Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 05, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Субота, 04 Серпень 2018 09:26

Слово про українського музиканта

Rate this item
(0 votes)

Доля поставилася до нього безжалісно... З життя пішов він у самому розквіті творчих сил — всього 48 років судилося йому прожити. На жаль, уже 30 років немає його з нами...

Ім’я цієї людини назавжди вкарбоване золотими літерами в історію українського мистецтва. У музичній пресі 80-х Сергій Скринченко згадується як один із найталановитіших піаністів України.
Протягом 90-х рр. склалася славетна традиція проведення меморіальних концертів для вшанування пам’яті видатного піаніста. Ювілейному концерту з нагоди 60-річчя Сергія Скринченка, який відбувався 30 серпня 2000 року у Малому залі Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (далі — НМАУ), присвячена була передача Українського радіо.

70-річчя видатного митця вшанували 15 грудня 2010 року концертом педагогів кафедри спецфортепіано № 1 НМАУ.
Згодом пам’яті Сергія Скринченка та його педагога Володимира Нільсена був присвячений творчий вечір колег і друзів музиканта у приміщенні НМАУ, який проводила 11 жовтня 2015 року доцент Єлизавета Вознесенська.
Про нелегкий шлях у мистецтво майбутнього піаніста згадує професор Михайло Степаненко, який навчався разом із Сергієм Скринченком у музичній школі ім. М. В. Лисенка: «Жив у нестатках... Дитинство пройшло в окупаційному Києві... Талановита людина — чудовий слух, чудові музичні здібності...
Чим дитина після війни мала допомогти родині? Грав на акордеоні по піонерських таборах, де заробляв гроші для своєї родини. В той же час для нього музика була всім...»
Студентом консерваторії Сергій Скринченко став ще до закінчення школи. Саме тоді відбулася подія, що позначилася на всьому подальшому житті Сергія. Для творчого шляху артиста найважливішою віхою стала зустріч із Володимиром Нільсеном, професором Ленінградської консерваторії.
У Київській консерваторії професор Нільсен працював з 1955-го по 1962 рр., щомісяця виступаючи з концертами, ще й устигаючи проводити майстер-класи, які наче магнітом притягували до себе викладачів музичних навчальних закладів міста. Його візити до Києва незмінно ставали визначною культурною подією.
Роки наполегливої праці перетворили феноменально обдарованого юнака на справжнього майстра, митця з безмежними горизонтами виконавських можливостей.
У квітні 1960-го на Міжреспубліканському конкурсі піаністів у Львові Сергій Скринченко, ще студент ІІ курсу консерваторїї, отримує першу премію. Ось так, у 20 років, він увійшов до еліти української музики.
Успіху виступів піаніста сприяв ще його рідкісний артистизм. Усі, кому пощастило побачити Сергія Скринченка на сцені, неодмінно зазначали вміння спілкуватися з аудіторією та високий художній смак. Майже з перших хвилин піаніст захоплював зал силою свого таланту, і кожен розумів, що на сцені відбувається дещо визначне.
Дедалі його виконавський стиль набував довершенішої форми завдяки поглибленій роботі над колосальною кількістю музичних творів. Згодом мистецтво піаніста стає відомим у Швеції і Данії, Ісландїї й Шотландії та Німеччині.
Найбільш яскраво, на думку фахівців, високий рівень майстерності Сергія Скринченка виявився у виконанні «Гольдберг-варіацій» Й. С. Баха. Цей шедевр світового клавіру Йоганна Себастьяна, написаний ним для клавесина (з двома клавіатурами), ставить перед піаністом неймовірні перешкоди.
Але Сергій Скринченко з успіхом розв’язав усі проблеми, «...зумів відтворити інтонаційне багатство мелодики твору, метроритмічну різноманітність, тонке мереживо прикрас», на думку народного артиста України Олега Криштальського. Гра Сергія Скринченка в Лейпцигу у Вищій школі музики імені Ф. Мендельсона-Бартольді буквально приголомшила вибагливу німецьку професуру і надала піаністові дорогоцінну нагороду — медаль Й. С. Баха.
У цього піаніста був унікальний, просто фантастичний за обсягом репертуар! «...Неможливо перерахувати все те, що він грав, — згадував професор Нільсен, — мабуть, простіше було б назвати те, чого він не грав.... Він був справжнім музикантом-художником...»
Ось, наприклад, у сезоні 1974–1975 рр. він зіграв цикл історико-монографічних концертів, що складався з 10 програм і охоплював кілька століть від музичного бароко до творів сучасних майстрів.
Звертаючись до доробку визнаних класиків, він виконував не окремі п’єси, а сольні програми, що давало можливість простежити творчість того чи іншого автора у розвитку. У переліку визначних імен варто назвати хоча б Баха, Моцарта, Шопена, Ліста, Мусоргського та Чайковського.
Неодноразово критика відзначала самобутністъ інтерпретації української музики у виконанні Сергія Скринченка. На його афішах — прелюдії Ревуцького, соната і варіації Кирейка, «Картини російських живописців» I. Шамо, прелюдії і фуги Скорика, твори Сільванського, Іщенка, Степаненка.
I все ж, незважаючи на такий широкий репертуарний діапазон, найбільше вабила його музика романтиків. Зворушлива натхненність і трагедійний підтекст відчувалися в інтерпретації Шопена й Шуберта, Шумана і Брамса.
На думку фахівців, 80-і рр. набули для Сергія Скринченка особливого значення: його мистецтво, виконавська майстерність вийшли на якісно новий рівень. Його концерти проходили з неймовірним успіхом, як і той, що відбувся 13 жовтня 1988 року у Колонному залі ім. М. В. Лисенка Національної філармонії України.
Але ніхто й думки не мав, що цей концерт останній...
Саме тут і відбулося прощання шанувальників музики з видатним піаністом.
Не відтворити вже дивовижний світ концертів Сергія Скринченка. Назавжди чимало втрачено з його виконавської спадщини, тому що професійного запису його концертів 80-х років так ніхто й не виконав. Проте досить значний доробок усе ж існує.
Гідним пам’ятником піаністові було б видання альбому компакт-дисків на основі записів, розшуканих у фондах Українського радіо. Сюди могли б увійти записи, виконані свого часу відомим майстром звукорежисури Українського радіо Л. А. Бильчинським (усього п’ять годин звучання).
...Його не спокушували принади легкого успіху. Він був відданий своїм творчим ідеалам та понад усе своє недовге життя прагнув до правди у мистецтві. Мабуть, пам’ятав слова Чехова, його заклик до колег із творчого цеху: «Можна збрехати у коханні, політиці, медицині, ...можна ввести в оману людей та й самого Господа Бога, але в мистецтві обдурити неможливо!»

Володимир СКРИНЧЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».