературного твору», кінознавець І. С. Корнієнко зазначив, що режисер «знайшов свій глибоко індивідуальний почерк і своєрідну стилістику».
На початку 1970-х років Артур Войтецький наполегливо прагнув зняти фільм за повістю «Пастух і пастушка» Віктора Астаф’єва, сценарій для якого написав сам письменник і він же дав назву фільму — «Пам’ятаю тебе», але дискусії навколо самої повісті завадили екранізації, сценарій був відхилений «за тематичними ознаками» через «пацифістський дух».
У 1975 році у пресі з’явився фейлетон про те, що на Кіностудії ім. Олександра Довженка народні гроші пускаються на вітер — ішлося про фінансові порушення на зйомках фільму «Хвилі Чорного моря», через це Войтецький був позбавлений звання режисера-постановника, в Україні його практично усунули від творчої діяльності. Домогтись об’єктивного розслідування режисерові не вдалося.
За допомогою знаменитого Олега Борисова, який звернувся до керівництва Центрального телебачення, Артура Войтецького запросили до Москви, де на ТО «Екран» він зафільмував драму «Сьогодні і завтра». Через п’ять років, зі зміною керівництва Держкіно Української РСР, Войтецький повернувся в Україну і відразу приступив до зйомок дилогії за Чеховим.
З 1987 року Артур Йосипович був художнім керівником творчого об’єднання «Дебют» на Кіностудії ім. Олександра Довженка.
Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1987), заслужений діяч мистецтв Української РСР (1990). Був одружений на актрисі Маргариті Кошелевій.
Невипадково, що багато стрічок Войтецького — це екранізації. На Кіностудії ім. О. Довженка його всі знали як книголюба, безмежно відданого літературі. Екранізації М. Горького, А. Чехова, зняті ним у різні роки, виявилися близькими до літературного джерела.
Письменник Олесь Гончар, за романом якого був знятий фільм «Тронка», писав про режисера: «Немов радар, він вловлює енергію написаного слова і надає йому життя».
Особливістю режисерської манери Артура Войтецького є уповільнений ритм. Для екранізації він обирає, як правило, твори, позбавлені динаміки, експресії зовнішнього руху, твори, в яких передаються зміни внутрішнього стану людини, непомітних на перший погляд.
Як зазначала кінокритик Лариса Брюховецька: «Кінематографічно непретензійна подача дії, що максимально наближена до реальної у своїх зовнішніх проявах, дає широкий простір для висвітлення життя душі. Режисер дозволяє глядачам подовгу вдивлятися в обличчя героїв, вслухатися у звучання голосу, розглядати звичайність їх оточення. Одне слово, Войтецький «втягує» у зовні нічим особливим непримітне життя».
Народна артистка України Лариса Кадочникова згадувала, що Артур Войтецький для неї — це людина, що стоїть окремо, в стороні від усіх. «Він і на студії був окремо, як і Леонід Биков, — совість студії. Дуже совісний, чесний, гордий, люблячий шалено свою матір. Я була закохана в нього як у режисера, про якого тільки може мріяти актриса».
А ось як відгукувався про Войтецького Віктор Астаф’єв: «Артур був для мене ще й містком між мною і українцями. Він, саме він, був справжнім українцем, совістю українства, його культурою, його чесним повпредом у мистецтві, справою і своїм життям, а не горлом, обстоюючи гідність людську, а значить, і національність».
Ось так виходить — знімала людина свої неквапливі, красиві, сумні фільми про кохання, про душу, про совість. І сама стала «совістю українського кіно». Він заслужив це своїм життям, своїм непомітним подвигом.
Цікаво пригадати й такий епізод із творчої біографії Майстра. Журнал «Мистецтво кіно» у 2013 році зазначав: «Неймовірно, але факт: у 1992 році «актриса Тарковського» Маргарита Терехова знімалася у масовці (!) у фільмі Артура Войтецького «Господи, пробач нас, грішних» за повістю А. П. Чехова «В яру» — про причини такого рішення актриси ходять здогадки».
А може, вся справа у привабливості духовної чистоти і благородства художника і людини — Артура Войтецького?!.

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».