Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Серпень 15, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 18 Сiчень 2018 19:39

Таємниці золотоворітської, 7

Rate this item
(0 votes)

Зо­ло­то­во­ріт­ська, 7... За цією ад­ре­сою пе­ре­бу­ває Га­лу­зе­вий дер­жав­ний ар­хів СБУ. Які та­єм­ни­ці він збе­рі­гає і чи мо­же прос­та лю­ди­на з ни­ми озна­йо­ми­тись? Як з’ясу­ва­ти до­лю ді­да чи пра­ді­да, яких за­бра­ли по­се­ред но­чі і їх­ні слі­ди за­гу­би­ли­ся на Ко­ли­мі чи у під­ва­лах НКВС? На ці та ін­ші не менш зло­бо­ден­ні за­пи­тан­ня ми по­про­си­ли від­по­віс­ти ди­рек­то­ра ар­хі­ву Ан­дрія Ко­гу­та.

— Матеріали нашого архіву охоплюють період від 1918 року, коли була створена ЧК, і до останніх днів існування Радянського Союзу, — говорить Андрій Андрійович. — У нашому розпорядженні близько 800 тисяч справ, з яких близько 250 тисяч зберігається у Києві, а решта — у регіонах.
Вони стосуються різних за статусом людей, подій, різняться за обсягом. Справа на одну людину може складатися від одного до десятків томів, а колективні, у яких фігурують десятки громадян, складаються з декількох аркушів.
Найбільший масив архіву — кримінальні справи на репресованих у 1920–1980 роках діячів української культури, політиків. Зокрема, у Києві їх зберігається на понад 100 тис. осіб. Це, наприклад, справи Юрія Тютюнника, Сергія Єфремова, Миколи Куліша, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола та їхніх однодумців.
Одним із таких вражаючих прикладів є справа під шифром «Весна». Вона складається з 3449 томів і по ній проходять тисячі осіб, як правило, військових командирів РСЧА, які були так званими колишніми людьми. Тобто вони розпочинали службу ще в царській армії. 328 основних фігурантів цієї справи були засуджені до смертної кари або різних строків ув’язнення.
Поштовхом для початку справи став приватний лист, перлюстрований особливим відділом 21-ї дивізії, що дислокувалася в Сибіру. На думку чекістів, він носив виразний «антирадянський характер» та начебто свідчив про існування в Конотопській окрузі повстанської організації. Ця найбільша справа нашого архіву є яскравим свідченням репресій більшовицького режиму проти Червоної армії.
— Ска­жіть, па­не Ан­дрію, на­пе­ре­до­дні роз­па­ду Ра­дян­сько­го Со­юзу до Мос­кви ба­га­то ви­вез­ли до­ку­мен­тів, які про­ли­ва­ють світ­ло на ді­яль­ність ка­раль­них ор­га­нів?
— У середині 80-х років, з початком демократичних перетворень у СРСР, чекісти неофіційно аналізували весь цей процес, намагаючись передбачити фінал. Коли ці перетворення почали супроводжуватись у деяких республіках хаосом, відкритими виступами проти Компартії, дійшли висновків, що для них вони можуть закінчитися погано.
Можливо, у зв’язку з цим у 1990 році було видано наказ № 00150, який зобов’язував чекістів провести чистку архівів, що й було зроблено. До речі, чистки архівів проводились і раніше.
sprava— Які са­ме з них бу­ли по­чи­ще­ні?
— Насамперед ті, які компроментували саме керівництво СРСР, а також людей, які користувалися у суспільстві моральним авторитетом, а насправді жили подвійним життям, співпрацюючи з КДБ. Це, зокрема, стосувалося деяких представників наукових кіл, творчої інтелігенції, церкви тощо. Загалом, чим ближче до сучасності — тим менше документів.
— Ва­ше став­лен­ня до про­по­зи­цій окре­мих по­лі­ти­ків, гро­мад­ських ді­ячів роз­шиф­ру­ва­ти іме­на тих, хто пи­сав до­но­си на сво­їх ко­лег, су­сі­дів? В де­яких кра­їнах Схід­ної і Цен­траль­ної Єв­ро­пи, Бал­тії це зро­би­ли...
— Спочатку потрібно ці імена знати.
— Вам як го­лов­но­му ар­хі­ва­рі­усу СБУ во­ни ві­до­мі? При­най­мні — за ба­жан­ня — мо­же­те діз­на­тись, хто й на ко­го «сту­кав»?..
— До нас часто звертаються з проханням надати списки агентів чи сексотів. Мушу розчарувати, але таких списків не існує. Для того щоб установити, чи та або інша особа співпрацювала з органами, потрібно провести історичне дослідження. І тут перш за все важливо розуміти, що кожен випадок може бути і, скоріше за все, буде унікальним. Часто агентами ставали не по своїй волі, а радше навпаки.
Також важливо дослідити, які були результати діяльності того чи іншого сексота. З тих справ, які я бачив, непоодинокими випадками є, коли замість того щоб когось здавати, вони, навпаки, намагалися вигородити. Крім того, можна зустріти справи, коли звичайні громадяни, ніякі не агенти, писали доноси на своїх сусідів та рідних. Це непросте питання, яке потребує вдумливого та комплексного підходу.
— Чи мож­на сьо­го­дні на­щад­кам ре­пре­со­ва­них, чиї слі­ди за­гу­би­лись у не­трях ЧК — НКВС — МДБ — КДБ, спро­бу­ва­ти з’ясу­ва­ти їх­ню до­лю?
— Звичайно: весь механізм цих пошуків якраз і виписаний у вищезгаданому законі. Для цього потрібно надіслати листа звичайною чи електронною поштою на адресу Галузевого архіву СБУ у Києві. На сайті СБУ є зразки таких звернень.
У листі зазначають прізвище, ім’я, по батькові, дату й місце народження людини. Бажано назвати, якщо відомі, дату й місце арешту, де проживала перед арештом: будь-яка інформація, навіть другорядна на перший погляд, може допомогти у пошуку архівних документів. Якщо вони збереглися, ми запросимо вас для ознайомлення з ними.
До речі, якщо людина зазнала так званого розкуркулення чи депортації, то слід звертатися до архіву МВС і його регіональних відділень. У нас зберігаються справи, як правило, за політичними статтями. Крім того, на початку 1990-х справи про реабілітованих почали передавати в державні архіви. Туди ж потрапили справи остарбайтерів, тих, хто був у німецькому полоні і кого не судили за кримінальними статтями. Тому з цими питаннями треба звертатися в обласні держархіви чи у центральний архів.
161103122814 sbu archive 1 624x415 sbuarchive nocredit— Час­то звер­таю­ть­ся до вас з про­хан­ням по­спри­яти у з’ясу­ван­ні до­лі близь­кої лю­ди­ни?
— Останнім часом таких звернень побільшало. Якщо, скажімо, у 2015 році їх було понад 3100, то у першій половині 2017-го — понад 1700. Найбільше до нас звертаються родичі, більш ніж половина від усіх звернень, які шукають інформацію про своїх рідних, третина — науковці, решта — запити від громадських та державних організацій.
До речі, раніше існували обмеження на поширення інформації про нереабілітованих осіб. Сьогодні їх немає і якщо людину в силу тих чи інших обставин не реабілітували, документи, які її стосуються, можна отримати і дізнатися, що з нею трапилося.
Наведу такий приклад. Якось до Києва приїхала 91-річна Казимира Чайковська — громадянка Австралії, колишня киянка. Мета — знайти інформацію про родичів, зокрема про батька. Вона прийшла до нас, залишила звернення. Нам пощастило, що ці документи були безпосередньо у нас, і ми оперативно їх знайшли. Наступного дня ми передали їй копії справи про її батька Юліана Чайковського, якого заарештували ще в 1920-х роках.
Його історія виявилася насправді дивовижною. Колишній військовий австро-угорської армії Юліан Чайковський з 1915-го по 1919 роки перебував у Сибіру. Неодноразово заарештовувався, коли намагався доїхати до рідного містечка Сторожинець (Чернівецька область). Сидів у в’язницях у Бендерах, Івано-Франківську, Львові. Відбував покарання на Соловках за підозрою в шпигунстві для Польщі і Румунії.
Після приїхав до Києва, де одружився, а в 1930-х роках його знову заарештували. З цього моменту дані про нього губляться. Ми, власне, знайшли слідчу справу і матеріали допиту Юліана Чайковського, проведені працівниками ЧК в Одесі у 1921 році.
— А як вчи­ни­те сто­сов­но лю­дей, кот­рі не ба­жа­ють опри­люд­нен­ня ін­фор­ма­ції, яка їх сто­сує­ть­ся?
— Усе залежить від конкретного випадку: якщо є на це правові підстави, то ця інформація далі архіву не вийде.
— Остан­нім ча­сом, осо­бли­во на­пе­ре­до­дні 9 трав­ня, ро­сій­ські мас-ме­діа ши­ро­ко ти­ра­жу­ють дум­ку про тіс­ну спів­пра­цю укра­їн­ців з ні­мець­ки­ми оку­пан­та­ми, мов­ляв, ук­ра­їн­ські по­лі­цаї роз­стрі­лю­ва­ли вій­сь­ко­во­по­ло­не­них, єв­ре­їв у Ба­би­но­му Яру. Чи є у ва­шо­му роз­по­ря­джен­ні до­ку­мен­ти, здат­ні спрос­ту­ва­ти чи під­твер­ди­ти по­діб­ні твер­джен­ня?
— Нагадаю, що в роки Другої світової війни німці створювали допоміжні поліцейські підрозділи в усіх окупованих країнах і республіках колишнього СРСР, в тому числі в Росії. Україна, звісно, теж не стала винятком. Окупанти набирали поліцаїв серед військовополонених, серед місцевого населення, а не лише виключно українців. Тож серед них були й росіяни, білоруси, представники інших національностей, які проживали тоді на теренах СРСР.
Йшли в поліцію не лише «колишні петлюрівці і буржуазні націоналісти», як це стверджувала протягом десятиліть більшовицька пропаганда, а й представники радянської влади. Наприклад, вчорашні міліціонери. Відомі випадки, коли деякі з них втікали до партизанських загонів, потім вливалися до лав Червоної армії і навіть отримували бойові нагороди!..
— Сьо­го­дні чи­ма­ло пуб­лі­ка­цій при­свя­че­но не­прос­тим ук­ра­їн­сько-поль­ським від­но­си­нам у ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни і у піс­ля­во­єн­ний час. А що ка­жуть з цьо­го при­во­ду до­ку­мен­ти?
— Точки зору на одні і ті ж події польських і українських істориків, політиків часто діаметрально протилежні. Ми звинувачуємо поляків у нищенні українців. А вони — нас. Документи, що є у нашому розпорядженні, свідчать, що це була кривава трагедія, коли сьогодні поляки вбивали українців, завтра українці вбивали поляків, а післязавтра все повторювалося. Над з’ясуванням фактів мають працювати історики двох країн, а не політики, які намагаються здобути на цій трагічній темі політичні дивіденди.
— На бу­дів­лі На­ціо­наль­но­го ар­хі­ву США ви­кар­бу­ва­но: «Де­мо­кра­тія по­чи­нає­ть­ся тут». Під ци­ми сло­ва­ми слід ро­зу­мі­ти те, що віль­ний до­ступ до ін­фор­ма­ції сприяє де­мо­кра­тич­но­му роз­вит­ку кра­їни і су­спіль­ства. Ска­жіть, будь лас­ка, зви­чай­ний ук­раї­нець мо­же озна­йо­ми­тись із будь-якою спра­вою з май­же міль­йо­на, що збе­рі­гаю­ть­ся в ар­хі­ві СБУ?
— Зараз є повний доступ майже до всіх справ, що у нас зберігаються. Триває оцифровка архівних документів. Нині в «цифрі» доступно лише 5%, але ця кількість постійно зростає. В нашому читальному залі ви можете ознайомитися з електронними копіями документів, фотознімків з історії каральних органів і їх «підопічних». А також з матеріалами, які відображають трагедію Голодомору 1932–1933 років, діяльність УПА, дисидентський рух в Українській РСР тощо.
— Чин­ним за­ко­но­дав­ством пе­ред­ба­че­но ство­рен­ня Га­лу­зе­во­го ар­хі­ву Ук­ра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’­яті і пе­ре­да­чу до ньо­го до­ку­мен­тів, які сьо­го­дні збе­рі­гаю­ть­ся в ар­хі­вах СБУ і МВС. Як про­су­ває­ть­ся ця ро­бо­та?
— СБУ на виконання Закону «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» розпочала підготовку архівних фондів СБУ для передачі їх до архіву Інституту національної пам’яті.
Документи репресивних органів будуть відкритими і їх буде передано до Українського інституту національної пам’яті. Інформація про масові порушення прав людини, репресії та злочини комуністичного режиму буде відкрита. Це один із ключових запобіжників, щоб тоталітарні практики та методи не повторилися більше ніколи.
— Ска­жіть, па­не Ан­дрію, чи є сьо­го­дні в ар­хі­ві СБУ до­ку­мен­ти, які сто­сую­ть­ся ра­дян­сько­го ми­ну­ло­го і до­сі за­ли­шаю­ть­ся за­сек­ре­че­ни­ми?
— Згідно з чинним законодавством усі документи періоду 1917–1991 років, що висвітлюють діяльність ЧК — ДПУ — НКВС — МДБ — КДБ, з 21 травня 2015 року є відкритими. Для кожного громадянина України. Але разом із тим окремі з них усе ж залишаються таємними.
Справа у тому, що за часів Януковича низку документів було засекречено вже під українським грифом «Таємно» або «Цілком таємно». Стосовно них потрібно провести процедуру розсекречення, що ми й робимо. Але в силу певних процедур процес цей є тривалим. Врешті-решт, українці отримають і до них доступ.
— Дя­кую, па­не Ан­дрію, за ці­ка­ву і зміс­тов­ну роз­мо­ву.

Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ,
фото надано автором

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».