Над Трахтемировим високо
На кручі ніби сирота...
Стоїть одним одна хатина...
З хатини видно Україну
І всю Гетьманщину кругом.
Тарас Шевченко 

Задумливо стоїть над сивим Дніпром Княжа гора, заховавши в собі пам’ять про літописний Родень. Скільки подібних йому середньовічних міст Київської Русі спалено монголо-татарами: Плеснеськ на Львівщині (поблизу м. Броди, с. Підгірці), Воїнь на правому березі Сули при її впадінні у Дніпро... На місці Воїня зараз плеще хвилями Кременчуцьке водосховище.
Історичні початки давньоруського Родня сягають, можливо, V–VI ст. І назва його походить від найдавнішого зі слов’янських богів — Рода (бога землеробства). Власне, місто виникло з поселення полян VІІ–VIІІ ст., відкритого археологами біля підніжжя Княжої гори. Також розкопано (кінець 90-х минулого століття) поселення полян на території садиби заповідника, на першій надзаплавній терасі,— там, де розташований тепер спортивний майданчик. Отак! Ми, студенти 70-х, «били» футбольного м’яча на місці, де жили поляни у VIII–IХ ст. Нині тут реконструйовано дві напівземлянки: з лежанкою на колодах, місцем для вогнища; дерев’яними колодами обкладені стіни. Звідси пішла Русь! (виникла назва р. Рось, народився бог Род).
Древнє місто — південний форпост Руської держави — стояло на крутому мисі, гордо здіймаючись над довколишньою місцевістю. Від зсувів і обвалів Княжа гора схудла, поменшала в розмірах, і зараз її площа становить ледь 4 га. Дніпро і Рось з обох боків робили Родень неприступним. Нині гора обмежена з півночі Мар’їним яром, а з півдня — Княжим, зі сходу круто обривається в бік Дніпра, а на захід — поступово переходить у правобережну рівнину.
Стоїмо на святій землі. Десь тут були князівські палаци, неподалік — дерев’яна церква. Княжий дитинець поріс лісом.
Із Княжої гори рукою подати до Великого і Малого скіфського городищ, звідки відкривається обшир Дніпра. Яка енергія Духу в цій землі! Вона закодована в історичній пам’яті про людей, скіфів-орачів, які жили тут у І тис. до н. е. Тут вони обробляли землю, відзначали язичницькі свята, ростили дітей... Ляжте та обніміть цю землю, прислухайтеся до неї, і ви почуєте мову своїх предків, людський галас та іржання коней. Енергія Духу землі надасть сили, окрилить.
З Канівським природним заповідником межує Шевченківський національний історико-культурний заповідник. Тут, на Чернечій горі, покоїться Тарас — наш український Апостол. І стоячи, в задумі, все бачить... Дума, гірка дума: що відбувається з Україною? Невже зникнемо з мапи світу? Де корінний етнос? Закономірно? Мені відома теорія пасіонарності Л. Гумільова. Так може час створити етнічний заповідник — резервацію українців (подібно індіанцям в Америці)? Моголи, моголи! Невже розділите долю зниклих обрів, хуннів, готів? Не бути погибелі! Ви — найдавніші, з арійських часів. Шумер вам у пасинки!..
Канівський заповідник охоплює як основну так звану нагірну частину (1415 га) — покриті лісом яри та пагорби, названі широким загалом Канівськими горами (найвища абсолютна відмітка 255 м н. р. м.). До заповідника також входять два заплавні острови Дніпра — Круглик (92 га) і Шелестів (404 га), а також Зміїні острови (116 га) у Канівському водосховищі.
У недалекому минулому Канівські гори були лісовим краєм. Ковилово-різнотравний степ займав переважно верхівки горбів і південні крутосхили. Після знищення лісів на крутосхилах почалася сильна ґрунтова ерозія. Тому нині яри займають майже третину території заповідника. Глибина деяких — Сухий потік, Маланчин потік, Комашиний яр — сягає 30–40 м. До заповідника входять відроги Хмілянського яру — до 80 м глибиною (!) — найдовшого і найглибшого в Європі.
У вологе літо, у травні-червні, місцеві луки буяють барвистим різнотрав’ям усіх кольорів веселки. Кольорова гама луків очі вбирає. Приміром, рожеві свічки однієї з рідкісних українських орхідей — зозулинця болотного, з великими пурпуровими квітками у довгому колосовидному суцвітті.
Літають і гудуть джмелі. Навертають до босоногого, десь на леваді, безтурботного дитинства. На добре прогрітих відкритих схилах у траві дзюркочуть цвіркуни. Душа щемить від тих колискових мелодій.
Однак найчарівніші на Канівських горах — лучні степи, які до кінця ХVІІІ ст. репрезентували більшу половину території лісостепу України. Нині вони збереглися хіба що на 49 га абсолютно заповідної «Михайлівської цілини», на 80 га, у трансформованому вигляді, — в заповіднику «Медобори».
Барвисті, різнотравно-ковилові степи раніше квітували на Мар’їній, Княжій горах, Пластунці, Великому і Малому скіфських городищах, Верхніх і Нижніх Грушках, Чернечій горі. Тепер невеличкі острівці пречудового степу ще «жевріють» на Великому скіфському городищі, Верхніх Грушках. Вони моделюють, відтворюють історичне середовище скіфського (сколотського) степу (VІІІ–ІІІ ст. до н. е.), сарматського півдня Руської рівнини (ІІ ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.).
Завдяки заповідному степу воскресають в уяві давні, з часів антів, укріплені городища, високі могили, кургани на землях наших прадавніх вольностей. Там іще можна відчути терпкий, настояний на полину, п’янкий від сухого подиху вітру аромат «автентичного» степу, вдихнути пилюку чумацького шляху!.. Який великий часовий «зріз» і які малі окрайці землі!
Улітку лучний степ Канівських гір цвіте, буяє, палахкотить... Квітнуть в’язіль барвистий, буркуни білий і лікарський, материнка звичайна, звіробій звичайний тощо. Повсюди розкидані деревця крислатих диких груш, кущів глоду, шипшини, настовбурчились зарості колючого терену.
Нині навколо Канівського природного заповідника виникли об’єктивні і суб’єктивні проблеми, які потребують вирішення. Особливо актуальні питання, пов’язані з розширенням території заповідника, що передбачено Указом Президента України від 1 січня 2010 р. За рахунок приєднання до заповідника 6615,6 га (з одночасним вилученням 7,7 га земель для надання їх Шевченківському національному заповіднику — на Чернечій горі) його площа становитиме 8657,2 га.
Загалом ідея розширення території існуючого Канівського природного заповідника виникла ще на початку 70-х років, коли група вчених на чолі з головою Українського товариства охорони природи, доктором біологічних наук М. А. Воїнственським виступила з ініціативою створити на його базі заповідник природи Середнього Подніпров’я. Учені запропонували передати заповіднику Михайлівське лісництво Канівської гідролісомеліоративної станції (зокрема, урочище Перуни). Загальна площа охоронюваної території мала становити 157,2 тис. га.
Ідея з часом знайшла офіційний відгук. Згідно з Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та підвищення якості питної води, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., планувалося створення Середньодніпровського національного природного парку площею аж 300 тис. га. Також Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі на 2000–2015 роки передбачено створити Український лісостеповий біосферний заповідник площею 50 тис. га (до 2010–2012 років). Звісно, його основою мав би стати Канівський природний заповідник.
Тому й існуюча до розширення площа Канівського природного заповідника (2049,3 га) була недостатня для ефективного збереження біотичного та ландшафтного розмаїття Середнього Придніпров’я.
Розширення території Канівського природного заповідника поставило на порядок денний вирішення низки «дочірніх» питань.
Перше — юридичний статус Канівського природного заповідника як установи природно-заповідного фонду України, підпорядкованої Київському національному університету імені Тараса Шевченка.
Звернімося до Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Відповідно до ст. 12, 15 цього закону природний заповідник є природоохоронною, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, управління якою здійснюється спеціальною адміністрацією.
Згідно з Положенням «Про Навчально-науковий центр «Інститут біології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка», затвердженим 20 липня 2010 р. ректором університету, Канівський природний заповідник є структурним підрозділом раніше створеного Навчально-наукового центру «Інститут біології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка, з правом юридичної особи. До зазначеного навчально-наукового центру також включено біологічний факультет університету і ботанічний сад імені академіка О. В. Фоміна.
Суттєвим фактом є отримання Київським національним університетом імені Тараса Шевченка державних актів на право постійного користування земельними ділянками, на яких розміщений Канівський заповідник.
У цьому контексті можна додати, що подібний статус нині мають, приміром, природний заповідник «Розточчя», підпорядкований Національному лісотехнічному університету України (м. Львів), згадуваний ботанічний сад імені О. В. Фоміна.
Традиційно проблемними після Указу Президента України щодо розширення Канівського заповідника є земельні питання. Зокрема, розробка матеріалів і вирішення питань щодо вилучення та надання у постійне користування земель заповіднику; розробка проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект відводу), наданих заповіднику, та проекту землеустрою з організації і зміни меж території заповідника; отримання державних актів на право постійного користування землею на земельні ділянки (6607,9 га), надані заповіднику у постійне користування.
Для вирішення цих важливих питань необхідно отримати погодження землекористувачами, органами місцевої влади зазначених проектів землеустрою, висновок державної землевпорядної експертизи та ухвалення відповідного рішення органами державної влади або місцевого самоврядування (про надання земельних ділянок).
У зв’язку з розширенням заповідника постало питання розроблення та затвердження змін до Проекту організації території Канівського природного заповідника. Такий Проект (об’ємистий за змістом) як юридичний документ природно-заповідної установи розробляє цілий науково-дослідний, проектний інститут і затверджує міністр екології та природних ресурсів України.
Виходячи з того, що Середнє Придніпров’я, особливо Канівщина, характеризується гармонійним співіснуванням унікальних природних та історико-етнографічних комплексів, компактно сконцентрованих у великій кількості на відносно невеликій, чітко окресленій території, є необхідність подальшого розширення території Канівського заповідника та надання йому статусу біосферного із занесенням до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
На забезпечення виконання доручень Президента України від 22.06.2011 і Кабінету Міністрів України від 28.05.2011 щодо створення на базі природного заповідника Канівського біосферного заповідника у Мінприроди підготовлено відповідний проект Указу Президента України. Проектований біосферний заповідник має міститися в межах Канівського, Черкаського та Золотоніського районів Черкаської області.
Сумніву немає ніякого — завдяки створенню біосферного заповідника підніметься природоохоронний статус заповідної території!
Інформативно: біосферні заповідники — природоохоронні установи міжнародного значення. Створюються вони під егідою ЮНЕСКО. За збереження їх екосистем несе відповідальність міжнародна спільнота. Заповідна територія має особливу, біосферну цінність. Кількість біосферних заповідників менша (тобто вони цінніші) порівняно з природними. В Україні їх наразі маємо чотири («Асканія-Нова», Чорноморський, Карпатський і Дунайський), природних — 19.

P. S. Канівський заповідник дає змогу віч-на-віч спілкуватися з природою, яка живе за своїми мудрими законами і навчає нас пізнавати розумом і серцем красу і добро нашого неповторного світу. З цією метою у заповіднику функціонує кілька екологічних стежок для організованих екскурсій. Неабиякою популярністю у відвідувачів користується екскурсійний маршрут: садиба — Велике скіфське городище — Грушки — Тарасова гора.

Володимир ГЕТЬМАН, кандидат географічних наук, доцент кафедри землезнавства та геоморфології Київського національного університету імені Тараса Шевченка