На жаль, два ро­ки то­му по­лі­омі­єліт за­ві­тав на те­ре­ни Ук­раї­ни. Два ви­пад­ки цир­ку­лю­ючо­го вак­ци­но-спо­рід­не­но­го по­лі­ові­ру­су бу­ли під­твер­дже­ні у За­кар­пат­ській об­лас­ті.
Ці двоє ді­тей, один ві­ком чо­ти­ри ро­ки та дру­гий ві­ком 10 мі­ся­ців, не прой­шли вак­ци­на­ції про­ти по­лі­омі­єлі­ту і бу­ли па­ра­лі­зо­ва­ні піс­ля кон­так­ту з ві­ру­сом.
Чи мож­ли­ва за­гроз­ли­ва си­ту­ація з по­лі­омі­єлі­том у на­шій кра­їні сьо­го­дні? Чим не­без­печ­на ця не­ду­га? Як ді­яти, аби во­на не ма­ла шан­сів на на­ших те­ре­нах? Про це та ін­ше ми роз­пи­та­ли фа­хів­ця — лі­ка­ря-ін­фек­ціо­ніс­та Гри­го­рія ПАВ­ЛО­ВА.

— Поліомієліт — гостре інфекційне захворювання, яке належить до групи вірусів, що викликають ураження нервової системи. Ця хвороба може викликати параліч усього за кілька годин, і в деяких випадках підсумок буває летальним.
— Як роз­ви­ває­ть­ся по­лі­омі­єліт?
— Вірус потрапляє на слизову оболонку носоглотки, у боротьбу з ним вступає перший бар’єр нашої імунної системи — мигдалини (лімфатичне глоткове кільце).
Потім він проникає у кишечник, регіональні лімфатичні вузли і, врешті-решт, у кров. Далі через кров потрапляє до центральної нервової системи і поступово починає її руйнувати.
Найбільший удар отримують рухові клітини передніх рогів спинного мозку і ядра черепно-мозкових нервів. Для повного паралічу досить загибелі лише чверті від усієї кількості клітин спинного мозку.
Вірус поліомієліту стійкий у зовнішньому середовищі, не піддається заморожуванню і висушуванню. Однак гине при кип’ятінні, під впливом ультрафіолетового випромінювання і дезінфікуючих засобів.
— А як мож­на за­хво­рі­ти на цю страш­ну хво­ро­бу?
— Джерело інфекції — людина, яка хворіє або є переносником вірусу. Спосіб передачі — фекально-оральний. Тобто через фекалії і слину, а також через заражену їжу і воду.
Заразитися досить легко, якщо просто не помити рук або з’їсти немиті овочі, фрукти. Так само існує побутовий механізм передачі, але це досить рідкісне явище. Також переносниками вірусу можуть бути мухи і таргани. Захворювання має сезонний характер, частіше виникає в літньо-осінні місяці.
Більш схильні до цього захворювання діти віком від 6 місяців до 5 років.
— Як про­яв­ляє­ть­ся ця не­ду­га?
— Інкубаційний період частіше становить 7–14 днів. Існує багато форм поліомієліту, що мають свої типові клінічні прояви. Найпоширеніші симптоми недуги такі: загальна слабкість, нездужання, втрата апетиту, підвищення температури тіла до 40°С, нудота, блювота, головний біль різної інтенсивності, ригідність м’язів потилиці. При важких формах розвиваються парези і паралічі.
— А як про­во­дить­ся діа­гно­сти­ка за­хво­рю­ван­ня?
— Діагноз установлюється на підставі клінічної симптоматики (менінгеальні симптоми, слабкість окремих м’язових груп, ослаблення сухожильних рефлексів), епідеміологічних передумов (наявність поліомієліту в оточенні пацієнта, літній час) і даних лабораторного дослідження.
Йдеться про виділення вірусу на культурах тканин, РЗК — реакцію зв’язування комплементу, тобто групи сироваткових білків. Електроміографія (діагностика біоелектричних потенціалів у м’язі при скороченні м’язових волокон) підтверджує ураження на рівні передніх рогів спинного мозку.
— Як слід лі­ку­ва­ти хво­рих на по­лі­омі­єліт?
— Будь-якого специфічного противірусного лікування не існує. Хворого доставляють у стаціонар, де він перебуває 40 днів. Далі проводять симптоматичне лікування: жарознижуючі, заспокійливі препарати, масажі, правильний догляд за нерухомими кінцівками.
— Чи іс­нує про­фі­лак­ти­ка по­лі­омі­єлі­ту?
— Так. Захистити людину від поліомієліту може тільки вакцинація. Існують два види вакцин: інактивована і жива. Інактивовану вакцину вводять трикратно внутрішньом’язово, вона сприяє виробленню специфічного гуморального імунітету, застосовується дітям з тримісячного віку.
Жива вакцина складається з живого ослабленого вірусу, її вводять перорально, тобто капають на язик. Застосовується вона з 1,5 року діткам за певною схемою.
Введення будь-якої вакцини може супроводжуватись як місцевою, так і загальною реакцією організму. Цього не варто боятись, але контроль стану дитини потрібен.
Місцева реакція — це припухлість у місці ін’єкції, набряклість, іноді хворобливість. Найчастіше вона не вимагає додаткового втручання і лікування. Самостійно минає за 2–3 доби після вакцинації.
Загальна реакція організму характеризується інтоксикацією, підвищенням температури, примхливістю дитини, порушенням сну, іноді болем у м’язах. Батьки повинні бути готові до цього і знати, як правильно реагувати у будь-якій ситуації. Для цього обов’язково розпитайте про чіткі рекомендації з догляду за дитиною після вакцинації.
— Чи по­тріб­но ро­би­ти щеп­лен­ня ди­ти­ні, яка пе­ре­бу­ває на груд­но­му ви­го­до­ву­ван­ні?
— Так, потрібно. Хоча грудне вигодовування є надзвичайно важливим та корисним для здоров’я маляти, але материнське молоко не захищає дитини від поліомієліту.
— А чи мож­на вак­ци­ну­ва­ти ді­тей із хро­ніч­ни­ми за­хво­рю­ван­ня­ми?
— Так. Дуже важливо забезпечити вакцинацію дітей із хронічними захворюваннями, оскільки вони більш вразливі до інфекцій.
Дійсні протипоказання до щеплення від поліомієліту — це надзвичайно рідкісне явище. Їх може визначити лише лікар. Протипоказання на строк, більший за два тижні, може визначити тільки імунологічна комісія.
— А чо­му так важ­ли­во, щоб усі ді­ти прой­шли вак­ци­на­цію?
— Якщо достатня кількість людей у країні є вакцинованими, а це понад 95% популяції, то розповсюдження вірусу припиняється за будь-яких умов. І навпаки, якщо у країні діти залишаються невакцинованими, це може призвести до поширення вірусу та нових випадків захворювання.
— Тож чи за­гро­жує по­лі­омі­єліт Ук­раї­ні та ін­шим дер­жа­вам?
— На жаль, так. Спалах поліомієліту в Україні, як і будь-де, у час глобальних подорожей та комунікацій становить міжнародний ризик. Допоки поліомієліт на планеті не ліквідовано, завжди залишається небезпека його нових спалахів. Будьмо пильними й відповідальними.