А для більшості з них такий закон стане швидше удавкою через передбачене документом зняття мораторію на стягнення майна, яке є забезпеченням за валютними кредитами.
Такі занепокоєння є небезпідставними. І ось чому.
Поперше, не зрозумілим та ризикованим є застосований у документі принцип ранжування позичальників за площею заставного житла при реструктуризації без урахування їхньої платоспроможності. Приміром, якщо площа житла перевищує 60 кв. м, то законопроектом передбачається списання лише 25% валютного боргу (за умови відсутності заборгованості на 1 січня 2014 р.). При цьому до уваги зовсім не беруться доходи громадян та кількість тих, хто проживає у помешканні. Без сумніву, така реструктуризація не зменшить проблемної заборгованості за валютними іпотечними кредитами, адже питома вага гривневого платежу за кредит в іноземній валюті в середній заробітній платі позичальника впродовж останніх 9 років зросла у 4 рази — з 35 до 172%, тому обслуговування кредиту є неможливим при такому незначному списанні боргових зобов’язань більшості позичальників.
Слід відзначити, що питання оцінки платоспроможності позичальника є найважливішим при реструктуризації кредитів у розвинених країнах. Однак автори законопроекту не врахували цей досвід. Також відсутній навіть загальний аналіз платоспроможності громадян після кількаразової девальвації національної валюти для аргументації ухвалення положень документа.
До речі, у сусідній Польщі зараз також широко обговорюється законопроект «Про справедливий валютний курс» щодо конвертації валютних кредитів, підготовлений президентом. Важливо врахувати їхні напрацювання: документ не передбачає поділу позичальників за «соціальною» ознакою та поширюється однаково на всіх позичальниківспоживачів. Також законопроект пропонує відновити рівність умов кредитування позичальників за кредитами в іноземній та місцевій валюті — привести стан валютного позичальника до умов позичальника у місцевій валюті на час укладення договору валютного кредиту з відповідним перерахунком сплачених боргових зобов’язань.
Подруге, насторожує положення законопроекту про те, що фінансова установа має право відмовити позичальникові у прощенні частини боргу в односторонньому порядку вже після «проведення реструктуризації» у разі затримання позичальником оплати за кредитом на 30 днів, що є невиправдано малим строком в умовах економічної кризи. При цьому до позичальника застосовується і додаткова санкція — процентна ставка з фіксованої (10–12%) змінюється на змінювальну на рівні українського індексу ставок за депозитами фізичних осіб у гривні + 3 відсотки, розрахованої на день проведення реструктуризації (24%).
Крім того, ніхто не скасовував і штрафів та пені у разі прострочення оплати за кредитом, що передбачена чинним законодавством. Отже, при 30денному простроченні фінансове навантаження на позичальника після реструктуризації не зменшиться, а, навпаки, у рази збільшиться.
Слід наголосити і на тому, що це положення законопроекту суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого банк має право застосовувати санкції до позичальника за договором споживчого кредиту, забезпеченого іпотекою, після 90денного прострочення за кредитом. Крім того, положення законопроекту суперечить вимогам ст. 22 Конституції України, згідно з якою при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян.
Потретє, у документі регулювання відносин між громадяниномпозичальником і фінансовою установою виносяться за межі дії Закону України «Про захист прав споживачів». Це здійснюється шляхом свідомої заміни поняття «споживчий кредит», якими за своєю природою є валютні кредити на придбання житла, на поняття «іпотечний кредит», що ускладнює правозастосовну практику.
Зважаючи на те, що переважну більшість договорів в іноземній валюті було укладено з істотними порушеннями Закону України «Про захист прав споживачів», а також з урахуванням деяких останніх судових рішень на користь споживачівпозичальників, цей хід авторів законопроекту, можливо, не є випадковим. Позбавлення валютного позичальника права на захист як споживача серйозно послабить позиції громадян у відносинах із фінансовими установами.
Почетверте, згідно із документом, при реструктуризації договору кредиту процентна ставка за кредитом залишається на рівні, що зазначений у договорі валютного кредиту, лише протягом трьох років. Після трирічного терміну встановлюється змінювальна (ринкова) процентна ставка. Очевидно, автори документа передбачають, що трирічний період є достатнім для повної сплати боргу за кредитом. Однак без здійснення оцінки доходів громадян неможливо оцінити їхню здатність повернути кредит за три роки.
Поп’яте, в умовах масової неплатоспроможності боржників законопроект не передбачає альтернативи для позичальника, якщо у нього немає коштів обслуговувати кредит, передати у власність банку іпотеку в обмін на повне припинення боргового зобов’язання («ключі на стіл»). Ця альтернатива широко обговорювалася між представниками позичальників та банківськими установами впродовж тривалого часу та навіть було досягнуто певних компромісів: така можливість передбачалася Меморандумом щодо врегулювання питання реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті у 2015 р.
Слід згадати, що в Україні відсутній інститут іпотеки у класичному вигляді, коли вимоги кредитора обмежуються предметом іпотеки. Відсутній і інститут банкрутства фізичних осіб. Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про іпотеку», навіть коли у позичальника буде відчужено іпотечну квартиру на користь кредитора, боргові зобов’язання позичальника не припиняються, якщо сума, отримана після реалізації предмета, буде меншою, ніж сума залишку за кредитом. При цьому, в усіх країнах з подібною історією іпотеки вимоги кредитора в будьякому разі обмежуються лише предметом іпотеки. Іпотека ж в українському варіанті спонукає кредитодавця до безвідповідального кредитування. У нього відсутні стимули розраховувати свої ризики. Усі ризики — як валютні, так і знецінення предмета застави — несе фізична особаспоживач.
Знову нагадаємо напрацювання сусідньої Польщі: там нині пропонується варіант для позичальника в рахунок припинення всіх його боргових зобов’язань передати у власність фінансової установи предмет іпотеки у тих випадках, коли позичальник не отримує доходи в іноземній валюті, щомісячна оплата кредиту перевищує 20% доходу позичальника; сума кредиту у місцевій валюті збільшилася на 30% від суми на момент отримання кредиту.
Пошосте, фактично не вирішуючи проблеми надмірного боргового навантаження більшості позичальників, законопроект передбачає скасування мораторію на стягнення житла, що є забезпеченням за кредитами в іноземній валюті. Отже, документ демонструє безумовний пріоритет обстоювання інтересів фінансових установ і дискримінацію прав та інтересів громадян.
До речі, у 80х роках в Австралії чи не вперше в історії споживчого кредитування низка банків практикувала валютне кредитування населення, що, звичайно, призвело до страждань громадян, протистоянь та пізніше — засудження безвідповідального кредитування. Досі в Австралії валютне кредитування населення вважають ганебним епізодом в історії банківської системи цієї країни.
Украй важливим є якнайшвидше вирішення соціальної проблеми заборгованості за валютними кредитами населення на придбання житла в Україні. Однак підготовлений Кабміном законопроект цю місію не виконає. Запропонована реструктуризація не вирішить проблеми масової неплатоспроможності боржниківгромадян, які опинилися у складній ситуації через безвідповідальні дії держави та банківських установ.
Ми­ро­сла­ва МУ­ЛЯР,
юрист, член Гро­мад­ської ра­ди при НБУ