— Загальна вага мікроорганізмів у тілі людини становить близько 2 кілограми. У мікрофлорі — більш як 400 видів бактерій. Мікроорганізми забезпечують нормальний газообмін у кишечнику, сприяють оновленню клітин його слизової оболонки, синтезують вітаміни, підвищують активність кишкових ферментів, очищають організм від токсинів, стимулюють роботу лімфоїдних клітин кишечника, які продукують речовини, що захищають нас від інфекцій.
Цікава здатність кишкової мікрофлори довгожителів «впадати у дитинство», тобто змінювати свій склад так, що більша частина біоценозу у цих людей представлена біфідобактеріями. Важко сказати, чи відбувається це у зв’язку зі старінням або навпаки, збереження такої флори є однією з можливих причин довголіття.
Однією з найважливіших властивостей кишкової мікрофлори є її антагоністичні стосунки з патогенними мікроорганізмами, що є важливим моментом запобігання різним захворюванням.
Існує ще один цікавий напрям вивчення впливу кишкової флори на функції головного мозку. Як засвідчують дослідження, порушення пізнавальної функції (зниження працездатності, пам’яті, уваги, емоційні порушення тощо) можуть бути спровоковані порушеннями кількісного та якісного складу мікрофлори, оскільки «чужі» мікроорганізми починають виділяти речовини, які токсично впливають на мозок.
— То що ж та­ке «дис­бак­те­рі­оз ки­шеч­ни­ка»?
— Дисбактеріоз — це зміна складу і кількісних співвідношень мікрофлори, яка в нормі заселяє органи, сполучені з навколишнім середовищем (наприклад, верхні дихальні шляхи, кишечник), і шкіру людини.
Із життєдіяльністю мікрофлори пов’язані: фізіологічний статус організму і стан його неспецифічних захисних сил.
Дисбактеріоз кишечника — велика і ще мало вивчена проблема сучасної колопроктології. Як відомо, у новонародженого шлунково-кишковий тракт стерильний, і протягом кількох годин після народження починається його заселення штамами стрептококів та кишкової палички. Через добу у кишечнику немовляти вже можна виявити анаеробні лактобацили й ентерококи, а десь від десятого дня життя посилено розмножуються бактероїди і загалом десь через місяць встановлюється стабільний і водночас індивідуальний мікробний ценоз.
Термін «дисбактеріоз» умовно можна поділити на «синдром товстокишкового дисбіозу» і окремо — «синдром тонкокишкового дисбіозу», але на практиці важливо знати, що різні порушення балансу мікробної флори кишечника можуть обумовити загострення коліту.
При дисбактеріозі можуть зникати деякі представники нормальної мікрофлори (біфідобактерії, молочнокислі і кишкові палички тощо) і з’являтися мікроорганізми, що рідко зустрічаються (грибки роду кандида, стафілококи, протеї, синьогнійна паличка тощо). При цьому спостерігаються різні виражені місцеві запальні процеси, а при різкому ослабленні опірності організму може розвинутися генералізована форма ендогенної інфекції — аж до сепсису. Дисбактеріоз є важливою ланкою патогенезу низки захворювань органів травлення, дихальних шляхів та шкіри, що впливає на перебіг і підсумок хвороби. Часто такі захворювання вимагають спеціального лікування.
— Які ж при­чи­ни ви­ник­нен­ня дис­бак­те­ріо­зу?
— Причин дисбактеріозу може бути кілька. Це — гіпо- та ахлоргідрія шлунку (понижений вміст або відсутність соляної кислоти у шлунковому соку), різні види непрохідності кишечника, хронічний панкреатит, імунодефіцит, зрештою.
Причиною може стати й безконтрольне застосування антибіотиків, що призводить до загибелі значної частини представників нормальної мікрофлори, чутливих до препарату, і розмноження стійкої до нього мікрофлори, в тому числі патогенної та умовно-патогенної. Спровокувати дисбактеріоз можуть і порушення харчування, вживання алкоголю.
— Які симп­то­ми за­хво­рю­ван­ня?
— Клінічний синдром дисбактеріозу складається з чотирьох основних ознак: пронос, стеаторея (жирні випорожнення), втрата ваги й анемія.
— Як про­во­дять діа­гно­сти­ку за­хво­рю­ван­ня?
— Насамперед, необхідно зробити ендоскопічне або рентгенологічне дослідження всього товстого кишківника, щоб не пропустити поліпи, поліпоз або рак цієї локалізації. Пухлинні процеси, що часто уражують товстий кишечник, можуть проявлятися, зокрема, болями у животі, нестійкими випорожненнями (чергування запорів і проносів), здуттям живота, втратою ваги, анемією, тобто симптомами, які начебто вказують на наявність дисбактеріозу.
Зазвичай, для діагностики дисбактеріозу роблять посів калу на флору. Для більш точної діагностики можуть застосовуватися інші методи та спеціальні дослідження.
— Які лі­ку­валь­ні за­хо­ди не­об­хід­но про­во­ди­ти при дис­бак­те­ріо­зі?
— Дисбактеріоз часто пов’язаний із порушеннями моторики кишечника, синдромом подразненого кишечника, психоемоційними розладами, тому в багатьох випадках лікування дисбактеріозу має бути комплексним. Важливими складовими лікування є: суворе дотримання дієти й нормалізація моторики травної трубки. Також важливо домогтися нормалізації кишкової флори бактеріальними препаратами, оскільки антибіотикотерапія в багатьох випадках тільки посилює дисбактеріоз. Однак призначення тетрацикліну й інших антибіотиків має широке застосування, хоча й під суворим контролем чутливості до них мікрофлори, що висівається.
Не зашкодить і консультація у психотерапевта, адже дисбактеріоз і синдром подразненого кишечника зустрічається у 10–20 відсотків дорослих людей і чітко простежується його зв’язок із психоемоційною сферою, тобто з особливостями особистості. У 75 відсотків хворих виявляються астенія, депресія, анорексія, канцерофобія... Слід пам’ятати, що при обстеженні таких хворих, насамперед, необхідно виключити органічні ураження травного тракту, виконавши проксимальну і дистальну ендоскопію, краще з біопсією.
— У чо­му по­ля­гає про­фі­лак­ти­ка дис­бак­те­ріо­зу?
— Профілактика дисбактеріозу полягає в роз’ясненні неприпустимості необґрунтованого і безконтрольного використання будь-яких антибактеріальних препаратів, у проведенні загальнозміцнювальної терапії і забезпеченні повноцінного харчування для ослаблених людей.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ