Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) проголосило настання золотої ери газу як найбільш екологічно чистого з викопних видів палива та такого, що спричиняє мінімальні викиди СО2. Водночас на тлі порівняно високих цін на вуглеводні та суттєвих затрат на отримання енергії з відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) зростає увага до нових способів використання вугілля та ядерного палива задля отримання електроенергії та тепла.
Посилюється міжпаливна конкуренція. Зростає видобуток нетрадиційних вуглеводнів, які збільшують конкуренцію на ринках традиційних палив. Електрична енергія через свою універсальність та мобільність користується зростаючим попитом. Революційні технологічні новації очікуються на транспорті. Попереду — в найближчі десятиліття — період трансформації його значної частини на основі двигуна внутрішнього згоряння на беземісійний екологічно чистий електротранспорт.
Тож зростаюча конкуренція на світових енергетичних ринках відкриває ширші можливості для України щодо вибору джерел і шляхів постачання первинних енергоресурсів і в перспективі зменшення емісії СО2. Водночас породжуються нові виклики, пов’язані з намірами третіх сторін нав’язати відмінні від регіональних (європейських) правила гри.
Євросоюз — важливий гравець на європейському і світовому енергетичному ринку. Однак залишається досить вразливим до дії різних чинників, насамперед це стосується енергетичної залежності. Результатом цього є постійний процес нівелювання активності ЄС як повноправного гравця в енергетичних відносинах на загальноєвропейському рівні. Конкурентний та ліквідний європейський ринок енергоресурсів запобігає зловживанням із боку постачальників.
Розвинений механізм торгів на спотовому ринку дозволяє його учасникам знаходити ефективні рішення для розв’язання короткострокових завдань енергобезпеки щодо закупівлі необхідних обсягів нафти та вугілля. Цей досвід поширюється на торгівлю природним газом, у тому числі скрапленого, та торгівлю електроенергією, гарантування вільних пропускних потужностей газопроводів, терміналів скрапленого газу та ЛЕП.
Стратегічний курс
Україні, підкреслюють експерти, необхідно долучитися до ринку ЄС на основі свого членства в Договорі про заснування Енергетичного Співтовариства. Зволікання нашої країни з імплементацією європейських правил чи їх неадекватне впровадження може призвести до самоізоляції нашого енергоринку від енергопростору ЄС із серйозними негативними довгостроковими наслідками.
Поширення європейських енергостандартів на українське законодавство може суттєво підвищити опірність нашої країни до спроб політизувати міжнародні відносини у сфері енергетики, а долучення до загальноєвропейського ринку зменшить непрозорість внутрішніх енергетичних ринків.
Стратегічним для України, зазначають експерти, є сценарій виведення країни на рівень енергетичної самодостатності до 2030 року (у випадку успіху проектів розробки покладів природного газу з нетрадиційних джерел), енергетичної незалежності до 2025 року (за рахунок енергозаощадження та максимальної диверсифікації постачання первинних енергоресурсів).
Враховуючи членство України у Договорі про заснування Енергетичного Співтовариства, відповідні положення Угоди про асоціацію з ЄС, у фокусі уваги має бути завдання трансформації нормативно-правової бази, регуляторного середовища, функціонального призначення енергетичної інфраструктури.
Реформа національних регуляторів відповідно до законодавства ЄС, зобов’язань України в рамках членства в Договорі про заснування Енергетичного Співтовариства та кращих практик ЄС має створити фундамент для трансформації енергосектора, аби він не тільки став запорукою енергобезпеки країни, але й надавав приклад ефективного енергозберігаючого виробництва і споживання.
Традиційно з радянських часів газо- та нафтотранспортна система, електроенергетичні мережі переважно були і продовжують лишатися технологічною ланкою колишньої радянської енергетичної інфраструктури, зорієнтованої на експорт енергоресурсів із Росії. У результаті системної трансформації вона повинна стати гнучким інструментом системи енергобезпеки України, а також базисом надійного енергозабезпечення споживачів, ланкою системи безпеки постачань до ЄС зі східного напрямку, якщо такі постачання збережуться у подальшому.
Гарантувати енергонезалежність України має створення стратегічних резервів, диверсифікація джерел і шляхів постачання енергоресурсів, а також зниження енергоємності ВВП до 2020 року на 20% порівняно з 2012-м. І створення конкурентних, прозорих ринків електроенергії, тепла, газу, нафти та нафтопродуктів, вугілля з урахуванням чинника зовнішньої агресії.
Не варто забувати й про оптимізацію енергетичного балансу за критеріями ефективності та результативності і про забезпечення надійного функціонування енергетичної інфраструктури, у тому числі захист критичних об’єктів. Крім того, про інвестиційну привабливість (залучення інвестицій), удосконалення законодавства, що регулює діяльність енергосектора з урахуванням вимог ЄС про підготовку кадрів та науково-технічне забезпечення.
Цілі і завдання
Здійснення ефективної енергетичної політики потребує політичної волі, професійного планування та впровадження ґрунтовного аналізу, якісної статистики, громадського діалогу, постійного моніторингу індикаторів прогресу, підкреслюють експерти. Для того щоб вчасно виконати ці завдання, необхідно вдосконалювати правову, інституційну інфраструктуру. Це слід зробити впродовж найближчих двох років — до 2017-го.
А з 2017 року до 2020-го треба максимально зосередитися на розвитку ринків та інвестиціях в інфраструктуру. Головний акцент — на завершення практичної фази розвитку ринку: усунення перехресного субсидування, нарощування ліквідності ринку й активної конкуренції у виробництві, торгівлі та постачанні енергії.
Традиційно у структурі споживання первинних енергоресурсів надзвичайно висока частка природного газу в загальному первинному постачанні енергії (ЗППЕ). Вона у 2012 році сягала 34,8%. Оптимізація ЗППЕ з орієнтацією на її зменшення має стати одним із постійних завдань уряду під час реформ енергосектора, кажуть експерти.
Важливо не тільки зберегти наявну динаміку скорочення частки споживання газу в ЗППЕ (впродовж 2000–2012 років вона скоротилась із 44% до 34,8%), але й стимулювати її подальше скорочення до рівня, близького до середньоєвропейського — 24% у 2025 році. Завдання на 2020 рік — зменшення частки газу в ЗППЕ мінімум на 5% порівняно з 2012-м завдяки зростанню часток відновлювальних джерел енергії та атомної енергії.
Вразливі енергозони
Прогноз ЗППЕ до 2020 року показує, що вугілля (34,4%), газ (28,7%) та атомна енергія (21,7%) залишаться головними його складовими. Але вугільний сектор в Україні є збитковим, технологічно відсталим, частина шахт та їх інфраструктура зруйновані, у ньому процвітають копанки. Хоча прогнозні запаси вугілля в Україні становлять 117,5 млрд т, у тому числі розвідані запаси — 56 млрд т.
Упродовж останніх 15 років рівень видобутку вугілля залишався практично незмінним — у діапазоні 72–83 млн т рядового вугілля на рік. До початку військових дій на території Донецької та Луганської областей вугільна промисловість повністю задовольняла попит ТЕС, теплоцентралей, населення та інших споживачів. Лише в коксохімічному виробництві є потреба в імпорті окремих марок за якісними показниками.
Але складними є умови видобування вугілля — глибоке залягання пластів, їх мала товщина, висока вибухонебезпечність (високий вміст метану — близько 90% шахт, інші несприятливі геологічні умови). Наш вуглеводневий сектор залежить від Росії, трубопровідні системи зношені, у ньому втрачена частина активів, запасів вуглеводнів та перспектив видобутку (Чорноморський шельф).
У цьому секторі домінують впливи олігархічних груп, немає ринкового середовища, у тому числі економічно обґрунтованих мережевих тарифів і ринково-орієнтованого ціноутворення на енергоресурси, що не відображають витрат. Немає й адекватної політичної та фінансової незалежності національного регулятора (НКРЕКП). В електроенергетичному секторі домінує застаріла, недостатньо ефективна інфраструктура, висока ринкова концентрація (монополізм) разом із непрозорою системою перехресного субсидування.
Немає й платформ для конкурентних форм торгівлі, порівняно низькі регульовані ціни, які не створюють справжніх цінових сигналів і стимулів для інвестицій. Недостатня й нормативно-правова база, висока енергоємність і низька енергоефективність. Атомна енергетика паливно та технологічно залежить від Росії, має занижені тарифи на електроенергію через субсидування приватної теплоенергетики. На часі й виведення з експлуатації частин генеруючих потужностей.
У теплоенергетиці зношені основні фонди, домінують впливи окремих олігархів, частково зруйновані об’єкти генерації та інфраструктури. Енергетика ВДЕ втратила частину активів вітро- та сонячної енергетики у Криму. У ній незбалансований розвиток, недостатньо маневрових потужностей, завищені тарифи. Загальними ж проблемами для енергосектора залишається непрозорість та високий рівень корупції.
Втрата частини енергоактивів через анексію Криму та нанесення шкоди об’єктам енергетичної інфраструктури через війну на сході є додатковими обтяжуючими чинниками в енергозабезпеченні країни. Через те що енергоресурси (газ) стали одним з інструментів ведення гібридної війни проти України, а енергетична інфраструктура (трубопроводи, шахти, енергогенеруючі потужності) — об’єктами ураження, необхідно відпрацювати комплекс заходів для мінімізації негативних наслідків, кажуть експерти.
Важливим є й перегляд контрактів із постачань російського газу в Україну, їх асиметрія надає можливість фінансово послаблювати державу та зберігати її газову залежність.
Пріоритети
Пріоритетом для влади, вважають експерти, повинно стати формування енергетичного суспільства, яке б розуміло важливість енергозаощадження. Актуальним є й гарантування енергетичної самодостатності. Зокрема, мінімізація імпорту завдяки розвитку власної ресурсної бази. Розвиток відновлювальних джерел енергії, оптимізація енергобалансу, зниження втрат енергії при передачі і розподілі.
Актуальним є й поліпшення обліку та платіжної дисципліни, створення стратегічного резерву енергоресурсів, гнучкість і взаємозаміщення видів палива, безпека енергетичної інфраструктури. Державі треба потурбуватися про розвиток конкурентних і прозорих ринків електроенергії, тепла, газу, нафти і нафтопродуктів, як і про справжню незалежність національного регулятора (НКРЕКП) від будь-якого політичного впливу, про його фінансову незалежність і самостійне прийняття рішень без права перегляду чи вето іншими держустановами. Необхідно відмовитись у ціновій політиці від принципу «витрати плюс», переходити до методів ціноутворення, що зорієнтовані на ринкову кон’юнктуру.
Експерти радять забезпечити інвестиційну привабливість України за допомогою використання переваг партнерства з ЄС через утвердження принципу верховенства права й удосконалення законодавства, що регулює діяльність енергосектора. Важливо акцентувати на удосконаленні управління, перейти від галузевої до функціональної моделі, готувати кадри.
Особливу увагу експерти радять звернути на енергозаощадження за допомогою програм енергоефективності відповідно до Директив з енергоефективності та модернізації житлового фонду ЄС. Нарощування видобутку традиційного газу, а в перспективі — розробка покладів нетрадиційного газу дозволять нашій країні позбутися критичної залежності від імпорту енергоносіїв.
На регіональному рівні необхідно прийняти програми з енергозаощадження та використання місцевих паливно-енергетичних ресурсів для отримання тепла, зокрема з біомаси.
Інтеграція
Вже назріла необхідність інтеграції енергоструктури України в європейський енергопростір — через регіональну енергетичну платформу Центрально-Східної Європи (на базі Вишеградської групи), що стала формуватися після газової кризи 2006 року. Вона досить ефективно розвиває низку проектів, що підтримуються фінансово Європейською комісією, і має на меті зменшити рівень вразливості країн регіону від енергетичних постачань зі Сходу, підвищити енергобезпеку через синегрію зусиль.
Вишеградська четвірка розширює формат співпраці із сусідами за формулою В4 та допомагає використовувати переваги партнерства з ЄС. Актуальна для України й інтеграція енергетичного ринку з ринком Молдови. Це не лише допоміжний крок, а й стратегічне рішення, що враховує потенційні вигоди для обох країн у різних видах диверсифікації, підвищення геополітичного статусу і системи безпеки (нівелювання негативного фактора Придністров’я).
Елла НОВАК
