Особливо гостро зараз стоїть проблема відходів. Це питання потребує розумного вирішення, яке задовольнило б не тільки суспільство, а передусім природу.
1.
Людство нині продукує в неймовірних кількостях відходи: виробничі (промислові, гірничо-видобувної галузі), побутові (об'єм сміття такий великий, що нікуди його помістити) і навіть інформаційні. В середньому на кожного жителя планети видобувають близько 20 т сировини, з якої після переробки у продукти споживання 90–98% потрапляє у відходи.
Найбільша частка побутових відходів — вироби з поліетилену, зокрема полімерні пакети (9% усіх відходів людства). Розкладається поліетилен не менш ніж через 500, а то й тисячу років.
Перший поліетиленовий пакет був вироблений у США півстоліття тому. Ніхто тоді не знав, що утилізація поліетилену стане проблемою проблем. Не кажучи про візуальне забруднення, при спалюванні поліетилену, крім зазвичай вуглекислого газу, утворюються важкі метали, які використовувалися як каталізатори при синтезі поліетилену.
Восени 2011 року виробництво поліетиленових пакетів було заборонено в Єгипті та Аргентині. Так, згідно з ухваленим законом у Буенос-Айресі протягом найближчих двох років поліетиленові пакети мають бути замінені на паперові або зі спеціальних матеріалів, що швидко розкладаються.
В Україні з 200 тис. поліетиленових пляшок і пакетів, які накопичуються щороку, переробляється лише 7% (у Швеції — 90%, Німеччині — 70%).
У липні 2012-го Всеукраїнська екологічна ліга подала до Верховної Ради законопроект «Про обмеження виробництва, використання, ввезення та розповсюдження в Україні полімерних пакетів».
Природа неспроможна впоратися з відходами «цивілізації», які накопичуються у біосфері в геометричній прогресії. До вже існуючих тепер щорічно додається 150 млрд тонн відходів. На кожного жителя планети припадає 25 т відходів, із них три тонни — побутові. Тож для геоморфологів (та й картографів) цікаво відмітити, що найвища у світі гора побутового сміття розташована на Східному узбережжі Північної Америки, на південь від штату Мен. Це сміттєзвалище Фреш-Кіллз на Стейтен-Айленді у Нью-Йорку. Воно у 25 разів перевищує за об'ємом одне з чудес світу — піраміду Хеопса в Єгипті.
У місцях накопичення відходів, зокрема у товщах відходів хімічних виробництв, сховищах мінеральних добрив і пестицидів, відвалах породи біля вугільних шахт, кар'єрів, гірничо-збагачувальних підприємств проходять хімічні реакції, про напрям і характер яких, склад утворених таким чином хімічних речовин ніхто не має уявлення.
З найбільш відомих операцій поводження з відходами назвемо зберігання, знешкодження, захоронення.
Найперспективнішим є утилізація, тобто використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. Водночас — це екологічна проблема світового масштабу з-поміж найголовніших (демографічна, продовольча, енергетична, сировинна, зміна клімату, термоядерна загроза тощо). Якщо існує дефіцит ресурсів та енергії, то логічно їх отримувати з відходів. Як? Використовуючи відомі способи. Згодом більш замкнемо геологічний і біологічний кругообіги хімічних сполук і елементів. Варіативно майбутні природні метаморфози переплавлять, спресують гори теперішніх відходів у не відомі нам гірські породи і мінерали.
Наразі очисні споруди дозволяють знешкоджувати не більш ніж 40% відходів. Решта у вигляді неочищених стоків потрапляє в озера, річки, моря.
Заводи, що спалюють сміття, утилізують 15–20% побутового сміття, решта відкладається на поверхні землі. У повітря викидаються важкі метали, діоксини (стійкі органічні забруднювачі) та інші небезпечні речовини.
Тобто відходи приречені стати вторинною сировиною, для використання (переробки) якої необхідні відповідні технології та виробничо-технологічні й економічні передумови.
На етапі, коли відсутні високотехнологічні способи утилізації відходів (особливо небезпечні — ядерні), вдаються до маловідходних технологій, складування (ліквідації).
В Україні ще не готові до розподілу населенням побутових відходів у сміттєбаках на пластикові, органічні, металеві, скло, батарейки тощо. Можливо, спочатку, як для прикладу, треба це робити на територіях національних природних парків (особливо у зонах регульованої й стаціонарної рекреації, господарській). Де, як не в межах природно-заповідних територій та об'єктів треба показати зразок поводження зі сміттям?
Що твориться на схилах заповідної Говерли після масових сходжень на її вершину? Особливо у національні свята, пов'язані з соборністю, незалежністю України і загалом у літній рекреаційний (туристичний) сезон. Мабуть, баки (хоча б дерев'яні) потрібно ставити на стежках до вершини гори на відстані видимості, а то й обгородити їх традиційним українським тином зі звичайного хмизу.
2.
Подібне практикується у США, приміром, у національному парку Еверглейдс (штат Флорида, територія Шарк Веллей). Тут використовують кольорові контейнери для роздільного збирання сміття. У синій контейнер, припустимо, можна класти різні металеві бляшанки, фольгу, скло, пластик; у зелений — органічні відходи, недоїдки; у чорний — усе інше.
В Україні загальна кількість накопичених відходів перевищує 38 млрд тонн (донедавна було 25 млрд тонн). Щороку до них додається майже 2 млрд тонн, в тому числі приблизно 100 млн тонн токсичних, більш ніж 35 млн м3 твердих побутових відходів. Це одні з найвищих «показників» у Європі. В Києві за рік утворюється 3 млн м3, або 800 тис. тонн сміття.
Загальна площа земель, зайнятих відходами, тобто сміттєсховищами, сміттєзвалищами, полігонами становить близько 170 тис. га (донедавна було 130 тис. га, або 5% території України). За розрахунками, на квадратний метр припадає 40 тис. тонн сміття. На кожного жителя — понад 400 т цього «непотребу».
Загалом трикутник найбільшого забруднення в Європі — вугільні басейни: Рурський (Німеччина)– Остравсько-Карвінський (колишня Чехословаччина)–Сілезія (Польща) — перемістився на територію України: Чорнобиль–(Дніпропетровськ–Кривий Ріг)–(Донецьк–Маріуполь). За даними Міжнародного інституту менеджменту природного середовища, в Україні на кожного жителя припадає найбільше у світі технічного бруду.
Серед країн Європи більше немає такого прецеденту, коли б національний парламент (у цьому разі Верховна Рада України) визнав екологічний стан території власної держави як кризовий і такий, який загрожує існуванню народу країни, його «вимиранню і біологічно-генетичній деградації». Маємо на увазі постанову Верховної Ради «Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 05.03.1998 р. № 188/98-ВР. Останні скликання ВР на це питання безнадійно «махнули рукою».
Тверді побутові відходи складують, за останніми даними, на 4157 міських звалищах (донедавна їх було 660–770) площею 7,4 тис. га. Їх знешкоджують на трьох сміттєспалювальних заводах у Києві, Харкові та Дніпропетровську, які на 80 % не відповідають нормам екологічної безпеки.
Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами підготовлено проект «Чисте місто» щодо будівництва в Україні десяти сміттєпереробних заводів. «Життя заставляє» цікавитися сміттям і товстосумів. Зокрема, Д. Фірташ має намір вкладати гроші у зазначений проект. Однак переважну частину грошей влада вирішила зібрати з пересічних людей. Тому підготовлено ще один законопроект щодо обкладання обліковими ставками виробників та імпортерів пакувального матеріалу.
Найдорожчу ставку заплановано запровадити на пластмасу (за 1 кг — 85 коп.). Тому відповідно подорожчають товари (харчові продукти), загорнуті в целофан, мінеральна вода у пластмасових пляшках тощо. Хоча і так сміття стало дорогим «задоволенням» для людей. Приміром, мешканцям Києва вивезення сміття на сміттєзвалище або сміттєспалювальний завод коштує 50 млн грн щороку.
3.
Відповідно до структури нинішнього виробництва в Україні спостерігається різке домінування відходів гірничодобувної галузі: розробка родовищ (до 75% загального обсягу) і збагачення корисних копалин (13–14%). Однак проблема утилізації відходів промисловості ніяк не зрушить з мертвої точки. Підприємства не зацікавлені своїм коштом створювати спеціалізовані цехи й полігони з переробки та утилізації промислових відходів.
За обсягами утворення переважають токсичні відходи, в яких містяться важкі метали (хром, свинець, нікель, кадмій, ртуть). Є більш як сто складів централізованого зберігання токсичних відходів, що перебувають у віданні місцевих держадміністрацій, та близько п'яти тисяч складів у сільськогосподарських підприємствах.
Значна частина об'єктів, де зберігаються токсичні відходи в Україні, небезпечна для довкілля (міграція токсичних компонентів у підземні та поверхневі води, рознесення вітром тощо). Сховища для зберігання цих відходів і установки для їх знешкодження та регенерації обладнано й створено лише на окремих підприємствах, що практично не впливає на загальну ситуацію.
14 вересня 2000 року ухвалено Закон України «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» № 1947-ІІІ. Її мета — запобігання накопиченню токсичних відходів і обмеження їх шкідливого впливу на довкілля.
6 жовтня 2005-го Верховна Рада ухвалила постанову «Про стан виконання законодавства у сфері поводження з відходами в Україні та шляхи його вдосконалення» № 2967-ІV, в якій визначено основні наслідки незадовільного державного управління, недосконалої нормативно-правової бази у поводженні з відходами.
Актуальною залишається проблема перевезень відходів, особливо транскордонних. Після приєднання України у 1999 р. до Базельської конвенції «Про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням» вона має виконувати відповідні зобов'язання як одна зі сторін конвенції.
Підсумовуючи сказане, зробимо висновок. Якщо Україна у найближчому майбутньому не створить налагоджену і надійну програму переробки відходів, то незабаром стане суцільною територією екологічного лиха.
P. S. Здається, наприкінці тунелю з'явилося світло. Найближчим часом поліетилен буде замінений на екологічно чистий спанбонд (англ. spunbond) — легкий, міцний матеріал, який виготовляють із 100% поліпропіленових волокон. Під дією сонячного світла спанбонд розкладається лише за 10–12 місяців, а без нього протягом трьох–п'яти років. Під час горіння він не виділяє токсичних речовин — тільки вуглекислий газ і воду.
Мікропористий спанбонд проникний для світла, води і повітря, тому його використовують у сільському господарстві як покривний матеріал.
Володимир ГЕТЬМАН
