Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Листопад 26, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 16 Серпень 2018 16:38

Організатор українського кіно

Rate this item
(0 votes)

24 СЕРПНЯ — 120 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРА ВАЛЕНТИНОВИЧА ГОРСЬКОГО (1898–1983), ОРГАНІЗАТОРА КІНОВИРОБНИЦТВА, ДИРЕКТОРА ЯЛТИНСЬКОЇ, КИЇВСЬКОЇ ТА ОДЕСЬКОЇ КІНОСТУДІЙ, ДИРЕКТОРА СТУДІЇ КІНОАКТОРА КИЇВСЬКОЇ КІНОСТУДІЇ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ імені О. ДОВЖЕНКА

Олександр Горський народився в Олександрії (нині Кіровоградська область). Закінчив у рідному місті ремісниче училище. Воював у Першій світовій війні, мав поранення; пізніше був у складі Червоної армії.
У 1918–1920 роках працював асистентом режисера українських театрів у Вінниці та Житомирі.

До речі, про батьків Олександра Горського відомо дуже мало. Головним чином це пов’язано з тим, що, перебуваючи протягом усієї сталінської доби на керівній роботі, він не зберігав документів і не торкався цієї теми. Їхнє соціальне походження чи якісь подробиці біографії могли б зіпсувати анкету.
Ймовірно, що батьки походили із сіл під Олександрією. Його мати овдовіла і, аби прогодувати дітей — Олександра та молодшу сестру Фаїну, працювала на цукровому заводі.
Дружина — Олена Давидівна (з Безсмертних) походила із села під Кременчуком, який розташовувався недалеко від Олександрії, із заможної селянської родини. Вони взяли шлюб 1919 року, і Олександр Валентинович усиновив її сина Арсена від першого чоловіка, який загинув у війнах 1918–1919 років в Україні.
На відміну від Олександра, кар’єри вона не зробила. В Ялті працювала вихователькою в дитячих закладах санаторно-шкільного типу, а в Ленінграді — художником костюмів і потім уже весь час цим займалася. Син Арсен працював у Ленінграді робітником на оборонному заводі, звідки й пішов до ополчення...
1922 року Олександр Горський разом з Юрієм Філянським і Леонідом Черновим заснував театр — українське мистецьке об’єднання «Махудрам» (Майстерня художньої драми). Із середини 1920-х постійно мешкав у Ялті, де був на профспілковій та комсомольській роботі, вступив до ВКП(б).
У своїй праці «Ялтинська «Українська Трупа» видатний культурний діяч українського Криму Олексій Нирко згадував, що Олександр Горський був актором ялтинського українського театрального колективу, сформованого у 1922 році режисером Павлом Делявським.
З 1931 року почав працювати у кіно — директором Ялтинської кінофабрики (1931–1932). Його кар’єра проходила в обстановці постійних реорганізацій кіногалузі у 1930-х роках. У 1932 році Горський із родиною переїхав до Москви, де став начальником виробництва тресту «Востокфільм».
І невдовзі вже у Ленінграді працював заступником директора і директором із виробництва Ленінградської кіностудії (1932–1941). Там він закінчив фоп (факультет особливого призначення).
З осені 1939-го по весну 1940 року Олександр Горський був на радянсько-фінській війні, а незадовго до нападу Німеччини на СРСР поїхав керівником групи до Монголії на зйомки фільму «Його звуть Сухе-Батор».
У Ленінграді залишилася його дружина Олена з дітьми, 11-річною Аллою та старшим на 10 років Арсеном. Улітку 1941-го року Арсен вступив до народного ополчення, потім воював у складі диверсійно-партизанської частини, яка діяла на Ленінградському фронті, і у квітні 1943 року загинув у піхотному бою.
Дружина з донькою, переживши дві блокадні ленінградські зими, на початку літа 1943-го евакуювалися до Алма-Ати, де вже працював на об’єднаній кіностудії Олександр Горський.
Проте в Алма-Аті родина була недовго і наприкінці 1943 року переїхала до Києва, де він обійняв посаду директора кіностудії (1943–1953). У цей час було створено значні виробничі потужності і знято такі фільми, як «Тарас Шевченко», «Подвиг розвідника», «Третій удар», «Максимко» та інші. У цей час Олександр Горський був близький з Олександром Довженком.
Як організатору кіновиробництва Олександру Валентиновичу випало брати участь у двох важливих техніко-організаційних трансформаціях — переході від німого до звукового кіно у першій половині 1930-х років та поширенні кольорового кіно у 1950-х роках.
Під час відлиги очолював Одеську кіностудію (1953–1961) — це була його остання висока посада. Тоді було створено резонансні фільми «Весна на Зарічній вулиці», «Два Федори», «Спрага».
1961-го року Горський вийшов на пенсію, у червні того ж року померла його дружина. Після повернення до Києва працював директором театру-студії кіноактора Київської кіностудії ім. О. Довженка (1963–1973), сприяв творчому становленню І. Миколайчука, Р. Недашківської, К. Степанкова, Б. Брондукова, А. Лефтій та інших.
Прізвище Горських добре знане в українській спільноті завдяки насамперед доньці Олександра Валентиновича — Аллі (1929–1970), видатній дисидентці, непересічному художникові, а також суспільно-політичному діячеві руху шістдесятників.
Олександр Горський спочатку зі співчуттям ставився до її діяльності, але із середини 1960-х, коли вона пішла на відвертий конфлікт із владою і, зокрема, службою держбезпеки, змінив свою думку.
Горський ніколи не був комуністом-догматиком, тим більш не сприймав фанатичного, агресивного сталінізму. Займаючи прагматичну, скептичну позицію, він намагався переконати дочку в тому, що вона не розуміє ситуації в цілому, справжні цілі дисидентського руху від неї приховано, її друзі нещирі з нею тощо. Стосунки між ними охололи.
Аллу Горську було вбито 28 листопада 1970 року, як тоді багато хто вважав, за загадкових обставин. Олександр Валентинович Горський пережив єдину доньку на 13 років. Похований біля неї на Берковецькому кладовищі.
Пам’ять про Горських — батька й доньку — живе. Провулок Чеслава (Цеслава) Белінського у Києві, де у будинку № 10 з 1963-го мешкав Олександр Горський, було 2015 року названо іменем Алли Горської. А в лютому 2016-го в Олександрії на честь Олександра Горського було названо провулок.

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».